Особливості системи вищої освіти в Японії

Міністерство  аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

На  тему : « Особливості  системи вищої  освіти в Японії» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Підготувала : 

 
Поліщук Т.В. 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ. 2011 
 
 

   План 

1. Формування системи вищої освіти Японії……………………………3

 

2. Сучасні принципи побудови вищої  освіти. Заклади освіти………...6

 

3. Підготовка  кваліфікованих викладачів………………………………9

 

4. Організація навчання, академічний  рік та екзамени………………12

 

5. Кваліфікації………………………………………………………………13

 

6. Навчання  студентів-іноземців…………………………………………14

 

7. Список  використаної літератури……………………………………...16

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Формування  системи вищої освіти Японії

 

     Серед країн, які останніми роками пов'язують з системою освіти свої разючі успіхи у соціальному, економічному, політичному житті - Японія та Південна Корея. Разом з Китаєм вони представляють східноазійський тип освіти та педагогічної освіти. Хоча Японія та Південна Корея зазнали сильного американського впливу, їх освітні сфери зберегли азійську своєрідність. Ця особливість, щонайперше, полягає у значній централізації управління освітою, сильному впливі держави на всі аспекти освітнього життя, незважаючи на достатньо розвинутий приватний освітній сектор (наприклад, в Японії 75% вузів є приватними).

     Перший  на Японських островах державний  університет був створений у 1877 році в Токіо. У нього на правах коледжів уключили гуманітарну і  медичну школи. У формуванні університету взяв участь запрошений зі США радник по вищому утворенню Д. Мюррей. Видимо, але цій причині японська система вищого освіти із самого початку несла на собі відомий наліт американізму. До кінця XIX століття, як відомо, в американську педагогічну науку і шкільну діяльність активно впроваджувалися ідеї прагматизму. Ці ідеї переносилися й у Японію.

     У Токійському університеті за прикладом  США були створені чотири факультети: природничонауковий, юридичний, літературний і медичний. Кожен факультет поділявся  на секції. Так, природничонауковий факультет  уключав хімічну, фізико-математичну, біологічну, інженерну і геолого-мінералогічну секції. Літературний факультет складався з двох секцій: секції історії, філософії і політики і секції китайських і японських літературних пам"ятників. Медичний факультет також мав двох секцій: лікувальну і фармакологічну. Юридичний факультет мав у своєму розпорядженні секцію юриспруденції. Навчання в університеті тривало вісім років (чотири роки в підготовчій школі і чотири роки на факультеті). У 1882 році в Токійському університеті навчалося 1862 студента. Університет розташовував 116 педагогами.

     Збільшувалося в країні і число коледжів. ДО 1880 року в країні функціонували дві  державних, 32 муніципальних і 40 частки коледжів.

     У 1895 році почав роботу університет  у Кіото. У 1907 році оголосив про початок  своєї діяльності університет у Сендае, а в 1910 році — університет у Фукуока. У 1918 році зробив перший набір студентів державний університет на о. Хоккайдо (у м. Саппоро). Усього в першій чверті XX в. у Японії діяли п"ять університетів. Для підготовки абітурієнтів на базі середніх шкіл були створені підготовчі вищі школи з терміном навчання в 3—4 роки. ДО 1918 року в Японії нараховувалося тільки вісім таких шкіл. Потрапити в них, природно, могли лише представники заможних шарів населення. Але економіка наполегливо вимагала всі нових і більш великих контингентів фахівців вищої кваліфікації, що невблаганно розширювало і мережу університетів, і мережа підготовчих вищих шкіл.

     У 1918 році видається положення про  вище освіти в країні. Визначаються мети і задачі університетської підготовки: «вивчати теорію і прикладні аспекти науки, вести наукові дослідження, а також розвивати особистість студентів і виховувати в них дух патріотизму» [227, с. 104]. В університетах уводиться вісім факультетів: юридичний, медичний, інженерний, літературний, природничонауковий, сільськогосподарський, економічний, торговий. Уперше створюються науково-дослідні секції, а також курси по підготовці фахівців з ученими ступенями терміном у три роки (по медичному профілі — чотири роки). У п"ятьох державних університетах у той час навчалося 9040 студентів.

     Реорганізація університетської підготовки викликала  ріст спеціалізованих коледжів. У 1918 році в Японії функціонували вже 96 коледжів, у яких навчалися 49 348 студентів. ДО 1930 року нараховувалося 162 коледжу з 90 043 студентами. У 1945 році, тобто до моменту поразки Японії в другій світовій війні, у країні працювали 48 університетів (98 825 студентів) і 309 коледжів (212 950 студентів), 79 педагогічних інститутів (15 394 студента).

       Аналізуючи розпочату в 1989 р. великомасштабну, Третю в історії країни реформу освіти («Документ Міністерства освіти, науки і культури Японії», «Політика японського уряду в області освіти, науки та культури, 1989»), Міністерство опублікувало доповідь «Реформа освітньої системи нового часу» (1991 р.), в якій, зокрема, відзначається, що в Японії відсоток зарахування у повні середні школи, а також відсоток просування в коледжі та університети так само великий, як в Америці. Ефективність освіти така ж висока, як і в Європі. Зрозуміло, що визначні результати післявоєнної національної політики в галузі освіти не тільки в кількісному, а й якісному відношенні пов'язані, зокрема, з розвитком системи підготовки педагогічних працівників. Професія педагога зберігає свою традиційну суспільну повагу, пріоритетність і привабливість. Початкова заробітна плата японських вчителів не нижча, аніж у випускників, що працюють у промисловому секторі. Серед шкільних учителів чоловіки становлять 60%. 
Подальше удосконалення японської педагогічної освіти викликане новими орієнтирами в освітній політиці. Головні положення освітньої реформи (якій передувала робота Національної Ради з питань реформи освіти, створеної у 1984 р.) полягають, по-перше, у розвитку неперервної освіти; по-друге, у переході від кількісного розширення освіти до її якісного збагачення; по-третє, у просуванні від формальної до реальної рівності в освіті; по-четверте, у перенесенні акценту з академічних досягнень на повагу до особистості та індивідуальності. 
         Проте вища школа викликає занепокоєння громадськості, оскільки зміни, які відбуваються там, не вписуються в русло загальної освітньої стратегії. Йдеться про те, що в японській вищій освіті, передусім в університетах, на зразок американських вузів традиційно існувала загальноосвітня підготовка (підготовка громадянина) протягом перших трьох семестрів. І тільки на базі вищої загальної освіти відбувався поділ на різні факультети і здійснювалась спеціальна підготовка (5 семестрів). 
Ідея розвитку загальної освіти у вузах полягала в тому, щоб сформувати «розум та дух» громадян вільного суспільства. Однак, на відміну від північноамериканської вищої школи, японські університети ще в 70-х рр. почали модифікувати освіту, перетворюючи її в основу спеціального знання. Нині поняття про загальну освіту зникло з «Положення про університети». 
        Сьогодні у значній кількості університетів студентам дозволяють вивчати спеціальні дисципліни з перших курсів, продовжувати вивчення загальних дисциплін на ПІ і IV роках навчання. 
        Як результат, модель вищої школи Японії займає проміжне положення між типами вищої школи Північної Америки та Західної Європи.

        Перші заклади освіти японські  вчені відносять до VIII ст. Академію  для підготовки вищих державних  службовців було створено ще у далекому 1633 p. в Токіо, а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 p. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці суттєво модифікували на основі власних досягнень і традицій. У 60-х роках кількість студентів збільшилася у 7 разів, досягши 1,5 млн., а обсяг докторських студій у 215 разів. Японські вчені проходили стажування у наукових лабораторіях більшості ВНЗ розвинутих країн світу. Вагому роль відіграла і та обставина, що уряд створив дуже прийнятні умови для розвитку недержавного сектору вищої освіти. Надзвичайно стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її модифікувати, відкриваючи усе нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи програми й методи навчання. Стала звичною повна середня освіта тривалістю 12 років для всіх; постійно зростає відсоток молоді, яка навчається в закладах університетського рівня. 
 
 
 
 
 
 

2. Сучасні принципи побудови вищої  освіти. Заклади освіти

 

            Проведений огляд становлення і розвитку вищого освіти в Японії показує, що в його системі панує принцип примата загальноосвітньої підготовки студентів. Цей принцип буде визначати його характер і в доступному для огляду майбутньому.

Загальна освіти володіє в Японії найвищою цінністю з усіх видів освіти. Одержуючи освіти, вважають японці, людина готує себе не до якоїсь конкретної вузької сфери діяльності, а до життя. І оскільки життя сьогодні особливо динамічне і мінлива, японці переконані, що, тільки володіючи широким кругозором, людина може успішно орієнтуватися у всіх її нюансах.

     Загальна освіта, затверджують японські дослідники, сприяє розгортанню творчих здібностей, так необхідних мозковим трестам фірм. «Щоб Японія зберегла високі темпи росту, — вказувала в 1966 році група японських експертів, — у країні повинна бути створена система технічного освіти, що передбачає виховання творчих здібностей замість виховання здібностей чи сприймати копіювати технічні досягнення інших країн» .Якщо глянути на програми спеціалізованих коледжів і університетів, то можна побачити, що половину навчального часу студенти витрачають на засвоєння загальноосвітніх курсів. У технічних коледжах з п"яти років навчання три роки ідуть на загальноосвітню підготовку. В університетах перші два роки студенти штурмують основи різних галузей науки, опановуючи знаннями по досить широкому колу загальнонаукових проблем. Така орієнтація учнів — не примха університетів.

     Як  указував японський соціолог Ацуми  Яка, промислові компанії предпочитают «наймати випускників вузів скоріше  з загальним, усебічної, чим зі спеціалізованим, освітим. Звичайно, для компанії важливо, що може робити працівник, але може бути ще важливіше його здатність до подальшого навчання, здатність пристосовуватися до потреб компанії» [160, с. 63]. Звичайно японські компанії, як справедливо відзначає А. И. Соколов, не наймають випускників вузів з чітко встановленими обов"язками. Від випускників потрібно не «моментальна придатність», а «придатність, на которую не вплинуть майбутні зміни в характері роботи». На такі вимоги з боку компанії вказали 80—90% випускників Токійського університету й університету Васеда проти приблизно 50% випускників Гарвардського і Мюнхенського університетів у США і ФРН [160, с.63].

     Серед японських фахівців з підготовки технічних кадрів уже давно укоренилася  думка про те, що випускник технічного вузу не повинний бути лише «вузьким технарем», він зобов"язаний мати глибокі пізнання в області природних і гуманітарних наук. Щоб технічне освіти було на сучасному рівні, говорив на московському симпозіумі по вищому утворенню японський професор Мінору Танака, студент зобов"язаний вивчати не тільки нові галузі науки, але і класичні основи знань. Мінору Танака запропонував спеціальну програму, куди входять історія науки і техніки, окремі напрямки природознавства, філософія, логіка, теорія культури й антропологія, політична економія, соціологія науки і техніки, павука про працю (психологія, медицина, ергономіка). Студент, на думку Мінору Танака, повинний мати інформацію по всіх цих галузях. Для заглибленого вивчення, вважає він, студент технічного вузу повинний обрати 1—2 напрямку.

     У 1993 p. в Японії налічувалося 489 університетів (daigaku), понад 520 молодших (tanki-daigaku) і 65 технологічних (koto-senmongakko) коледжів, понад дві третини з них входять до недержавного сектору. У координації і плануванні освіти бере участь велика кількість громадських організацій: Національна асоціація університетів, Асоціація місцевих університетів, Асоціація приватних університетів, Японська університетська акредитаційна асоціація, Центральна рада з освіти та Національна рада університетів і коледжів.

     Окрім десятків класичних університетів  в Японії функціонує багато інших: педагогічні, технічні, економічні, сільськогосподарські, незвичні Для нас буддійські, жіночі, християнські та інші. До університетської системи включаються школи, коледжі та інститути (нерідко з 1-2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. Віддавна університети в Японії були комплексами, до складу яких входять заклади всіх рівнів освіти, - від дитячого садка до технологічних коледжів, випускники яких Мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2-3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня.