Особливості системи вищої освіти в Японії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Ноября 2011 в 13:55, реферат

Краткое описание

Серед країн, які останніми роками пов'язують з системою освіти свої разючі успіхи у соціальному, економічному, політичному житті - Японія та Південна Корея. Разом з Китаєм вони представляють східноазійський тип освіти та педагогічної освіти. Хоча Японія та Південна Корея зазнали сильного американського впливу, їх освітні сфери зберегли азійську своєрідність. Ця особливість, щонайперше, полягає у значній централізації управління освітою, сильному впливі держави на всі аспекти освітнього життя, незважаючи на достатньо розвинутий приватний освітній сектор (наприклад, в Японії 75% вузів є приватними).

Содержание работы

План
Формування системи вищої освіти Японії……………………………3

Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти………...6

Підготовка кваліфікованих викладачів………………………………9

Організація навчання, академічний рік та екзамени………………12

Кваліфікації………………………………………………………………13

Навчання студентів-іноземців…………………………………………14

Список використаної літератури……………………………………...16

Содержимое работы - 1 файл

Формування системи вищої освіти Японії.doc

— 116.00 Кб (Скачать файл)

     Цікавим є заснований у 1983 p. в Японії потужний «повітряний університет» з програмами дистанційного і заочного навчання, який використовує усі досягнення сучасної техніки трансляції та інформації. Систему післясередньої освіти доповнюють понад 1500 спеціалізованих (професійних) шкіл з однорічними програмами для підготовки до роботи на достатньо складному японському ринку праці.

     Система вищого освіти Японії містить у собі :

     університети  повного циклу (4 роки);

     університети  прискореного циклу (2 роки);

     професійні  коледжі;

     технічні  інститути 

     Університети  повного циклу. Навчання продовжується 4 роки, на медичному і ветеринарному  факультетах - 6 років. Після закінчення основного 4-літнього курсу навчання в університеті випускник може надійти  в чи магістратуру докторантуру. Термін навчання в магістратурі в японських вузах - 2 роки. Докторантура припускає 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний у світі інститут “студента-дослідника” - кенкюсей. Це значить, що студент, що поставив перед собою ціль одержання наукового ступеня, має можливість займатися дослідницькою роботою в обраній їм конкретної області знань у течениеот 6-ти місяців до 1-го академічного року.

     Існують 3 основні види студентів-дослідників:

     студент, що має намір домогтися конкретного наукового результату в процесі перебування в стінах університету на додаток до основного 4-літнього освіти;

     студент, що продовжує навчання в іншому університеті за згодою з університетом, де він  проходив основний курс;

     студент-іноземець, що може бути прийнятий в університет для підготовки до здачі вступних іспитів терміном до 2-х років, але без наступного продовження свого перебування в Японії; у цьому випадку студент може повернутися додому і через якийсь час знову звернутися з запитом про в"їздну візу для надходження в університет.

     Університети  прискореного циклу. В університетах  прискореного циклу термін навчання складає 2 роки, але для бажаючих одержати спеціальність медичної сестри термін навчання складає 3 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу складають дівчини. Вони спеціалізуються на таких напрямках, як економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист. В останні роки в Японії особливою популярністю користаються суспільні науки.

     Професійні  коледжі. Цей вид вищого освіти в Японії орієнтований на ті, хто бажає одержати вузько технічне освіти. Термін навчання в цьому випадку не більш 3-х років.

     Технічні  інститути. Термін навчання в таких  інститутах складає 5 років. Вони дають  широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів улаштовуються на роботу у фірми і дослідницькі центри, зв"язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау. У технічних інститутах готують також фахівців торгового флоту. .  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Підготовка кваліфікованих викладачів 

     Як  відомо, в Японії діє так звана  відкрита система здобуття професії вчителя: вона допускає підготовку не тільки на педагогічних факультетах, а й на всіх інших відділеннях університетів і коледжів (наприклад, у середині 80-х років більше половини випускників країни отримали вчительський сертифікат при фактичній потребі у педагогах у 9 разів меншій). Отже, система підготовки і використання освітян в Японії забезпечує неперервне професійне зростання педагогів, їх жорстку конкуренцію, відсіювання непідготовлених працівників. Крім того, масова педагогічна освіта спеціалістів усіх профілів кардинально піднімає загальну педагогічну культуру японського суспільства загалом, стимулюючи високоякісну педагогічну працю. Свідоцтва на право викладати видаються педагогам відповідно до закону щодо персональної педагогічної сертифікації відділом освіти префектури; вони поділяються (з 1989 р.) на тимчасові, постійні і спеціальні. Постійні свідоцтва бувають вищого, першого та другого класів. Тимчасове свідоцтво може бути видане випускникам старшої середньої школи після складання «учительського» екзамену у відділі освіти. Проте власникові такого свідоцтва дозволяється працювати лише помічником вихователя дошкільного закладу або помічником учителя початкової та молодшої середньої школи тільки три роки та в межах даної префектури. Для отримання постійного свідоцтва необхідно здобути педагогічну освіту у дворічному молодшому коледжі (на базі повної середньої освіти), технологічному коледжі або університеті. Так, свідоцтво вищого класу видається тільки за наявності магістерського ступеня освіти; проте під час атестації вчителя враховується не тільки сам факт закінчення відповідного вищого навчального закладу, наявності академічного ступеня бакалавра чи магістра, а й певна сума залікових одиниць за освоєння предметів викладання та стаж педагогічної діяльності. У процесі сертифікаційного виступу перевіряється підготовленість претендента у трьох галузях: загальноосвітній, предметній, власне педагогічній.

     Така  система, з одного боку, дає змогу  громадянам у ранньому віці випробувати  себе на педагогічній ниві, а з іншого - спонукає педагога підвищувати свою кваліфікацію шляхом заочної чи стаціонарної освіти. Слабким місцем японської педагогічної освіти залишається занадто малий практичний компонент (2-4 тижні), причиною чого є труднощі забезпечення практикою великої кількості студентів. Деякі вищі навчальні заклади виходять з такого становища шляхом розширення мережі базових шкіл.

     Сформована  національною радою з питань реформи  освіти в Японії концепція удосконалення  педосвіти виходить з розкриття  сутності поняття «якість учителя». Воно включає такі складові: покликання до професії, любов до дітей, різнобічну та ґрунтовну загальнонаукову освіту, компетентність у практичній роботі в школі. Пропонується відмовитися від вираженого академічного характеру підготовки педагогів, зробити його практично орієнтованим. Передбачається оновлення системи відбору і прийому на роботу. Відповідно до принципу неперервної освіти ставиться вимога створення постійно діючої системи підвищення кваліфікації педагогів протягом усієї їх педагогічної діяльності. 
За повідомленням Міністерства освіти і культури Японії, вже у 1990 році в 27 університетах діяли факультети післядипломної освіти педагогів. Міністерство також заохочувало педагогічні факультети до створення центрів з досліджень освітніх технологій, розробки програм навчання, контролю підготовки майбутніх працівників.

     В Японії працюють 499 університетів, з  них 303 - без аспірантури, де навчається 2 066 962 студентів, серед них 73,6% чоловіків, 26,4 жінок, в університетах з аспірантурою навчається 85 263 студенти, серед них 84,7% чоловіків, 15,3% жінок. 
Учителів готують на відповідних факультетах університетів, у педагогічних університетах (термін навчання не менш чотирьох років), а також дворічних спеціальних відділеннях молодших коледжів. Програми включають педагогічний і спеціальний цикли. їхній зміст залежно від навчального закладу є варіативним, однак збері­гаються й загальні риси. Педагогічний курс складається з обов'яз­кового і елективного навчання. Стандарт педагогічного курсу вклю­чає наступні дисципліни і види діяльності: 1) основи педагогіки (психологія навчання і розвитку, управління освітою, методи і технічні засоби навчання); 2) зміст і методика навчання (вивчають­ся предмети з програм тих ступенів школи, де буде працювати май­бутній учитель); 3) проблеми морального виховання; 4) курси за інте­ресами, що виходять за межі обов'язкової програми педагогічної освіти (філософія виховання, історія педагогіки, порівняльна педа­гогіка, соціальна педагогіка, школознавство й ін.); 5) питання уп­равління школою і професійної орієнтації; 6) педагогічна практика (від двох до шести тижнів) у базових школах при вузах.

     Методи  і форми організації навчання майбутнього вчителя традиційні: лекції, семінари, практичні заняття. Для одержан­ня диплома необхідно заробити визначений мінімум балів (кре­дитів). Так, майбутньому вчителеві початкової школи треба на­брати не менш, аніж 41 кредит. Ця сума складається в такий спосіб: мінімум балів з першого розділу стандарту педагогічного курсу- 12, з другого, третього і четвертого розділів - 22, з п'ято­го розділу -2, з шостого - 5.

     Якість  диплома має. істотне значення для вчителя. Шкільні вчителі залежно від отриманої освіти поділяються на три основні категорії: із дворічною, чотирирічною підготовкою, а також ті, що одержали додаткову освіту після закінчення чотирирічного уні­верситетського курсу. Учителі можуть претендувати на той чи інший розряд, володіючи визначеним стажем, дипломом і сумою кредитів у цьому дипломі. Чим більшим є стаж, вищим - рівень диплома, чим більше кредитів у його власника, тим вищим є його статус і заробітна плата.

     Відповідно  до офіційного порядку, учителю слід регулярно змінювати місце своєї  служби. Причиною такої практики є  наміри тримати вчителів у постійній  професійній формі, стимулювати їх до удосконалювання майстерності.

     Добре налагоджена система перепідготовки вчителів: Міністер­ство освіти регулярно  організує курси для директорів і старших викладачів державних шкіл, семінари для провідних учителів, закордонні стажування викладачів, курси для учителів-по­чатківців. Деякі вчителі одержують стипендії для продовження освіти в магістратурі і докторантур. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1. Організація навчання, академічний  рік та екзамени
 

     Зміст і структурну побудову вищої освіти японці практично запозичили у США з їх основним чотирирічним циклом освіти для отримання диплома (для медичних спеціальностей виконання повної програми вимагає 6 років). Ці роки поділяються на дві дворічні частини, перша з яких - загальноосвітня, друга - спеціалізована. Однак випускник японського університету чи технічного ВНЗ продовжує навчатися ще кілька місяців на своєму робочому місці. І надалі самоосвіта не припиняється, бо національний центр створення тестів забезпечує усіх роботодавців необхідними комплектами тестів з метою проведення регулярних «контрольних» для перевірки професійного зростання працівників.

     Застосовується 100-бальна рейтингова система оцінювання: 100-80 балів - відмінно (оцінюється літерою  А), 79-70 - добре (В), 69-60 - задовільно (С), 59-0 - незадовільно (D).

     Академічний рік становить 35 тижнів (кредитів), або 210 навчальних днів. Мова викладання - японська. Після виконання чотирирічної програми передбачено кілька випускних екзаменів, які більшість успішно складає. Щоб здобути ступінь бакалавра, студент повинен набрати протягом 4-х років навчання певну кількість залікових одиниць (таньї, на зразок американських кредитів) з визначених груп предметів. Із загальної суми 124 таньї 36 припадає на загальноосвітні предмети, 8 - на іноземну мову, 4 - на фізичне виховання та 76 - на професійні дисципліни. Щоб отримати одну танью, необхідно прослухати упродовж 15 тижнів по одній годині лекцій (вона вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинному семінарі (вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинних лабораторних заняттях (вимагають 3-годинної самостійної підготовки).

     Другим  циклом освіти є дворічна магістерська програма, яку долають лише один-два  бакалаври з 20-30, маючи надалі непогані шанси (понад 20%) для продовження свого росту на докторських студіях та отримання докторського звання. Для здобуття звання «магістр» студентові необхідно набрати за два роки 30 таньї, написати дослідницьку роботу та захистити її, скласти іспит на ступінь магістра.

     Для здобуття докторату потрібно закінчити 5-6-річну докторантуру, отримати 30 таньї, написати дисертацію І здати екзамени.

     Основна структурна одиниця університету - факультет, який ділиться на декілька департаментів. Головними категоріями  викладачів є: професори, асоційовані професори, асистенти професора і наукові співробітники. Однак через високу різноманітність закладів є ще посади асистента, лектора чи інструктора.

     Магістратура  й аспірантура 

     Для одержання звання магістра студент повинний закінчити 2-літню освіту, представити магістерську дисертацію й одержати за неї позитивну оцінку, а також здати екзамен з спеціальності. Термін перебування в аспірантурі складає 3 роки, але після 2-літнього навчання в магістратурі. Аспірант вважається окончившим аспірантуру, якщо він представить докторську дисертацію з позитивною оцінкою і здасть екзамен з спеціальності.

     Неуніверситетський  сектор містить у собі молодші  коледжі, технічні коледжі і школи  спеціальної підготовки. По суті, це «вузи другого сорту», що виконують скоріше соціальні, чим освітні функції. Юридично молодші коледжі з двох- чи трирічним курсом навчання вважаються повноправними вузами, але фактична підготовка і престиж їхніх дипломів не відповідають рівню вищої школи. Хоча їхньому випускникам теоретично надається можливість надходити на другий чи третій курс університету, на практиці університети жадають від них здавати іспити для надходження на перший курс. Технічні коледжі ведуть підготовку среднетехнических кадрів на базі обов"язкової дев"ятирічної школи і по багатьом параметрам відповідають нашим технікумам. Остання ступінь ієрархії неуніверситетського сектора – школи спеціальної підготовки. Більшість цих шкіл належить приватним фірмам, що визначає їхнє гарне матеріальне становище і технічне забезпечення. Однак випускники цих шкіл не можуть бути зараховані без іспитів навіть на другий курс молодших і технічних коледжів.

Информация о работе Особливості системи вищої освіти в Японії