Cтаттеве виховання дітей

У зв'язку з переоцінкою багатьох, здавалися раніше непорушних норм відбувається переорієнтація сучасної вітчизняної педагогіки і в питаннях статевого виховання. Особливості розвитку дітей, пов'язані з їх приналежністю до тієї чи іншої статі, все більш детально вивчаються, і результати цих досліджень поступово впроваджуються в практику виховання.

Теоретичні основи сучасної стратегії статевого виховання найбільш повно сформульовані Д. В. Колесовим і Н. В. Сільверовой. На їхню думку, система статевого виховання повинна будуватися з урахуванням наступних принципів. Статева приналежності є найважливішим стрижнем формування особистості. Отже, формування у дітей еталонів справжнього чоловіка і жінки і потреби дотримуватися цих еталонів необхідно не тільки в плані гармонії сексуального розвитку, а й для нормальної та ефективної соціалізації особистості.  
Статевий потяг має не придушуватися, а, навпаки, заохочуватись, але саме в плані прищеплення педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному спілкуванні з особами протилежної статі. Необхідно попереджати передчасне усвідомлення дитиною деяких проявів сексуального розвитку, що, однак, повинно проявлятися не у відмові від обговорення з дітьми та підлітками цих питань, а в своєчасному, але не надмірній їх сексуальній освіті.  
Наріжним поняттям системи статевого повстання Колесов та Сільверова вважають поняття про соціальну сутність людини, засвоєння якого виступає найважливішою з педагогічних завдань. Воно передбачає наявність у дитини відповідного її рівня розуміння, але вірного уявлення про соціальну природу людини в єдності біологічного і соціального, принципової неможливості зведення будь-яких проявів життєдіяльності людей до біологічних актів і в той же час нерозривний зв'язок людини з усім органічним світом. [18]  
Іншим основним поняттям є поняття про сутність статевих відмінностей і значення статевої приналежності, що припускає прищеплення дитині усвідомленого розуміння значення своєї статі, поваги до протилежної статі і розуміння їх відмінностей від власних.

Завдання статевого виховання, таким чином, полягають у формуванні суспільно корисних установок особистості в різних аспектах взаємовідносин між представниками протилежних статей, які б забезпечували збереження особистого здоров'я, створення повноцінної сім'ї, орієнтацію подружжя на таку кількість дітей, що найбільшою мірою відповідало б інтересам суспільства, і розвиток здатності враховувати специфічні статеві особливості (фізичного і психологічного характеру) протилежної статі в процесі трудової діяльності та спілкування.  
У зв'язку з цим, дефектним виступає такий стиль статевого виховання, при якому задається помилкове напрямок проявам психосексуального розвитку дитини, або вони просто придушуються (ці два моменти тісно взаємопов'язані і породжують один одного).

Дефектне статеве виховання майже виключно пов'язано з некомпетентністю вихователів. Її основні прояви: незнання особливостей сексуального розвитку дитини і відповідно невірна реакція на цей розвиток, власні невірні установки з питань взаємин статей, а також неправильні установки по відношенню до дітей. Помилки педагогів і батьків у статевому вихованні в основному зводяться до наступних:  
- Придушення природних реакцій - не тільки статевих, а й просто безпосередньо емоційних; це призводить до виникнення перешкоджають нормальному розвитку сексуального життя холодності і розсудливості.  
- Зайве суворе, що припускає ізоляцію від осіб протилежної статі виховання, перешкоджає придбання необхідних навичок спілкування.  
- Вироблення неприязні до протилежної статі, придушення будь-яких проявів статевої сутності та інтересів.

- Згладжування статевих відмінностей, своєрідна статева уніфікація; відхід від дитячих запитань і видача невірних відповідей.

- Прищеплювання виняткового ставлення до цнотливості, своєрідна фетишизація невинності . [7]

 Таким чином, ми бачимо, що розвиток статевого виховання дитини мав тяжкий шлях,та у різні часи здійснювався відповідно до вимог моралі та часу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Cутність статевого виховання

 
Статеве виховання - процес, спрямований на вироблення якостей, рис, властивостей, а також установок особистості, що визначають корисне для суспільства ставлення людини до представників іншої статі.

Сферу статевого виховання становлять не тільки такі специфічні відносини між чоловіком і жінкою, як подружні праці, у відпочинку, тобто будь-які взаємини людей різної статі. Статеве виховання припускає не тільки моральну поведінку дорослих, але також і моральну поведінку дітей, які повинні бути правильно виховані й у статевому відношенні. [6]

Статеве виховання має величезне значення для подальшого розвитку дитини. Саме від тих установок, які батьки зможуть дати їй, залежить її майбутнє сімейний стан, ставлення до шлюбу, до протилежної статі і її поведінка в сексуальних відносинах. Не кажучи вже про те, що сексуальне виховання дає можливість уникнути інфекційних захворювань, що передаються статевим шляхом. На жаль, не всі батьки та навчально-виховні установи дають повну інформацію або інформацію взагалі з цього питання. Звідси виникає непорозуміння, недовіра. Адже дуже важливо дати дитині зрозуміти різницю між хлопчиками і дівчатками, пояснити, звідки беруться діти і чим займаються батьки, якщо дитина їх помітить під час інтимної близькості.  
Статеве виховання необхідно для розвитку особистості людини, тому що "стать" - поняття не лише біологічне, фізіологічне і соціальне. Знання про статеві відмінності (у широкому сенсі для педагогів, у вузькому - для дітей) будуть умовою статевого виховання і визначати його зміст.[13]  
Змістом статевого виховання є життя, що оточує дитину,  
взаємини між людьми різної статі, норми цих взаємин, особисте життя людей в сім'ї, сфері їх діяльності. Зміст статевого виховання являє собою систему знань і специфічних умінь вихователя, що дозволяють йому вирішувати поставлені завдання.  

До цих знань можна віднести:

а) знання сутності, специфіки педагогічної системи статевого  
виховання. Сутність педагогічної системи статевого виховання полягає у встановленні взаємозв'язку всіх її компонентів, у поєднанні використання методів і форм, що проявляється у своєрідному співвідношенні функціонування фронтальних, підгрупових та індивідуальних форм організації дітей. Специфіка педагогічної системи статевого виховання проявляється в домінуючій функції її певних компонентів. Такими, на наш погляд, є цілі та форми організації;  
б) знання специфіки вікового розвитку дітей і статеворольової  
соціалізації хлопчиків і дівчаток;

в) знання тих аспектів і сфер людської діяльності, які можуть  
бути доступні дитині. Ними є праця людей, функції батьків в сім'ї, роль і місце батьків у процесі походження людини, переваги в інтересах, дозвілля;

г) знання принципів статевого виховання:  

- Принцип єдиного підходу до статевого виховання з боку батьків,  
освітян і медичних працівників, що виявляється у спільності поглядів на необхідність статевого виховання, його цілі, засоби, методи і зміст методів в залежності від віку виховуваних;  

- Принцип диференційованого та поетапного характеру статевого  
виховання, який передбачає облік статі дітей, їх віку, ступеня  
психологічної та моральної підготовленості як дітей, так і батьків, їх  
інтелектуального рівня;

- Принцип правдивості, що полягає у достовірності інформації,  
яку отримують діти (цей і наступний принцип тісно взаємопов'язані і більшою мірою стосуються сексуальної освіти дітей);  

- Принцип індивідуального підходу, що виявляється в "адресному характері  
інформації ", яка повинна бути адаптована для конкретної дитини з  
урахуванням принципу диференційованого та поетапного характеру статевого  
виховання;  
 - Принцип поєднання моральної атмосфери і гігієнічних умов  
(Неможливо виховати в дитині якості мужності чи жіночності, якщо умови, в яких живе дитина і навколишнє її оточення не відповідає їм).  
Зміст педагогічної системи статевого виховання є важливим  
компонентом, без детального вивчення якого неможливо успішно вирішити завдання статеворольової соціалізації дітей.

Всю педагогічну роботу і методи зі статевого виховання можна  
підрозділити на 4 напрямки:

• робота з діагностики когнітивного  
    компонента статеворольової соціалізації;
• робота з формування статеворольової поведінки;
• робота, спрямована на ознайомлення дітей з процесом дітонародження;
• робота з формування уявлень про зв'язки людей у сім'ї та їх соціальних і сімейних ролях.

Наприклад, робота з діагностики когнітивного компонента статеворольової  
соціалізації спрямована на виявлення знань та умінь дітей визначати свою статеву приналежність, її ознаки, емоційні переваги, переваги в іграх і іграшках, сприйнятті літературних героїв.  

А наступний напрямок роботи може бути пов'язано з формуванням  
уявлень про зв'язки людей у сім'ї, їх соціальних і сімейних ролях. Воно  
передбачає знайомство дітей з деякими аспектами родоводу,  
перспективами фізіологічного і соціального розвитку дитини, функціями батьків у сім'ї.

Робота з формування статеворольової поведінки націлена на ознайомлення дітей з якостями мужності і жіночності, проявами та уподобаннями чоловіків і жінок у різних видах діяльності, їх ролями в сім'ї, на формування навичок і вмінь поведінки, а також вироблення ставлення дітей до понять краси, любові, доброзичливих відносин і формування цих стосунків між дівчатками і хлопчиками в групі. Цей напрямок пов'язаний зі створенням умов для прояву і переживання дітьми певних почуттів, характерних більшою мірою тієї чи іншої статі. [15]

З усього можно виділити, що статеве виховання - процес, спрямований на вироблення якостей, установок особистості, що визначають корисне ставлення людини до представників іншої статі, має величезне значення для подальшого розвитку дитини, та складається з п’яти принципів, а саме: принцип єдиного підходу, принцип диференційованого та поетапного характеру, принцип правдивості, принцип індивідуального підходу, принцип поєднання моральної атмосфери і гігієнічних умов.

Висновок  
 
Проблема статевого виховання є однією з найбільш актуальних в загальному контексті основних напрямків освітньо - виховної роботи.

Специфіка процесу соціалізації дитини дозволяє вважати правомірною роботу зі статевого виховання вже в дошкільному віці, вимагає продовження і на інших етапах розвитку дитини.

Організація статевого виховання повинна здійснюватися в аспекті цілісної педагогічної системи, що не допускає недооцінку будь-якого з її компонентів. 
Робота зі статевого виховання вимагає висококваліфікованої підготовки педагогів і педагогічної освіти батьків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ II. Специфіка статевого виховання дітей у соціальних інститутах

2.1. Статеве  виховання дитини в сім’ї  

Статеве виховання не означає тільки знайомство з основами статевого життя, прищеплення дітям гігієнічних навичок та ознайомлення їх з анатомо-фізіологічними особливостями чоловічого й жіночого організму. Воно «є невід'ємною частиною морального виховання і пов'язане з рядом педагогічних і спеціальних медичних проблем. Все, що виховує цілісну особистість, здатну усвідомити соціальні та моральні норми, свої психологічні та фізіологічні особливості і завдяки цьому встановлювати оптимальні стосунки з людьми своєї та протилежної статі, визначає цілі статевого виховання. Воно має допомогти особі, що розвивається освоїти ролі хлопчика чи дівчинки, юнака чи дівчини, а в подальшому - ролі не тільки чоловіки або жінки, а й чоловіка або дружини, батька чи матері відповідно до суспільно-моральних принципів і гігієнічних вимог »[10]

Статеве виховання, як і виховання взагалі, має проводитися диференційовано, з урахуванням віку і базуватися на тому, що, в якій формі і в якому обсязі вихователь повинен довести до свідомості дитини. Для проведення правильного статевого виховання дорослим обов'язково треба знати всі етапи сексуального розвитку дитини і вміти відрізняти нормальні прояви сексуальності від патологічних.[1] 
Статеве виховання, як і будь-яке інше, необхідно починати якомога раніше. Власне, воно і починається з 7-8-го дня життя дитини, оскільки, вже забираючи з пологового будинку, його загортають у ковдрочку «відповідного» тієї чи іншої статі кольору, хлопчику купують блакитну чи зелену коляску, дівчинці - рожеву або червону. До трьох років дитина вже чітко усвідомлює свою статеву приналежність. Природно, без жодного зв'язку з сексуальністю, а тільки під впливом статевого виховання (хоча скажіть мамі, яка наряджає дочку перед дзеркалом і ласкаво шепоче їй на вушко: «ах, яка гарна дівчинка, як їй йде цей бантик», чи мамі, що проводжає сина в ясла та каже йому: «ну, дивися, Андрюша, поводься добре, не кривди дівчаток, ти ж хлопчик», що вони займаються при цьому статевим вихованням, вони, чого доброго, здивуються). 
«Ти - хлопчик», «ти - дівчинка». Діти спочатку приймають ці твердження на віру, не вимагаючи доказів або використовуючи як аргументи тільки одяг. Часто доводилося спостерігати, як, змінивши пальто на комбінезон, дівчинки 2-3 років починали вважати себе хлопчиками. І лише коли вихователька нагадувала їм, що під комбінезоном у них платтячка, погоджувалися знову стати дівчатками. 
Звичайно, не тільки одяг призводить до усвідомлення своєї статі. Ігри та іграшки, ставлення дорослих до тих чи інших вчинків, принесені подарунки - все різноманіття життя постійно інформує дитину про те, до якої статі вона належить. І ми, батьки, вихователі, багато і охоче тлумачимо дитині про відмінності дівчаток від хлопчиків (тобто жінок від чоловіків) у поведінці, професійної орієнтації, ролі у сім'ї і т. д. Буквально на кожному кроці чути: «Ну як тобі не соромно ревти, ти ж чоловік! »;« Таня, зараз же перестань ображати Олену, ти ж не хлопчисько! »;« Дівчатка, подивіться, які іграшки приніс Дід Мороз для вас - тут і ляльки, і посуд, і меблі »,« Ось тобі, Вітя, пістолет і шабля, тепер ти озброєний і можеш бути Чапаєвим ».[12]