Україна в СОТ: переваги та недоліки членства

Товарна структура зовнішньої торгівлі України  за 1996–2005 роки, % *

* Моніторинг макроекономічних  і галузевих показників. — 2006. — Жовтень.  — Вип. 10(78).

по-друге, торговельна політика має бути передбачуваною, — іноземні компанії, інвестори та уряди повинні бути впевнені, що торговельні бар'єри не застосовуватимуться без узгодження з торговельними партнерами;

по-третє, відкритою для чесної конкуренції, — через попередження використання «нечесних» прийомів (експортні субсидії, продаж товарів за демпінговими цінами для завоювання ринків збуту);

по-четверте, сприятливою для слаборозвине-них країн, — надання перехідного періоду на пристосування до нових умов, використання спеціальних пільг для пом'якшення цього переходу.

Торговельна система ГАТТ/СОТ побудована на кількох основних правилах:

1)    захист вітчизняної промисловості лише за допомогою тарифів. Тарифний захист упроваджується одночасно з забороною країнам-членам використовувати кількісні обмеження імпорту;

2)    тарифні ставки мають бути зменшені та зв'язані проти подальших підвищень. Відповідно до угод ГАТТ/СОТ тарифи та інші заходи, які країни застосовують із метою захисту внутрішнього виробництва, потрібно зменшити і, де можливо, скасувати після проведення переговорів з іншими країнами-членами. Тарифні ставки, погоджені під час переговорів, і інші зобов'язання, які беруть на себе країни, наводяться у Розкладах поступок;

3)    торгівля на основі положень режиму найбільшого сприяння. Якщо країна-член СОТ надає одній країні будь-які переваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж надати такий режим аналогічним товарам інших країн. Зобов'язання щодо надання режиму найбільшого сприяння не обмежується лише тарифами, а стосується також будь-яких зборів, що накладаються у зв'язку з імпортом чи експортом; правил та формальностей, пов'язаних з імпортом чи експортом; внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж; застосування кількісних обмежень тощо;

4)    національний режим. Вимагає, щоб імпортному товару, який перетинає кордон після сплати мита й інших зборів, надавались умови, не менш сприятливі, ніж аналогічним товарам, виробленим вітчизняними товаровиробниками.

Серед основних переваг, які зумовлюють рішення країни приєднатися до СОТ, виділяють полегшення доступу до міжнародних ринків, скасування щодо країни дискримінації і нета-рифних бар'єрів, доступ до багатосторонніх механізмів вирішення суперечок та можливість впливати для захисту національних інтересів на умови регулювання світової торгівлі. Членство в СОТ трактують як системний фактор розвитку національної економіки, створення прозорого та прогнозованого конкурентного і сприятливого інвестиційного середовища.

Характер торговельних відносин у світі свідчить, що принципи та правила, проголошені СОТ, не завжди виконуються через об'єктивні та суб'єктивні причини. Зокрема за умов розвитку транснаціоналізації капіталу впливовість провідних транснаціональних корпорацій світу перевищує рівень впливовості багатьох національних урядів. Ураховуючи те, що угода ГАТТ/СОТ має міждержавний характер і поширюється на державне регулювання зовнішньої торгівлі, вона не є обов'язковою для виконання великими корпораціями.

На цьому етапі  вступ країни до СОТ можна розглядати як необхідну передумову лібералізації режиму торгівлі між Україною і ЄС, створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Євросоюзу.

Поряд із позитивними  чинниками вступу України до СОТ  необхідно звернути увагу на суттєві перешкоди щодо реалізації позитивних очікувань вступу. Наприклад:

1)    вітчизняним товаровиробникам необхідно реально оцінити свій виробничий і науково-технічний потенціал та оволодіти сучасними конкурентними перевагами;

2)    внаслідок цінової конкуренції, вимог міжнародних стандартів слід очікувати скорочення традиційних ринків збуту для українського експорту;

3)    існують проблеми неузгодженості українських національних стандартів якості продукції міжнародним нормам;

4)    існування антидемпінгових процесів проти України є фактично основною метою недопущення небажаних партнерів на ринки збуту;

5)    зниження рівня тарифного захисту внаслідок зв'язування тарифних ставок;

6)    визнання України як держави з ринковою економікою не дає певних переваг у перехідний період вступу до СОТ.

Вступ України  до цієї організації блокує також  деякі традиційні інструменти державного регулювання:

1.  Приєднання до СОТ вимагає скасування надання національним виробникам більшості пільг, звільнень від оподаткування, мита, платежів.

2.  Угода про субсидії і компенсаційні заходи забороняє пряме списання заборгованості державі чи надання коштів для погашення заборгованості.

3.  Угода про державні закупівлі СОТ (1994 р.) запроваджує обмеження щодо державних закупівель, які мають здійснюватися лише на тендерній основі, причому з забезпеченням рівноправної участі у цих тендерах як національних, так і іноземних виробників. Це в свою чергу обмежує можливості стимулювання національних виробників засобами державних закупівель, зменшується дієвість бюджетної політики.

4.   Лібералізація фінансових послуг може призвести до активізації спекулятивного капіталу. Це зменшує контрольованість фінансового сектору. Лібералізація фінансових потоків у комплексі з обмежувальними заходами щодо українських фінансових структур у межах запобігання «відмиванню» грошей (вимоги FAT F ) створює несприятливі конкурентні умови для українських банків, страхових компаній, інвестиційних фондів.

5.  Угода ТРІМС (про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи) обмежує висування вимог до іноземних інвесторів щодо використання ними національних комплектуючих, регулювання імпорту комплектуючих та частки експорту у виробленій продукції. Це зменшує підконтрольність діяльності іноземних інвесторів, перешкоджає регулюванню галузевої і регіональної структури іноземних інвестицій.

Отже, держава  виявляється обмеженою в своїх  інструментах реалізації економічної  політики, забезпечення конкурентоспроможності виробництва. Зміна регуляторного  середовища відчуватиметься на становищі галузей економіки, щодо яких застосовувалися свого часу певні важелі державного регулювання, а після їх скасування збільшуватимуться витрати та зменшуватиметься прибуток. До таких галузей належать сільське господарство, сільське машинобудування, автомобіле-, авіа-, суднобудування, електронна промисловість, легка і деякі підгалузі харчової промисловості та ін.

Економічна політика України щодо мінімізації негативних наслідків приєднання до СОТ має  забезпечувати такі напрями:

•    модернізацію системи захисту внутрішнього ринку відповідно до вимог СОТ;

•    підтримку експортних виробництв та вдосконалення структури експорту;

•    структурну перебудову національної економіки та підвищення її конкурентоспроможності відповідно до вимог міжнародної конкуренції.

Для ефективного  входження України на міжнародні економічні ринки уряду необхідно  терміново розробити систему  захисту внутрішнього ринку, вміло  використовувати наявний економічний  потенціал країни, підвищувати конкурентоспроможність як вітчизняного товаровиробника, так і вітчизняного споживача. Адже відсутність цілісної стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лише обумовлює гальмування національного економічного розвитку, а й призводить до значних ускладнень у міждержавних торговельних стосунках України з іншими державами.

Для налагодження рівноправних партнерських відносин з  іншими країнами, уряд у найближчі  часи повинен:

•     удосконалювати повноцінний ринок факторів виробництва та банківської системи (кредитування, страхування, інвестиційно-інноваційні проекти);

•     поліпшувати інвестиційний імідж країни;

•     здійснити якісні зміни спеціалізації України у світовому поділі праці за допомогою впровадження комплексної експортної стратегії, орієнтованої на підвищення частки в експорті інноваційної та традиційної української продукції з високим рівнем доданої вартості, збільшення надання високотехнологічних послуг;

•     активізувати роль міжнародної науково-технічної кооперації, передусім на стадіях комерціалізації розробок;

•      підвищувати конкурентоспроможність національної економіки на основі формування високотехнологічної економіки;

•      переорієнтувати імпортну стратегію з комплексним вирішенням проблем модернізації національної промисловості та активної політики імпортозаміщення (обмеження ввезення в країну імпортних товарів, які можуть вироблятися в нас);

•       нарощувати експортні можливості вітчизняної транзитної системи.

Ураховуючи існуючі  унікальні природно-кліматичні умови  України, не можна не використовувати  цей потенціал для сучасного  розвитку сільського господарства, агропромислового комплексу, «зеленого» туризму.

Практична реалізація орієнтирів зовнішньоекономічної стратегії України вимагає реалізації конкретних заходів державного регулювання вже у коротко- та середньостроковому періодах:

1.   Впровадження заходів щодо підтримки експортерів, зокрема, спрощення митних процедур; упровадження спеціалізованої системи експортного кредитування; спрощення процедури надання дозволів на експорт капіталу з метою створення за кордоном збутових та сервісних мереж вітчизняних товарів.

2.   Забезпечення інформаційної підтримки експортної діяльності, зокрема посилення практичної роботи торговельно-економічних місій за кордоном щодо розширення можливостей збуту продукції українських виробників, запровадження виробничої кооперації, захисту їхніх інтересів на зовнішніх ринках.

3.   Впровадження інструментів заохочення інвестиційного імпорту, зокрема імпорт технологічного обладнання та технологій, що вносяться у статутний капітал підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств не повинен обкладатися податком на додану вартість.