МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
Економіко-правовий інститут 
 
 

Курсова робота з дисципліни

 
 “Основи менеджменту” 
на тему:

 
  “Стратегічне планування у менеджменті ” 
 
 
 
 
 
 

Виконала: 
студентка 30 групи 
спец. “Менеджмент організацій” 

Науковий  керівник: 
доц. Торяник Т.І.

Київ  – 2010 

       ЗМІСТ

       Вступ………………………………………………………………………3

       РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи поняття стратегічного

       планування……………………………………………………………5-13

1. Сутність стратегічного планування і його в місце системі

стратегічного управління…………………………………………….…5

       1.2.    Класифікація стратегічних типів……………………………..….8

       1.3.    Етапи розробки стратегії організації…………………………..13

       РОЗДІЛ 2. Стратегічне планування ДП «Укрдонбасекологія»16-27

       2.1     Загальна характеристика ДП «Укрдонбасекологія»…………16

       2.2. Реалізація етапів стратегічного планування досліджуваного

             підприємства……………………………………………………………20

       2.3. Основні напрямки підвищення ефективності стратегічного

       планування ДП «Укрдонбасекологія»………………………………..24

       Висновки………………………………………………………………..27

       Resume…………………………………………………………………...29

       Список  використаної літератури…………………………………...30

       Додатки

 

       Вступ

       Стратегічне управління - це процес розробки стратегій  і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися. Недивлячись на свою впевненість, що бізнес, як і керівники, повинен працювати добре і прямо зараз, щоб добре розвиватися в майбутньому, їх цікавить більш широкий спектр проблем, з якими вони зустрічаються, і загальний напрямок, в якому вони повинні рухатися, щоб вирішувати ці проблеми.

       Стратегія ж являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей.

       Декілька  основних тез, що стосуються стратегії, повинні бути зрозумілі і, що більш  важливо, прийняті вищим керівництвом. Насамперед, стратегія здебільшого  формулюється і розробляється вищим  керівництвом, але її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління. Стратегічний план повинен обґрунтовуватися всебічними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в  сьогоднішньому світі бізнесу підприємство повинне постійно займатися збором і аналізом величезної кількості  інформації про галузь, конкуренцію  й інші фактори.

       Стратегічне планування являє собою набір  дій і рішень, передбачених керівництвом, що ведуть до розробки специфічних  стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти  своїх цілей. Процес стратегічного  планування є інструментом, що допомагає  в прийнятті управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміни в організації на достатньому  рівні.

       Актуальність  досліджуваної теми поза сумнівом, велика, оскільки, це, порівняно молодий, перспективний і необхідний в бізнесі напрям, що активно використовується  країнами Заходу, як база ведення управлінських процесів в організації в умовах ринку.

       Метою даної роботи є проведення дослідження, вивчення та аналіз стратегічного управління, яке дасть можливість не тільки познайомитися, але й розібратися в настільки непростій, але, тим не менше, дуже цікавій та актуальній на сьогоднішній день сфері менеджменту.

       Завданнями  написання курсової роботи є:

• розкриття поняття стратегічного планування, його сутності;
• класифікація стратегічних типів;
• характеристика етапів розробки стратегій;
• визначення основних напрямків підвищення ефективності стратегічного планування.

       Предмет дослідження – вибір стратегії в системі менеджменту як комплексний процес.

       Об’єктом  дослідження є ДП «Укрдонбасєкологія»

       Аналіз  планування в менеджменті та засобів його удосконалення був проведений за допомогою методів дослідження: дедукції та індукції, синтезу, фінансового аналізу та інших.

       Курсова робота складається з двох частин: теоретико-методологічної та практичної. В теоретичній частині розглядаються суть стратегічного планування, стратегічні типи та основні етапи розробки стратегій. Практична частина містить загальну характеристику ДП «Укрдонбасєкологія», аналіз реалізації етапів стратегічного планування та визначення основних напрямків підвищення ефективності стратегічного планування.

       Методологічну базу дослідження становлять теоретико-практичні матеріали: періодичні видання з теорії і практики стратегічного менеджменту, монографії та статті вітчизняних вчених та практиків. В практичному плані це дало змогу зробити певні узагальнення та рекомендації.

 

       

       РОЗДІЛ  1.Теоретико-методологічні основи стратегічного планування.

1. Сутність  стратегічного планування і його в місце  системі стратегічного  управління.

       Термін  «стратегічне планування» вперше був застосований на стику 60—70-х рр. для того, щоб позначити різницю між поточним плануванням на рівні виробництва і керуванням, здійснюваним на вищому рівні. Необхідність фіксації такого розходження була викликана в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу.

           Стратегічне планування являється  однією з основних функцій  стратегічного управління. Воно  представляє собою процес прийняття  управлінських рішень відносно  стратегічного передбачення (формування  стратегій), розподілу ресурсів, адаптації  компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

           Стратегічне планування забезпечує  основу для всіх управлінських  рішень, функції організації, мотивації  і контролю, орієнтовані на розробку  стратегічних планів. Процес стратегічного  планування  забезпечує основу  для управління членами організації.

           Стратегічне планування - це процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів.

       Розробка  ідей стратегічного управління знайшла  відображення в роботах таких  авторів, як Frankenhofs and Granger (1971), Ansoff (1972), Schendel and Hatten (1972), Irwin (1974) і ін. Ведучою ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, з'явилася ідея необхідності переносу центра уваги вищого керівництва на оточення, для того щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому [  1, с. 356 ]

       Кілька  конструктивних визначень були запропоновані  авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління: Шендел і  Хаттен розглядали його як «процес визначення і (установлення) зв'язку, організації з її оточенням, що складається з реалізації обраних цілей і спроб досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно діяти організації і її підрозділам»; Хиггенс - «стратегічне управління — це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням», Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління «як набір рішень і дій з формулювання і виконання стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації». Існує ще цілий ряд визначень, що роблять акцент на ті чи інші аспекти й особливості стратегічного управління чи ж на його відмінності від «звичайного» керування.

           Стратегічне планування має на  меті довгострокове забезпечення  результативності підприємства  і освоєння його нових можливостей.  Для цього необхідно, перш за  все, найбільш повно враховувати  зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні  загрози і майбутні можливості  для підприємства. Потрібно передбачити  непідконтрольні сили, критичні  тенденції з боку оточення  та обмежити їх можливий вплив  на підприємство.

           Тому стратегічне планування  має такі характерні ознаки:

       По-перше, на відміну від довгострокового  екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується  на принципово новому підході до прогнозування  стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).[ 6, с 234]

       СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього середовища або ринково-продуктові сегменти, на які фірма має чи хоче отримати вихід. У відповідності з СЗГ  в середині фірми віділялись виробничі  підрозділи, відповідальні за стратегію  розвитку СЗГ - стратегічні господарські центри. Згодом СЗГ здобули назву ‘’стратегічні поля бізнесу’’. Поле бізнесу - це продукт, котрий знаходиться у тісному звязку з ринком збуту.

           По-друге, важливою ознакою стратегічного  планування являється аналіз  як зовнішнього середовища, так  і внутрішніх можливостей підприємства.

           По-третє, методика стратегічного  планування предбачає розробку  багатоваріантної стратегії. Кожен  варіант орієнтований на розвиток  підприємства в залежності від  стану зовнішнього середовища. Тобто  розробляється декілька стратегічних  альтернaтив з урахуванням можливих  ситуацій в майбутньому.

       За  своїм змістом стратегія являється  специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного  планування.

       Однією  з умов формулювання фірмою своєї  стратегії є виникнення раптових змін в навколишньому середовищі. Їх причиною може бути насичення ринку, технологічні зрушення, непередбачений успіх нового товару, поява числених нових конкурентів і т.д.

       Маючи пред собою такі труднощі, фірма  повинна вирішити дві надзвичайно  критичні прблеми:

       Вибрати новий напрямок росту із багатьох альтернатив, які важко підлягають оцінці.

       Направити зусилля численного колективу в потрібне русло.[ 12, с. 85]

           Відповідь на ці питання і  розкриває сутність розробки  та реалізації стратегії. В  такі моменти стратегія становиться  життєво необхідним упрвлінським  інструментом, за допомогою якого  фірма може протистояти зміні  умов навколишнього середовища.