Лекции по "Коммерческой деятельности"

Основні поняття  курсу КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ 2010

Комерційна діяльність знаходить висвітлення в різноманітних  проявах, тому необхідно виділити її основу (базис). Такий підхід дозволить  найбільше повно розкрити сутність комерції і конкретизувати її можливості. У роботах вітчизняних економістів  можна зустріти різні визначення комерційної діяльності.

Приведемо найбільш значимі  з них:

• комерція - торг, торгові обороти, купецькі промисли;
• комерційна діяльність - товарно-грошовий обмін, у процесі якого товари від постачальника переходять у власність торгового підприємства з орієнтацією на потребі ринкового попиту; комерційна діяльність - це все те, що забезпечує максимальну вигідність торгової угоди для кожного з партнерів при першочерговому врахуванні інтересів і запитів споживачів;
• комерційна діяльність - особливий вид діяльності, зв'язаний з реалізацією товарів, від якої залежать кінцеві результати фірми;
• комерційна діяльність - комплекс операцій,  товарів, що забезпечують купівлю-продаж, і разом із процесами їхнього просування представляючих собою торгівлю в ринковому просторі;
• комерційна діяльність - оперативно-організаційна діяльність по проведенню операцій обміну товарно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб населення й одержання прибутку. 

Поняття комерційної  діяльності вперше було сформульовано Гарвардською школою бізнесу в 1958 році: "Комерційна діяльність існує для того, щоб із прибутком задовольнити споживчі вимоги". Суть даної логіки можна представити як купівлю-продаж товарів, націлену на ринковий (купівельний) попит і одержання заслуженого прибутку. Дуже повчальні висловлення основоположника французької адміністративної школи А. Файоля: "Комерційна майстерність характеризується глибоким знанням ринку і сили суперників, далеким передбаченням і практикою угод. Комерційна функція піклується про те, щоб ціни, призначувані вищим керуванням, не були джерелом небезпечних оман". Організатор Комерційної академії в Берліні професор И.-Ф. Шерр у своїй книзі "Навчання про торгівлю" виступає з критичною фразою: "Ця книга усім своїм змістом повинна довести, що комерційне прагнення до наживи ні в якому разі не може скласти предмет науки про торгівлю" . Обоє приведених висловлення говорять самі за себе. Закордонна практика свідчить, що комерція - рушійний фактор споживчого ринку. 

У відповідності з  Господарським кодексом, підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Купівля-продаж товарів, обумовлена зміною форм вартості, і представляється як важлива складова частина комерційної діяльності. Однак закупівлі товарів і обмінні операції з постачальниками продукції, що будуються на комерційній основі, не вичерпують усього різноманіття комерційних функцій. Повнота і комплексний підхід у комерції зводяться до охоплення нею всіх етапів проходження продукції від виробника до споживача. При цьому комерційний механізм повинний бути спрямований на реалізацію  попиту, що утвориться, і інтересів покупців. В основі формуючих умов комерційної діяльності об'єктивною реальністю виступають ринкові відносини і технологія просування продукції від виробника до споживача. Комерція є своєрідним економічним барометром, що показує і здійснює найбільш доцільні і вигідні вкладення коштів  у властиві їй сфери й об'єкти. При цьому в її поле зору знаходяться витрати обертання товарів і їхня мінімізація.

Виразом комерційної  діяльності служить організація праці і засобів, необхідних для обертання торгового капіталу, що у свою чергу може втілюватися у торгове підприємство.

Змістом комерційної  діяльності є купівля-продаж товарів (послуг, об’єктів інтелектуальної власності) у сфері товарного обігу з урахуванням задоволення запитів споживачів, надходження їх у власність торгового підприємства для наступної реалізації.

Таким чином, торгово-посередницька  діяльність полягає в цілеспрямованих  діях, принципах і методах, здійснення яких покликане організовувати рух  потоку товарів до кінцевого споживача.

Усі підприємства, організації й установи, що діють на товарному ринку, можна умовно підрозділити на дві основні групи: комерційні і некомерційні. До числа комерційних відносяться практично всі підприємства сфери матеріального виробництва (заводи, фабрики), значна частина підприємств виробничої інфраструктури (транспортні і торгово-посередницькі підприємства, підприємства зв'язку й ін.) і невиробничої сфери (побутові послуги, індустрія розваг і т.п.), майже всі суб'єкти ринку цінних паперів.

Некомерційна діяльність традиційно концентрується в сфері охорони здоров'я й освіти, хоча останнім часом і тут з'явилися паростки підприємництва. Діяльність будь-якого некомерційного ("non-profіtable" - у західній економічній літературі) суб'єкта будується на принципі підтримці балансу рівності доходів і витрат.

Предметом комерційної діяльності є купівля-продаж товарів. Однак у самому широкому змісті слова випливає як  товар розглядати не тільки зроблені матеріально-речовинні об'єкти, але і послуги, і навіть об'єкти інтелектуальної власності. Товар як об'єкт комерційних операцій (угод купівлі-продажу) має потенційну і реальну корисність.

Суб’єктами комерційної діяльності є:

А) громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які здійснюють комерційну діяльність і зареєстровані відповідно закону як підприємці;

Б) господарські організації  – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які проводять господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Комерційна діяльність завжди зв'язана з виконанням операцій по доведенню матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів. До таких операцій відносяться:

• у виготовлювачів - підготовка продукції до відправлення, відвантаження, відпускання і її документальне оформлення;
• на складах посередницьких і транспортних підприємств у процесі руху продукції - її приймання, збереження, формування комплектних партій, відвантаження;
• на складах підприємств-споживачів - приймання продукції по кількості і якості, збереження, доведення придбаних матеріалів до високого ступеня технологічної готовності до виробничого споживання, відпустка і доставка матеріалів до робочих місць.

Договір – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін. 
Договори поділяються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані (договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша – тільки обов‘язки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидві сторони мають права і обов‘язки: купівля-продаж – сторони одночасно виступають і кредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатні договори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права і обов‘язки сторін.

За договором купівлі-продажу продавець зобов‘язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов‘язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами цього договору є майно (визначення товару) і ціна. Товаром може бути будь-яке майно, яке не вилучене з цивільного обігу. Ціна визначається угодою сторін з врахуванням обмежень, встановлених законодавством (індикативні ціни, середньозважені ціни). Форма договору визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Напр.: покупки в магазині – усна форма, великі тривалі покупки – бажана письмова форма договору. 
Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання, або неналежне виконання договору. Основні правила договору купівлі-продажу розповсюджуються на договори міни і дарування. За договорами міни провадиться обмін одного майна на інше, кожний з учасників міни вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. За договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність. Умови вищезазначених договорів регламентуються ЦК.

За договором поставки організація-постачальник зобов‘язується передати у певний строк організації-покупцеві (замовникові) у власність певну продукцію, а організація-покупець зобов‘язується прийняти продукцію і сплатити її за встановленими цінами. За договором поставки покупець отримує однорідну продукцію протягом тривалого часу. Договір поставки носить тривалий характер (триває в часі). Радою Міністрів СРСР було затверджене положення про поставки товарів (86 рік) та положення про прийняття товарів по кількості і якості (68 рік). Ці документи діючі. Умови договору поставки також регулюються ЦК України. Покупець в праві, повідомивши постачальника відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачене інше. Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому в договорі.

За договором майнового найму наймодавець зобов‘язаний надати наймачеві майно у тимчасове оплатне користування. Це двосторонній, консенсуальний, оплатний договір. Поряд з цим існує договір безоплатного користування майном (ті ж самі умови крім оплати). Предметом найму можуть бути лише індивідуально-визначені речі. Строки договору майнового найму визначаються за погодженням сторін. Наймодавець зобов‘язаний передати наймачеві придатне для користування майно. В період дії договору майнового найму наймодавець може відчужити здане в найом майно. В такому випадку договір найму зберігає чинність для нового власника майна. 
Різновидом договорів майнового найму є:

1) договір оренди. Оренда – це строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Оренда державного майна регламентується ЗУ “Про оренду державного і комунального майна”.

2) Договір побутового прокату  – це передача в тимчасове  оплатне користування предметів  домашнього вжитку, спортивного інвентарю, іншого майна.

3) Лізинг (ЗУ “Про лізинг”)  – майнове право володіння  і користування чужим майном. Оперативний лізинг і оренда  не відрізняються суттєво, суттєві  відмінності має фінансовий лізинг (ЗУ “Про оподаткування прибутку  підприємств”).

За договором підряду підрядник зобов‘язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або з власних матеріалів, а замовник зобов‘язується прийняти і оплатити виконану роботу. Договір двосторонній, консенсуальний, оплатний. Істотними умовами договору підряду є його предмет, ціна і строк виконання робіт. Предметом договору підряду є готовий результат роботи, який має бути переданий замовникові. Ціна визначається угодою сторін. Договір підряду може бути розірваний в односторонньому порядку на підставах, передбачених законом.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов‘язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені і за рахунок комітента. Майно, що надійшло до комісіонера від комітента, або набуте комісіонером за рахунок комітента є власністю комітента. Взяте на себе доручення комісіонер зобов‘язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату або пошкодження майна комітента, яке знаходиться у нього, коли не доведе, що втрата або пошкодження сталося не з його вини. Після виконання доручення комісіонер зобов‘язаний подати комітенту звіт і передати йому все одержане по виконаному дорученню. Після виконання доручення комісіонер справі отримати від комітента винагороду. Комісіонер не вправі, якщо інше не передбачене договором, відмовитися від виконання прийнятого доручення, за винятком випадків, коли це викликане неможливістю його виконання або порушення комітентом договору комісії. Якщо комітент скасує дане ним комісіонерові доручення в цілому або частково, то він зобов‘язаний сплатити комісіонерові комісійну винагороду за послуги, надані до скасування договору комісії.

Міна (бартер) — договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Найм за договором  найму наймодавець передає або  зобов'язується передати за плату і  на певний строк річ у користування. На відміну від договору купівлі-продажу  майно (річ) передається не у власність, а на визначений строк.

Факторинг -  договір, за яким одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов'язання передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) на платній основі, а клієнт відступає або бере на себе зобов'язання відступити факторові ту грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третьою особою -боржником. Предметом договору факторингу може бути як грошова вимога, строк платежу якої закінчився (наявна вимога), так і право на отримання коштів, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Комерційна  концесія — договір, за яким одна сторона -правоволоділець зобов'язується надати другій стороні -користувачеві за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами. За змістом відповідає франчайзингу.

ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 15 червня 2006 р. № 833