Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху"

Таким чином, педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" – це сукупність педагогічних прийомів, що забезпечують створення можливості досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. І головне, що треба вчителю, приступаючи до роботи за цією технологією, — це створити оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її "недоліки", побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

 

 

1.2 Етапи створення ситуації успіху

Ситуація успіху в навчальній діяльності створюється педагогом за допомогою ланцюжка таких послідовних дій:

• установка на діяльність (емоційна підготовка учня до розв’язання навчального завдання);
• забезпечення діяльності (створення умов для успішного розв’язання);
• порівняння одержаних результатів із передбачуваними (свідоме ставлення до результату своєї навчальної праці).

Отож, якщо ситуація успіху створюється учителем послідовно і  свідомо, її структура повинна враховувати всі названі компоненти.

Розглянемо організацію  ситуації успіху поетапно.

1. Мотиваційно - цільовий етап.

Учитель ставить завдання сформувати в учня установку на успішне  виконання навчального завдання, при цьому відчути себе «творцем обставин», подолати труднощі, які можуть виникнути в ході роботи. Іншими словами, формує мотив досягнення. Але тут педагог стикається з неадекватною реакцією учнівського колективу: дехто вже виконував подібне завдання невдало, тому в цих школярів уже сформовано негативне ставлення. Друга група учнів не стикалася з такою роботою, тому вони не знають, чого можна очікувати від подальшої діяльності. Третя група вже виконувала подібні завдання й успішно впоравшись із ними, перебуває у стані мобілізованості, готовності до виконання навчального завдання.

На цьому етапі вчителю простіше за все буде працювати з третьою  групою, де необхідно тільки актуалізувати  позитивні емоції, пережиті дітьми раніше. У другої групи учнів треба  передбачити емоційну реакцію, намалювати перспективу вдалого виконання завдання, пов’язуючи її з тими чи іншими умовами діяльності, які в минулому забезпечували успіх. Найбільш трудомісткою буде робота з першою групою. Спочатку необхідно нейтралізувати спогади про невдачі в попередній діяльності, а потім створити перспективу для нової. Зробити це можна, наприклад, підкресливши, що учень попрацював над своїми помилками або що завдання змінено порівняно з минулим роком і подібне.

Учитель вправі запропонувати різні  варіанти мотивів досягнення: прагнення самостійно розв’язати цікаві завдання, спробувати завоювати авторитет в очах своїх товаришів, стати першим, розглядати свою діяльність з точки зору її користі для інших людей, установити нові контакти в ході виконання і т. ін. Інакше кажучи, вчитель, спираючись на емоційну пам’ять учнів, організовує певні ситуації з метою актуалізації або нейтралізації емоцій для прийдешньої діяльності. Тут ситуація успіху великою мірою визначається психологічними аспектами.

2. Організаційний етап.

Під час організаційного етапу завдання вчителя полягає в забезпеченні умов для успішного виконання завдання, зацікавленні школярів самим пізнавальним процесом з урахуванням індивідуальних здібностей і особистих якостей учнів. На цьому етапі деякі діти переживають стан конфлікту: з одного боку, необхідно виконати роботу, а з іншого – відчувається нестача умов для її виконання. Тут особливо необхідна допомога вчителя. Треба допомогти дитині правильно включитися в роботу, подолавши втому, стимулювати її діяльність. Конкретні обставини зумовлюють використання тих чи інших прийомів створення ситуації успіху. До них, зокрема, належать емоційне розвантаження, зміна завдання за бажанням учня, допомога класу, "швидка допомога" (звернення до вчителя, до сильнішого учня і подібне), "підказка" (робота з підручником) і под.

3. Результативний етап.

Результативний етап передбачає організацію учителем роботи таким чином, щоб перетворити  результат попередньої діяльності в емоційний стимул, в усвідомлений мотив для наступного навчального завдання.

Як показує практика, цей етап виявляється найбільш хворобливим. Підсумок навчальної роботи зазвичай зводяться до оцінки. Відомо, що думки  вчителя й учня в цьому питанні  частіше за все не збігаються. Справа в тому, що педагог оцінює підсумок діяльності, враховуючи грамотність, акуратність, правильність тощо, а учень пам’ятає про ступінь витрачених зусиль, концентрації уваги і т. ін. та чекає, що оцінять не тільки підсумок, але і його зусилля у процесі діяльності.

Добре, коли ступінь витрачених зусиль відповідає підсумку роботи, а отже, й оцінці. У цьому випадку вчителю достатньо похвалити учня, підкреслити його досягнення, тим самим стимулюючи його до подальшої діяльності.

Можливий і такий варіант: учень  витратив мінімальні зусилля, але результат  його роботи задовольняє основні вимоги. Такий варіант потребує від учителя знання індивідуальних особливостей учня, уміння аналізувати ситуацію, класифіковану А. С. Бєлкіним як «удаваний» або «небезпечний успіх». Необхідно продумати для конкретного школяра систему індивідуальних завдань із підвищеним рівнем складності, запропонувати таку форму роботи, коли в наявності внесок кожного учня у спільну справу, й оцінювання відбувається групою учнів, а не одним учителем. Крім того, можливі особисті бесіди, де учитель прямо, але без свідків говорить учню про його недоліки: байдужість, лінощі, спробі списати тощо.

На перший погляд виникає парадокс: учитель навмисне ставить учня в  ситуацію неуспіху. Однак, мета подібної тактики полягає в тому, щоб  у свідомості дитини народилася радість не стільки від оцінки, скільки від самого процесу відкриття істини. Станеться це тільки в тому випадку, якщо школяр подолає певні труднощі навчального, морального, комунікативного характеру.

Варіант третій, найбільш хворобливий  для обох сторін – учень упевнений, що «викладеться», але оцінка, виставлена вчителем, не відповідає його очікуванням. Тут можливі серйозні конфлікти з педагогом, які можуть, у свою чергу, накласти негативний відбиток на ставлення учня до всього навчального процесу в цілому. У даному випадку з боку педагога необхідна глибока індивідуальна робота. Варто запропонувати дитині спробувати знайти свої помилки, а потім разом із учителем розподілити їх за видами: механічні, на увагу, на логіку обчислення, граматичні, орфографічні тощо. Не треба прагнути виправити всі помилки відразу. Спочатку можна запропонувати учню попрацювати над окремим видом.

Певна річ, знадобиться деякий час, щоб у дитини зникла боязнь помилитися. Учитель повинен підкреслити, що він упевнений у покращенні знань. І тільки після низки тренувальних робіт і при емоційній підтримці педагога проводиться контрольний зріз, результати якого повинні переконати школяра в подоланні ним труднощів. Дуже важливо відзначити досягнення учня, показати своє шанобливе ставлення до його роботи, пробудити бажання з охотою учитися й далі.

Четвертий варіант нагадує перший – кількість витрачених зусиль відповідає підсумкові діяльності, однак результат  – незадовільний. Цей варіант є свідченням того, що організація умов діяльності на попередніх етапах будувалася без урахування індивідуальних здібностей конкретного учня. Тепер учителю доведеться починати все спочатку.

Завершальний етап, синтезуючи риси перших двох, носить психолого-педагогічний характер, оскільки логічно випливає з результатів попереднього етапу і служить основою для формування мотивів майбутньої діяльності. Особливої уваги потребують до себе слабовстигаючі учні. До них можна застосувати завищену або авансову оцінку. Наприклад, можна використати позитивне рецензування, однак слід дотримуватися почуття міри, щоб учень не переоцінив свої здібності.

Як показує практика, в силу індивідуальних відмінностей учні по-різному реагують на запропоновані вчителем ситуації. Для деяких школярів ситуація успіху повинна бути повторена неодноразово, до тих пір поки не реалізується основне завдання: учень відчуває задоволення не тільки від результату діяльності, але й від самого процесу оволодіння знаннями.

Для наглядності покажемо всі етапи організації ситуації успіху в таблиці (див. додаток).

 

 

3.  Прийоми створення ситуації успіху для різних типів радості (за А. С. Бєлкіним)

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" включає створення різноманітних видів радості та використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.

1. Здійснена радість (найспокійніша).

Творцями її виступають і школярі, і вчителі, і батьки. Школяр відчуває радість від того, що досягнутий ним результат у навчанні відповідає його очікуванням. Шляхи створення цієї ситуації різні, як різні і ті школярі, яким вона йде назустріч. Умовно їх можна розділити на кілька груп. В основі класифікації – ставлення до навчання, відповідність результатів витраченим зусиллям, характер очікування. Класифікація потрібна для орієнтування, продуманого набору педагогічних дій.

1. "Надійні".

Найголовніша риса школярів - сумлінне ставлення до своїх обов'язків. Сталість.

Домашні завдання виконують  регулярно, старанні, активні в громадській роботі. З найперших днів шкільного життя у них сформувалася система в різних справах. Вони привчені до самостійності, впевнені у собі. Рівень їх домагань відповідає можливостям. Успішність завжди висока. Відмінні та добрі оцінки сприймають спокійно, як само собою зрозуміле. У класі відчувають себе комфортно, захищено, авторитетні, емоційно стійкі. Діти, як правило, з хороших, дружніх сімей. Секрет їх надійності, стійкості в роботі - в постійному відчутті радості. У них немає особливих яскравих взлетів. Радість в чомусь буденна, але постійна та глибока.

Тактика: відмова  від втручання. У них можуть бути збої. Але спеціальних заходів, як правило, приймати не слід. Це саме та рідкісна категорія школярів, яких краще на якийсь час залишити в спокої, дати можливість самим розібратися в собі і в обстановці. Втручання зі сторони може збити з усталеного ритму, зруйнувати звичні уявлення про себе, перевірений стереотип поведінки.

2. "Впевнені".

Найголовніша риса школярів - сумлінне ставлення до своїх обов'язків. Непостійність.

Здібності можуть бути вище, ніж у "надійних", але система роботи слабкіше. Періоди підйому, зльоту можуть чергуватися з розслабленням, сумлінне ставлення до своїх обов'язків інколи «пробуксовує». Підвищено емоційні, активно реагують на успіх, невдачу. Оцінки і відмітки переживають бурхливо. Як правило, сім'ї у них хороші, дбайливі. Ставлення колективу доброзичливе. Користуються симпатіями однокласників, вчителів.

У школярів цього типу можливі не тільки збої в роботі, але й швидке звикання до успіху, перетворення впевненості у самовпевненість.

Тактика: педагогічний прийом "Холодний душ".

3. "Невпевнені".

Найголовніша риса школярів – невпевненість у собі.

Це в цілому благополучна категорія школярів різного віку: від молодшого до старшого. Пізнавальні  інтереси у них пов'язані, як правило, з навчанням. Здібності хороші, до справи відносяться сумлінно. Вчаться непогано, умовно їх можна назвати «хорошистами».

Причини можуть бути різними: занижена самооцінка, що сформувалася ще в дошкільний або молодший шкільний період; нестійкий настрій, в основі якого слабкість нервових процесів; складна психологічна атмосфера сім'ї; конфлікти, епізодичні невдачі і т. п.

Учням цього типу властиві перепади не тільки настрою, але і результатів роботи. У період підйому вони активні, сумлінно роблять все, що від них вимагається, кмітливі. Як тільки температура емоційного стану падає - виникає стан, що чимось нагадує депресію, їх важко впізнати. На відміну від інших не вступають у суперечки, не скаржаться. Вони тихо, але глибоко переживають, нічим не висловлюють невдоволення. Це може серйозно дезінформувати вчителя, погіршити помилки.

Найбільш поширені прийоми  роботи з цією групою:

• емоційні прогладжування – вселити дитині віру в себе, доторкнутися до її плеча, протягнути їй на долоні своє оголене серце, відкритися для добра і співчуття;
• анонсування або попереджуючий контроль – попереднє обговорення того, що дитина повинна буде зробити (подивитись план твору, прослухати один варіант майбутньої відповіді та ін.).

4. "Зневірені".

Категорія учнів з  непоганою підготовкою, здібностями  та успіхами у навчанні. Їх «відчай» народився не на порожньому місці, тобто вони відчули радість справджених надій, а потім втратили її.

У роботі з цією групою застосовуються ті ж прийоми, що і  з іншими дітьми, але з більшою  наполегливістю і послідовністю. Важливо не допускати виникнення ситуацій, які доводять дитину до відчаю, до втрати віри в себе та у свої сили.

2. Несподівана радість (найгостріша).

Несподівана радість - це почуття задоволення від того, що результати діяльності школяра перевершили його очікування.