Сутність, поняття лідерства та його ситуаційні теорії

 

Зміст

Стор.

Реферат            4

Вступ            4

Розділ I Сутність, поняття лідерства та його ситуаційні теорії   6

1.1. Поняття та сутність лідерства       6

1.2 Поведінкові та ситуаційні теорії лідерства     9

1.3 Стилі керівництва  за теорією Х та У                    10 

Розділ II. Методи аналізу управління і лідерства на підприємстві          11

2.1. Характеристика туристичної  фірми ТОВ «НА КРИЛАХ»         11

2.2 Дослідження та аналіз  методів управління і лідерства  на туристичному підприємстві  «НА КРИЛАХ»             14

Розділ III Шляхи вдосконалення проблем лідерства на підприємстві «НА КРИЛАХ»                            22

3.1 Напрями покращання  лідерських якостей керівника  підприємства «НА КРИЛАХ»                  22

3.2 Аналіз ефективності  запропонованих заходів щодо  вдосконалення лідерства на туристичному  підприємстві «НА КРИЛАХ»           25

Висновки                   27

Список використаних джерел               30

Реферат

Курсова робота: 30 Стор.  3 Таблиці.  Використано 9 джерел. 

Об’єкт дослідження: Туристичне підприємство ТОВ  « НА КРИЛАХ »

Мета роботи: Змусити  керівників змінити свій стиль керівництва з авторитарного на демократичний.

Методи дослідження:  Описові .

Отже завдяки проведені  на підприємстві ТОВ « НА КРИЛАХ » спеціальної програми по покращенню свої лідерських навичок було виявлено що керівники змінили свій стиль керування з авторитарного на демократичний, керівники стали більше довіряти своїм підлеглим. Довіра і повага стали їхнім головним козирем управління.

Вступ

Успішність діяльності кожного з його працівників, потребує значних зусиль щодо їх організації, визначенню цілей, координації дій кожного, тобто потребує управління. Тому одним із важливих аспектів розподілення праці в колективах є розділення працівників на керівників і керованих.

Більшість людей не уявляють різниці між поняттями керівництва, влади і лідерства, бо вважають, що, перебуваючи на керівній посаді, будь-яка  особа автоматично здобуває владу  над підлеглими і стає лідером  колективу. Формально це, мабуть, так і є, але на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу дуже відрізняється, бо це співвідношення залежить від типу організації, масштабу цієї організації, напрямку діяльності, від її місця в ієрархії управління, від особистих якостей керівника та працівників та ін.

Лідерство – це мистецтво, вінець управлінської діяльності. Його значимість в існуванні організацій  та їх управлінні дуже вагома та суттєва. 
Насьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи всі вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одностайно відповідь: ні .Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж є компанії та організації в занепаді чи ще гірше:  на грані банкрутства. На мою думку головна причина криється в ефективному та динамичному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраному стилю керівництва.  
          Проблеми лідерства являються ключевими для досягнення організаційної ефективності. З однієї сторони, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які притаманні тим, хто успішно спричиняє вплив на інших, з іншої , лідерство – це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей. Для того, щоб складна організація ефективно виконувала свої задачі необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління. Лідерство – являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації і контролю, якщо немає ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи благоприємних кінцевих результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Сутність, поняття лідерства та його поведінкові теорії 

1. Поняття та сутність лідерства

В кожній організації здійснюється горизонтальний та вертикальний поділ  праці, у процесі якого менеджери  отримують повноваження, тобто право  впливати на поведінку підлеглих  для забезпечення цілей діяльності організації. Наявність права впливати на діяльність підлеглих є необхідною передумовою керування, але ще не гарантує ефективності такого впливу. Існують різні способи реалізації такого права: від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) утручання в діяльність підлеглих.[1.160 с.]

Кожний з цих способів має  право на існування і широко використовується на практиці. Вибрати у кожному  конкретному випадку кращий з  них, при чому так, щоб забезпечити  здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі спрямування  їх діяльності на найефективніше досягнення цілей організації, є одним із найважливіших завдань менеджера.

Багатьох називають керівниками  тільки тому, що вони очолюють команди  або знаходяться на верхівці адміністративної піраміди. Але перебуванням нагорі визначає лише видимість керування, а не його сутніст.

Справжніх керівників відрізняє наявність  специфічної властивості – здатність  підібрати для кожної конкретної ситуації щонайкращий механізм впливу на підлеглих, здатність до ефективного  лідерства.

Для розуміння сутності лідерства  важливо спочатку усвідомити сутність таких категорій:

1. повноваження;
2. вплив;
3. влада.

Повноваження являють собою формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.

Вплив - це така поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку іншої. З точки зору управління важливим є не вплив узагалі, а такий вплив, який забезпечує досягнення цілей організації.

Можливість впливати на поведінку інших людей і називається владою.

Чим відрізняються категорії “повноваження” і “влада”? Влада лише частково визначається повноваженнями.

Повноваження дають керівникові  владу над підлеглими. Зокрема, підлеглі залежать від керівника у таких  питаннях як:

• підвищення заробітної плати;
• просування по службі;
• робочі завдання тощо.

Проте і підлеглі мають владу  над керівником. Він залежить від  них у питаннях:

• отримання необхідної для прийняття рішень інформації;
• встановлення неформальних контактів із працівниками інших підрозділів;
• здійснення впливів, які підлеглі можуть чинити на своїх колег тощо.

Отже, використання керівником своєї  влади у повному обсязі може примусити  підлеглих продемонструвати свою владу. Це, безперечно, буде впливати на рівень досягнення цілей організації. Тому розумний керівник намагається підтримувати так званий “баланс влади”.

1.2 Поведінкові теорії лідерства

Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього  закономірно виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними  у процесі спрямування людей  на досягнення цілей організації? У  дослідженнях із цього питання можна  вирізнити три підходи:

1. підхід із позиції особистих якостей керівника;
2. поведінковий підхід;
3. ситуаційний підхід.

Підхід із позицій особистих якостей керівника. В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позиції особистих якостей є:

1) визначення сукупності особистих  якостей, які забезпечують успіх  в управлінні;

2) визначення способів виховання  таких особистих якостей. 

В межах підходу з позицій  особистих якостей були проведені  численні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних  знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; упевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що:

1. не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам;
2. один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості. [2. 344 с.]

На підставі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.

Поведінковий підхід. Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.

Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації.

При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються:

• особисті якості керівника;
• особисті якості підлеглих;
• завдання та дії, які вони виконують тощо.

Внаслідок цього дуже важко окреслити  чіткі межі того або іншого стилю  керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника  виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій  континууму.

1.3. Стилі керівництва  за теорією Х та У.

Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації.

При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються:

• особисті якості керівника;
• особисті якості підлеглих;
• завдання та дії, які вони виконують тощо.

Внаслідок цього дуже важко окреслити  чіткі межі того або іншого стилю  керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника  виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій  континууму.

Автократично-демократичний континуум стилів керування. В основу автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві системи уявлень щодо мотивів виробничої діяльності людей. [4. 384с.]

Згідно “теорії Х” працівники за своєю природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання буде наслідком постійного контролю.

“Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо  влади, щоб нав’язати свою волю виконавцям, і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам та інструкціям.

 

Характерні риси автократичного стилю керівництва:

• висока централізація повноважень;
• висока структурованість роботи підлеглих;
• різке обмеження свободи підлеглих щодо прийняття рішень;
• численні правила поведінки;
• апеляція до потреб низького рівня у підлеглих (за Маслоу).

За “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування. [4. 384с.]