4.   Сприяння діяльності стратегічних іноземних інвесторів.

5.   Розробка стратегічної програми адаптації та реалізації існуючого потенціалу економіки України до членства в СОТ, зокрема оволодіти інструментарієм захисту внутрішнього ринку, що передбачений документами СОТ; проаналізувати умови та терміни системного захисту пріоритетних галузей економіки, максимально використовуючи механізми, дозволені СОТ; розробити спеціальні заходи, спрямовані на компенсацію очікуваних короткострокових негативних наслідків від вступу до СОТ; підготувати спеціалістів, здатних використовувати правові норми СОТ і діючу систему вирішення суперечок для відстоювання інтересів України на зовнішніх ринках.

Використовуючи  досвід країн, нових членів СОТ, слід модернізувати політику просування України до отримання членства, спрямувавши її на пріоритетне використання переваг від членства задля зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Така політика повинна включати:

1.  Здійснення інвентаризації та предметне вивчення можливостей використання в умовах України всіх захисних засобів, дозволених системою ГАТТ/СОТ. Збір інформації про торговельну політику країн-партнерів у цій сфері. Визначення напрямів інституційних та економіко-правових змін, необхідних для їх застосування в повному обсязі.

2. Гармонізація системи стандартів у суворій відповідності до вимог технологічної, екологічної безпеки і безпеки життєдіяльності, а також технологічної й економічної доцільності.

3. Оновлення  термінів перехідних періодів  для реструктуризації неконкурентоспроможних  та «проблемних» нині галузей і виробництв.

4. Нівелювання негативного соціального ефекту.

СОТ є потужною міжнародною організацією. Послідовна та системна реалізація стратегічних і тактичних заходів сучасної економічної політики України сприятиме  адаптації та входженню національної економіки до Світової організації торгівлі, що буде певною гарантією прозорості економічних та політичних механізмів. Затримка й зволікання зі вступом до цієї організації може призвести до торговельно-економічної ізоляції України від міжнародного співтовариства, втрати певних ринків продукції, зниження конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Література

1. Звернення  Президента України до Верховної  Ради України у зв'язку з  Посланням Президента України  до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році».

2. Моніторинг  макроекономічних та галузевих  показників. Міністерство економіки  України. — 2006. — Жовтень. —  Вип. 10 (78).

3. Гончаров Ю., Петін Ю., Сальник О. Застосування  системи рейтингових оцінок як засіб ефективного управління процесом євроінтеграції // Економіка України. — 2005. — № 11. — С. 73–82.

4. Дюмулен И.  И. Международная торговля услугами. — М.: Изд-во «Экономика», 2003.

5.  Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська та ін. — К.: НІСД, 2005. 

Переваги  та ризики вступу України до СОТ

Дискусії, які  розгорнулися в Україні у зв'язку з її приєднанням до Світової організації  торгівлі (СОТ), характеризуються дуже широким діапазоном думок – від ейфорійного вітання цієї події та очікування численних благ, які мало не зливою проллються на голови українців, до пророкувань майже катастрофічних наслідків, з апеляцією до твердження, мовляв, нібито досі взагалі не проведено жодних досліджень того, що може статися в період після вступу України до СОТ.

Обидва  ці підходи дуже далекі від справжнього  стану справ і, видається, випливають передусім із апріорно заданих політико-ідеологічних уподобань, а не з глибокого розуміння  реалій міжнародної торгівлі та системи її регулювання в сучасному світі. А на ділі виважений аналіз наслідків приєднання повинен виходити  не з емоцій, а з глибоких знань, по-перше, теорії міжнародної торгівлі й доведених нею ефектів від лібералізації торгівлі та впливу інституцій ринкової економіки на економічний розвиток; по-друге, того, чим насправді є СОТ і які завдання вона вирішує на нинішньому етапі свого розвитку, які сильні та слабкі сторони її діяльності; по-третє, практичного досвіду країн, котрі раніше приєднувалися до СОТ, досвіду як позитивного, так і негативного.

Урахування  всіх цих обставин дозволяє припустити, що в нинішніх дискусіях в Україні  навколо СОТ часто припускається  певна гіперболізація і навіть деяка  містифікація ролі Світової організації  торгівлі. При цьому не враховується, що вже сьогодні до її складу входить 151 держава. Більшість із них належить до групи країн, що розвиваються, причому чимало мають рівень розвитку нижчий, ніж Україна, не кажучи вже про велику групу країн, котрі за класифікацією ООН належать до найменш розвинених. СОТ – це передусім торговельний форум, майданчик для багатосторонніх переговорів, на яких вирішуються питання режиму регулювання світової торгівлі та пов’язаних з нею інших форм міжнародних економічних відносин. СОТ – це організація з вироблення багатосторонніх правил міжнародної торгівлі й уже потім – організація, що ставить за мету лібералізацію світової торгівлі, усунення в ній зайвих перешкод. Її діяльність дуже важко змалювати однією фарбою: вона оперує системою правил, які не можна оцінити однозначно. Проте сама наявність таких багатосторонніх правил – безперечний крок уперед порівняно з гіпотетичною ситуацією, коли довелося б мати справу з багатьма сотнями двосторонніх взаємно суперечливих договорів, із чиєю допомогою регулювалася б світова економіка.

Можна скільки завгодно критикувати сучасну  економічну глобалізацію та СОТ за недосконалості й нехтування певними корінними інтересами менш розвинених країн. Однак неможливо ігнорувати ключову обставину: на сьогодні в світі найбіднішими є країни, практично повністю виключені з процесів глобалізації, міжнародної торгівлі та міжнародних потоків капіталу. Саме ця обставина має бути основною при оцінці приєднання України до СОТ.

В інституційному аспекті перевагою приєднання до СОТ стане формування всередині нашої держави пов'язаної масштабними міжнародними зобов'язаннями системи економічного регулювання, яка внаслідок цього стане стабільнішою та передбачуванішою, захищенішою від постійних трансформацій у результаті зміни балансу політичних сил. Відомо, саме такі зміни постійно впливають (аж ніяк не позитивно) на параметри ділового клімату в Україні, роблять підприємництво в цілому й інвестування зокрема ризикованою справою. Таким чином, поява завдяки СОТ більшої стабільності та передбачуваності має загалом покращити внутрішні умови для економічної діяльності, сприятиме торгівлі та інвестиціям, а отже й загалом розвитку вітчизняної економіки.

І теорія міжнародної торгівлі, і практичний досвід приєднання трьох десятків країн  до СОТ засвідчують: вступ до неї та супутня лібералізація торговельного режиму супроводжуються, зазвичай, прискореним зростанням валового внутрішнього продукту країни, підвищенням добробуту населення. Зокрема, слід врахувати, що в країнах – нових членах СОТ, котрі встановили середній рівень імпортного мита на рівні 16%, середньорічні темпи зростання ВВП у першій половині 2000-х років становили менше 4%, тоді як для тих, хто мав 2-відсотковий рівень імпортного тарифу, – близько 6%. Утім, конкретний розмір такого покращання досить помітно варіює залежно від структури й потенціалу економіки, яка приєднується, і конкретних умов такого приєднання. 

Звісно, істотну роль у визначенні переваг  вступу до СОТ відіграють пов'язані  з дією її норм нові можливості доступу до закордонних ринків. У цьому аспекті особливу вигоду в Україні отримають, вочевидь, ті галузі й види економічної діяльності, що вже досягли належного рівня міжнародної конкурентоспроможності. Їхні позиції на міжнародних ринках зміцняться внаслідок:

– скасування іноземними партнерами квотування імпорту окремих товарів з України (приміром, металів при вивезенні на ринки Європейського Союзу);

– обмеження  застосування до України різного  роду дискримінаційних дій, довільних  процедур антидемпінгових розслідувань або спеціальних захисних заходів, які з моменту набуття членства в СОТ підпорядковуватимуться вже не рішенням національних органів регулювання торгівлі окремих країн, а процедурам, визначеним угодами СОТ;

– можливості доступу до багатосторонніх механізмів розв’язання торговельних суперечок, передбачених нормами СОТ.

Слід, однак, відзначити, що позитивні наслідки не настануть автоматично й одночасно  зі вступом до СОТ: вони будуть відкладені в часі й потребуватимуть відповідних  заходів у сферах –  кадрового (фахівці, обізнані з нормами СОТ), інформаційного (наявність доступної інформації та консультаційних послуг стосовно правил СОТ), організаційного (перебудова методів державної підтримки економічного розвитку й корпоративних стратегій розвитку), дипломатичного забезпечення (істотне розширення форм політичної підтримки діяльності українського бізнесу за кордоном).

Утім, наші недоліки часто є продовженням наших  переваг. Так і в разі приєднання до СОТ. Безумовно, в умовах членства в цій організації зросте роль експортоорієнтованих галузей в економічному розвитку країни. Хоча, з огляду на практичний досвід інших країн, таке зростання далеко не завжди є гарантованим. Варто, утім, мати на увазі, що навіть за таких у цілому помірних змін структура економіки може зазнавати величезного впливу від тенденцій присутності на світових ринках. І при цьому не обов'язково приріст економічного зростання та добробуту через збільшення активності експортоорієнтованих секторів економіки нестиме з собою позитивні довгострокові зміни.

Ідеться про реальну небезпеку подальшого закріплення структурно несприятливого профілю міжнародної спеціалізації  за країною, котра входить у світову  економіку як постачальник насамперед товарів і послуг з невисоким  вмістом доданої вартості та невисокою технологічністю. Адже лібералізація торгівлі справлятиме стосовно доступу до ринків неоднаковий (асиметричний) вплив на вітчизняні та зарубіжні компанії – виробників згаданих товарів і послуг. Позиції закордонних постачальників на ринку України, безумовно, посиляться внаслідок кращих цінових умов їхньої ринкової пропозиції. Водночас для українських постачальників на експорт мало що зміниться в коротко- й навіть середньостроковому періодах, адже їхня конкурентоспроможність ще тривалий час стримуватиметься через відставання за параметрами технологій (проблема відповідності міжнародним стандартам і проходження відповідної сертифікації), фінансової спроможності (можливість надавати споживачам кредити для придбання продукції), післяпродажного сервісу (наявність за кордоном розгалуженої сервісної мережі) та ін. За цих асиметричних умов, імовірно, приєднання до СОТ викличе подальший структурний перекіс у бік таких екологічно шкідливих експортоорієнтованих галузей, як чорна металургія, хімічна промисловість.

Показовими в цьому плані є результати дослідження, виконаного на замовлення уряду України дослідницьким консорціумом1, які передбачають за наявності позитивного макроекономічного результату приєднання (сукупна зміна добробуту та зростання реального ВВП, відповідно, в 5,2 та 2,4%, а в довгостроковому періоді – 10,2 та 4,8%) виразний прояв несприятливих структурних зрушень, включаючи:

– занепад  низки важливих галузей матеріального  виробництва і, що особливо важливо, передусім – машинобудування  та харчової промисловості (основи продовольчої безпеки);

– пріоритетний розвиток у секторі послуг готельного й ресторанного господарства та помітне  збільшення обсягу телекомунікаційних послуг за стагнації ряду соціально  важливих секторів послуг (включаючи  освіту, охорону здоров'я і соціальну допомогу, рекреаційні послуги та, хоч як це дивно, послуги з транспортування нафти та газу), скорочення сфери досліджень і розробок.

Навряд  чи така парадигма структурної еволюції економіки вписується в пріоритети інноваційної моделі розвитку України, яку активно обстоюють останніми роками. Такий структурний «маневр» за певних умов може принести серйозні соціальні втрати через скорочення виробництва в ряді ключових і пріоритетних для України галузей і знецінення, унаслідок цього, наявного в цих галузях капіталу. А також – зумовити додаткові витрати суспільства з нейтралізації негативних зовнішніх ефектів (не лише для природи, а й для здоров’я населення) від гіпертрофії екологічно шкідливих експортоорієнтованих виробництв. І навряд чи за таких структурних параметрів розвитку вдасться досягти вказаних вище цифр зростання добробуту й реального ВВП.

Структурна  проблема є найбільш довгостроковим серйозним викликом для економіки  України в результаті приєднання до СОТ. Але цей виклик не єдиний. Велике значення має те, що Україна в процесі переговорів про умови приєднання взяла на себе зобов’язання в так званому форматі «СОТ плюс» – на  рівні, який є істотно вищим (особливо в секторі послуг), ніж для більшості нинішніх членів СОТ (передусім тих, хто приєднався до СОТ, уже маючи членство в ГАТТ іще до 1994 р.). Це видно і з умов лібералізації ринку послуг (зобов'язання щодо 150 секторів послуг із 155 існуючих), і з умов істотної лібералізації ринку сільськогосподарських продуктів, і з дуже широкого прийняття на себе зобов'язань за так званими секторальними ініціативами, які взагалі не є обов'язковим на сьогодні компонентом системи угод СОТ, і зі скасування багатьох процедур обов'язкової сертифікації тощо. Справедливості заради слід визнати, що формат «СОТ плюс» є не якимось фатальним упущенням українських переговірників, а досить типовим для останніх років підходом з боку старих членів СОТ до всіх новачків, не лише України. Тобто він є наслідком, по суті, дискримінаційного, безпрецедентного для всієї системи міжнародних організацій порядку прийому нових членів, досі практикованого СОТ.