Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі

    ЗМІСТ

    Вступ……………………………………………………………………..с.3

    Розділ 1. Колектив як фактор становлення особистості………..…….с.6

1. Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі ……..с.6
2. Досвід А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського в дослідженні впливу колективу на особистість………………………………..с.9
3. Психологічний та педагогічний вплив колективу на особистість....................................................................................с.19

Розділ 2. Експериментальне дослідження становлення  особистості в колективі……………………………………………………………..…с.28

Висновки……………………………………………………………..…с.31

Список  використаної літератури…………………………………..….с.32

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    Одну  з найважливіших проблем у  формуванні людини як особистості відіграє колектив. Він є основним осередком, де виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності. У колективі, з його багатогранними відносинами, завдяки загальній діяльності його членів, забезпечується всебічний розвиток особистості. Колектив – дитячий, підлітковий, юнацький – дуже складна єдність. Важливості виховної ролі колективу надавали великого значення А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. вони розглядали колектив як найвищу і найскладнішу форму взаємовідносин. Це питання було і залишається актуальним у наш час, бо кожен педагог, кожен вихователь повинен знати про вплив колективу.

    Тему  розвитку особистості в колективі  розглядають педагоги різних країн, вчені, вчителі, науковці у своїх  наукових працях. У сучасних складних і повних суперечностей процесах, спрямованих на утвердження української державності, педагоги не повинні випускати з поля зору як соціально-політичні, ідеологічні й соціальні процеси, що постійно змінюються. З іншого боку, це фундаментальні засади, на яких ґрунтується формування особистості, і які залишаються практично незмінними протягом століть. Саме тому в центрі нашої уваги повинні перебувати як фундаментальні, так і нові підходи до визначення психолого-педагогічних закономірностей розвитку, формування й виховання особистості, тобто суто педагогічні проблеми, які необхідно розглядати і розв’язувати як у контексті сучасних соціальних трансформацій, так й історично.

    З огляду на процеси, що відбуваються в  державі та в системі освіти, основна  роль належить меті формування всебічно(гармонійно) розвиненої особистості. Важливою функцією формування особистості є її соціалізація. Для того, щоб засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду відбувалося без значних втрат для особистості, освіта і виховання повинні закласти механізм адаптації, рефлексії, збереження її індивідуальності. А соціалізація особистості важлива лише в колективі. Проте сьогодні, в умовах входження України в Європейський освітній простір, проблема адаптації особистості потребує нового рішення.

    Актуальність  дослідження зумовлена потребою вивчення явищ та процесів, що трансформують систему освіти в усьому світі та в Україні. За Національною доктриною розвитку освіти[18; 179 ] метою державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, виховання конкурентноспроможної особистості, комунікативно активної, здатної достойно представляти свою країну у будь-яких міжнародних контактах.

    Тому  темою нашого дослідження є „Колектив як фактор становлення особистості”.

    Метою роботи є теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка особливості впливу колективу на становлення особистості.

    У ході виконання нашого наукового  дослідження ми поставили перед собою низку завдань:

• Розглянути сутність колективу у психолого-педагогічній літературі;
• Розглянути досвід А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського з питання впливу колективу на особистість;
• Експериментально перевірити вплив колективу на особистість;
• Виявити певні позитивні й негативні моменти діяльності колективу, які можуть відбитися на подальшому житті людини.

    Отже, об’єктом нашого дослідження є розвиток особистості в умовах колективу, а предметом – особливості впливу колективу на становлення особистості учнів старшої школи.

    Гіпотезою дослідження ми обрали таке положення: якщо розглядати особистість не окремо, а як члена колективу, то виявляється, що оточення суттєво впливає на її розвиток та становлення.

    Методи , використані під час нашого дослідження:

• Теоретичні (аналіз наукової та методичної літератури) ;
• Емпіричні(метод соціометрії, бесіда з учнями та вчителями шкільного закладу, тестування ).

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття колективу у психолого-педагогічній літературі

    Зміст виховного процесу складають  якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей. Більшість сучасних виховних систем прийшла до використання групових (колективних) форм виховання, які за умови кваліфікованого педагогічного керівництва є досить ефективними. Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної.

    Колектив (від лат. collectivus - збірний) - організована форма об'єднання людей на основі спільної соціально значущої діяльності. Немає людини, яка упродовж свого життя не входила б до складу багатьох колективів, які формуються та існують у найрізноманітніших сферах життєдіяльності: виробничо-економічній (ланки, артілі, бригади, цехи тощо); соціальній (общини, громади, сходи); навчальній (клас, школа, гурток) і т. д. Без колективу неможливий процес соціалізації особистості. Колектив формує колективність як системну якість його учасників, яка проявляється у здатності до взаємоприйняття, взаєморозуміння та взаємодії у процесі життєорганізації кожного.

    Тривалий  час в основі виховної доктрини радянської педагогіки лежало розуміння колективу як головної мети виховної роботи, основного засобу і форми досягнення цієї мети. Посилена увага до колективу як виховного чинника поряд з надмірною ідеологізацією виховної роботи зумовили орієнтацію її на усереднений продукт виховної системи - слухняного „гвинтика" загальнодержавного механізму, для якого „не личное главное, а сводки прошедшего дня". А оскільки особистісне переставало бути „головним", то підростаюча людина з відмінним від загальноприйнятого у колективі складу мисленням мала перспективу конфліктних стосунків із цим колективом.

    Осмислення  багатого педагогічного досвіду  Коротова В.М.[11], Філонова Г.М.[27], Анікєєвої Н.П.[1], Макаренка А.С., Сухомлинського В.О.[24] засвідчує, що повноцінних результатів виховання не приносила жодна з крайнощів: як культивування колективізму, так і культивування індивідуалізму. Важливим залишається їхнє гармонійне поєднання, що й дозволяє розв'язати одну з головних педагогічних суперечностей - суперечність між загальноколективістським „треба" і власнеособистісним „хочу".

    Прийнято  розрізняти такі різні типи шкільних колективів: 1) навчальні (класний, загальношкільний, предметних гуртків); 2) самодіяльні організації (колективи художньої самодіяльності: хор, ансамблі, гуртки); 3) товариства (спортивні, наукові й т. д.); 4) об'єднання за інтересами; 5) тимчасове об'єднання для певних видів діяльності. Кожний із цих колективів, якщо розглядати його як систему, складається з певних компонентів, які, будучи запущені в дію своїм cиcтемотворчим чинником, породжують певну системну властивість, яка має здатність реляційного впливу на свої складові, що й визначає ефективність виховної роботи у колективі та через колектив.

    За  Пальчевським С.С.[21] для колективу властива низка основних ознак:

1. Системна організація, у якій cиcтемотворчим чинником виступає загальноприйнята ціль, яка в учнівських колективах має суспільно значущу спрямованість і визначається відповідними державними актами.
2. Спільна  особистісно значуща і суспільно корисна діяльність, пов'язана з навчанням, самовихованням, окремими видами фізичної праці, організацією спільного корисного дозвілля.
3. Особлива структура, визначена відповідними статутами, згідно з кількісними та якісними ознаками певного колективу. Наприклад, загальношкільний та класний колективи відрізнятимуться не лише за кількісними ознаками, а й якісними, що відповідним чином впливатиме на їхню структуру.
4. Як загальношкільний, так і класні учнівські колективи мають свої органи управління: загальні збори, учнівський комітет, раду колективу. Залежно від потреб та специфіки поставлених завдань створюються комісії, штаби, обираються уповноважені особи, які представляють інтереси колективу і в той час кожного його члена.
5. Для кожного колективу властива певна динаміка життя, яка визначається кількістю, якістю, масштабністю поставлених цілей і характером та повнотою їхнього виконання.

    Як  загальношкільний, так і класні учнівські  колективи виконують низку функцій:

• організації навчально-виховної, дозвільної діяльності учнів із метою розвитку їхніх нахилів та здібностей, підготовки до майбутнього повноцінного життя;
• формування досвіду спілкування, реалізації існуючих суспільних відносин, ділових стосунків, які передбачають вимогливість, відповідальність, контроль, взаємозалежність, взаємоповагу тощо;
• реалізації у процесі виховання моральної сутності особистості;
• виховання колективістських стосунків на основі взаємоприйняття членами учнівського колективу один одного, формування завдяки цьому гуманістичних якостей особистості;
• виконання ролі первинної референтної групи в умовах первинних ситуацій успіху членів колективу;
• коригування та регулювання поведінки та діяльності їх на основі загальноприйнятих у колективі норм.

    Щоб вивчати вплив колективу на особистість, потрібно звернутись до історії вивчення цього питання, тому ми звернемося до праць видатних педагогів минулого ХХ століття і розглянемо їх досвід. 

    1.2 Досвід А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського в дослідженні впливу колективу на особистість

    Основою сучасного виховання є досвід великих Учителів минулого – А.С. Макаренка та В.О.Сухомлинського. Дослідники Ярмаченко М.Д.[31], Козлов І.Ф.[10], Любар О.О., Стельмахович М.Г.[13], Васянович Г.[5], Моргун В.Ф. [16] вважали центральною ідеєю педагогічної системи А.С.Макаренка виховання у колективі та через колектив.

    У своїх працях великий педагог А.С.Макаренко визначив принципи розвитку колективу: І) відповідальної залежності; 2) гласності; 3) перспективних ліній; 4) паралельної дії. Сформував основний закон його життя: рух - форма життя колективу, зупинка - форма смерті.

    Розроблена  ним технологія формування колективу охоплює чотири стадії:

    Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування; висунення перед вихованцями системи педагогічних вимог; засвоєння та закріплення їх у різноманітних формах заохочення та змагання; вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок; сприяння їм у формуванні первинного авторитету серед членів учнівського колективу. Ця стадія триває приблизно навчальну чверть.