Планування діяльності підприємства

     4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими цінами її можна продавати?

     5. Як підприємство може пристосуватися до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх змін ринку?

     Із  цих фундаментальних питань випливає, що основним об'єктом внутрішньогосподарського планування є взаємозалежна система планово-економічних показників, що характеризують процес виробництва, розподілу й споживання товарів і ресурсів. У цей час всі виробники й підприємці, виходячи з ринкового попиту на товари, роботи й послуги, самостійно планують свою майбутню виробничо-господарську діяльність, визначають перспективи розширення виробництва продукції й розвитку підприємства.

     У вітчизняній планово-економічній  літературі й господарській практиці завжди було загальновизнаним виділяти два основних види планування: техніко-економічне й оперативно-виробниче.

     Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки  й економіки підприємства в їхній  єдності й взаємозалежності як по місцю, так і за часом дії. У  ході даного етапу планування обґрунтовуються  оптимальні обсяги виробництва на основі обліку взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники й т.п.

     Оперативно-виробниче  планування являє собою наступний  розвиток і завершення техніко-економічних  планів підприємства. На даному етапі  планування встановлюються поточні  виробничі завдання окремим цехам, ділянкам і робочим місцям, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливи з метою коректування процесу виробництва й т.п.

     Усяке внутріфірмове планування передбачає забезпечення необхідного розвитку тих або інших виробничих об'єктів, економічних систем або підприємства в цілому. У ринковій економіці, що розвивається, значно зростає роль внутрішньогосподарського планування на всіх підприємствах. Високий ступінь економічної волі й планової діяльності припускає не тільки розширення практичної роботи на всіх фірмах, але й розвиток наукових знань й удосконалювання самої теорії внутрішньогосподарського планування. Зокрема, потрібне розширення існуючої класифікації систем, видів, принципів і методів планування. Всі види внутріфірмового й корпоративного планування можуть бути систематизовані по таких основних класифікаційних ознаках, як зміст планів, рівень керування, методи обґрунтування, час дії, сфера застосування, стадія розробки, ступінь точності й ін.

     План  діяльності фірми повинен бути виражений у письмовій формі. Властиво, можливий уявний й усний план, як контур майбутнього. Але якщо план однієї людини може бути в нього в голові, то план декількох осіб повинен мати вербальну форму, виражену письмово, що необхідно для його кращого розуміння виконавцями. Крім того, такий план надалі легше проконтролювати.

     Тому  з погляду зручності використання можна говорити про форму плану  у вигляді:

• набору обов'язкових документів;
• структури, що відбиває внутрішню логіку побудови;
• переліку виконавців із вказівкою їхніх диференційованих завдань;
• переліку необхідних дій по здійсненню передбачених завдань;
• строків виконання, зазначених відповідно до послідовності необхідних дій;
• кошторису витрат;
• розрахунку економічного ефекту як чисельного вираження поставлених завдань.

3. Методологія внутріфірмового  планування

     План  внутріфірмової діяльності підприємства містить цілу систему економічних  показників, що представляють загальну програму розвитку всіх виробничих підрозділів  і функціональних служб, а також  окремих категорій персоналу. План - це одночасно кінцева мета діяльності фірми, провідна лінія поводження персоналу, перелік основних видів виконуваних робіт і послуг, передова технологія й організація виробництва, необхідні засоби й економічні ресурси й т.д. Планування характеризує картину майбутнього, де найближчі події написані з відомою виразністю, відповідно ясності всього плану, а віддалені - представлені більш-менш смутно. Таким чином, план - це підготовлена на відомий період програма соціально-економічного розвитку підприємства й всіх його підрозділів.

     Планування  діяльності є на кожному підприємстві найбільш важливою функцією виробничого  менеджменту. У планах відбиваються всі прийняті управлінські рішення, утримуються обґрунтовані розрахунки обсягів виробництва й продажі продукції, приводяться економічна оцінка витрат і ресурсів і кінцевих результатів виробництва.

     Процес  планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування  показника, тобто відповідно до методології  планування. Методологія планування - це навчання про сукупності основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу.

     У ході складання планів керівники  всіх ланок керування намічають  загальну програму своїх дій, установлюють головну мету й результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в загальній діяльності, поєднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координує роботу всіх укладачів планів і виробляють рішення про єдину лінію трудового поводження в процесі виконання прийнятих планів. При розробці вільного плану й виборі лінії поводження всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але й здійснити досягнення прийнятих планів й обраних цілей у майбутньому.

     Уперше  загальні принципи планування були сформульовані  А. Файолем. Як основні вимоги до розробки програми дії або планів підприємства їм були названі п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість і точність.

     Основні принципи планування орієнтують всі  наші підприємства й фірми на досягнення найкращих економічних показників. Багато принципів досить тісно зв'язані  й переплетені між собою. Деякі  з них, наприклад, ефективність й  оптимальність, діють в одному напрямку. Інші, гнучкість і точність, - у різних напрямках.

     Наші  менеджери мають у цей час  великий вибір існуючих принципів  планування. Поряд з найважливішими розглянутими принципами необхідно  зупинитися ще на двох основних положеннях розробленого Р.Л. Акоффом нового методу інтерактивного планування: принцип участі й принцип холізму.

     Розглянемо  основні принципи планування.

     1. Принцип єдності, тобто холізму,  які означає, що використовувані  в плануванні показники треба  обґрунтовувати в їхній єдності, з обліком теоретичної й практичної взаємозалежності. Розробка планових показників повинна здійснюватися в напрямку єдиного вектора мети. Дотримання принципу вимагає координації й інтеграції дій служб і підрозділів системи, відбиваних у відповідних планових показниках. Планова зміна фактора обов'язково викликає планову зміну залежного показника діяльності.

     2. Принцип безперервності визначає  процес планування як безперервний, коли на зміну одному виконаному  плану приходить інший новий  план, а на зміну другому - третій і т.д. принцип стосується насамперед планів різного періоду: короткостроковий план є частиною середньострокового, а той, у свою чергу, - частиною довгострокового. Таке розуміння включає й зв'язок планування із прогнозуванням, коли план є похідна від прогнозу. Принцип також визначає кругообіг і послідовність етапів планування. Однак їхня послідовність важлива лише для розробки окремого показника й календарного періоду. Етапи планування показників різних планів в одній системі можуть здійснюватися як одночасно, так і розрізняючись за часом.

     3. Принцип гнучкості означає здатність  плану міняти свою направленість за умов, що змінилися, діяльності й мати визначені резерви. Принцип диктує наявність механізму зміни планових величин, тобто їхнє можливе коректування для адаптації до обставин, що змінилися, бізнесу. Крім того, гнучкість у плануванні означає наявність певних резервів або "надбавок на безпеку", які повинні замортизувати результати роботи при погіршенні умов діяльності.

     4. Принцип точності вимагає обґрунтованості, деталізації й конкретизації планового показника. Обґрунтованість плану в числовому значенні означає його відповідність наявним ресурсам, у тому числі нормальним здатностям і працезатратам виконавців. Так званий напружений план, що перевищує цю норму, не залишає резервів на випадок погіршення обставин, а так званий занижений план створює умови для необґрунтованого заохочення працівників без належних зусиль із їх боку. Необхідність деталізації й конкретизації плану в довгостроковій перспективі виражена менш яскраво, ніж у короткостроковому періоді. Дія даного принципу підсилюється в міру наближення часу плану.

     5. Принцип участі означає, що  в розробку планових показників повинні включатися всі фахівці об'єкта господарювання, а при необхідності - фахівці ззовні й партнери по бізнесі. У розробці планового документа обов'язкова участь майбутніх виконавців. Це підвищує ступінь їх залученості в процес роботи, формує почуття причетності. У ході такої участі фахівці вносять свої ідеї, пропонують своє бачення рішень проблем, що збагачує й уточнює зміст плану, дозволяючи створити дійсно потрібний і реальний документ, що поєднує в собі ракурс позицій структурних підрозділів фірми. у ході такої участі створюється система мір, у виконанні якої будуть задіяні справжні виконавці.

     Такі  найважливіші вимоги або принципи ринкового  планування в сучасному виробництві. На їхній основі розвиваються й формуються в процесі практичної діяльності й всі діючі загальнонаукові методи планування, які представляють процес пошуку, обґрунтування й вибору необхідних планових показників і результатів.

     Залежно від головних цілей або основних підходів, використаної вихідної інформації, нормативної бази, застосовуваних шляхів одержання й узгодження тих або інших кінцевих планових показників прийнято розрізняти наступні методи внутріфірмового планування: наукові, експериментальні, нормативні, балансові, системно-аналітичні, програмно-цільові, економіко-математичні, інженерно-економічні, проектно-варіантні й т.п. У кожного із цих методів, судячи з їхньої назви, є кілька переважних ознак, або пріоритетних вимог, до основного планованого результату.

     Наприклад, науковий метод базується на широкому використанні глибоких знань про предмет планування, експериментальний - на аналізі й узагальненні досвідчених даних, нормативний - на застосуванні вихідних нормативів і т.д. У процесі планування жоден з розглянутих методів не застосовується в чистому виді. В основі ефективного внутріфірмового планування повинен лежати системний науковий підхід, заснований на всебічному й послідовному вивченні стану підприємства і його внутрішнього й зовнішнього середовища.

     Ще  один елемент методології планування - це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План - реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Надії на те, що запланована мета здійсниться сама собою, малоймовірні. Досягнення мети вимагає продуманих, вольових і відповідальних дій. Тому міри виконання плану включають:

• розгорнутий опис необхідних дій;
• ресурсне забезпечення;
• перелік виконавців, що беруть участь (служб) і визначення їхніх диференційованих завдань;
• строки виконання розрахункових показників.

     Міри  досягнення цілей плану вимагають  обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й інших сторін. типові міри (дії) по виконанню планового показника передбачаються для різних сфер діяльності - у сфері основного капіталу, у сфері персоналу, менеджменту, оборотного капіталу, у сфері раціоналізації витрат виробництва, обіг й т.д.

     Розробка  мер виконання плану містить  у собі також завдання виконавцям - працівникам підрозділів і служб, фахівцям. У таких завданнях вказуються основні підцілі, тобто завдання для виконавців. Міри виконання плану повинні включати строки виконання, а також кошторис витрат. Вона може розроблятися:

     а) для окремих структурних підрозділів;

     б) у цілому по фірмі на блок завдань  плану;

     в) для окремого виконавця плану;

     г) на окреме завдання плану.

     Обов'язкова розробка загальної по фірмі кошторису  витрат на весь план. Конкретизація  витрат кошторису не повинна заважати певному ступеню волі виконавців плану при виконанні його завдань.

2. Практична частина