Планування діяльності підприємства

     Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при складанні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні - директивне планування. На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийняттям рішення про конкретні дії.

     2. Залежно від терміну,  на який складається  план, і ступеня  деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

     Перспективне  планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

     Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обґрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

     Середньострокове  планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

     Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе і добове планування.

     3. За складом планових  рішень розрізняють:

     а) стратегічне планування;

     б) поточне (оперативно-календарне планування);

     в) зведене планування загальних результатів  та фінансове планування.

     При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стратегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому [6]. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

    На  сьогодні стратегічне планування зайняло  своє місце в ряді функцій менеджменту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним методом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.

    Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів. Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рамках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визначаються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, виходячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоячих рівнів [13].

    Стратегічний  план підприємства базується  на:

     - визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

     -  перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

     - вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

     - визначенні перспективи соціального  стану трудового колективу; кількості  робочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробництва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

     - у вивченні можливостей фінансування  заходів плану за рахунок власного  прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

     - визначенні кінцевих результатів  роботи підприємства за даним  планом: обсягів виробництва та  реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефективності виробництва, ступеня ризику [3].

    У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування проводиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, заданого потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяльності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засобами (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурсами; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підприємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стратегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства [12].

    Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням? Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство в майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням — це різниця між цілями і засобами. Інші відмінності:

     - прийняття рішень на рівні  поточного планування, як правило,  буває менш суб'єктивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше доступна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні методи аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;

     - виконання поточних рішень краще  відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;

     - поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені  в більш конкретних цифрових результатах;

     - для поточного планування характерно  також тяжіння до рівнів окремих підрозділів - виробничих, регіональних, функціональних [18].

     Основним  завданням поточного плану у  загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених  стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року). Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів, є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

     1. Економічна ефективність виробництва.

     2. Норми і нормативи.

     3. Планування виробництва і збуту продукції.

     4. Матеріально-технічне забезпечення  підприємства.

     5. Персонал і оплата праці.

     6. Планування витрат виробництва.

     7. Фінансовий план.

     8. Інновації.

     9. Інвестиції і капітальне будівництво.

     10. Соціальний розвиток колективу.

     11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів [12].

    Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпечення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

     Якщо  стратегічне планування розглядається  як пошук нових можливостей підприємства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

     Основною  функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-економічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

     Планування  інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що займає проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

     Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій [1].

     Інвестиційний проект — це комплекс заходів зі створення нового або модернізації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

     Бізнес-план — це документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструкції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька бізнес-планів. Ступінь деталізації обгрунтувань у бізнес-плані може бути різним. У малому бізнесі бізнес-план та план підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом [3].

 

      РОЗДІЛ 2

       ПЛАНУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  ВИРОБНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНИМИ  РЕСУРСАМИ 
 

2.1. Загальна характеристика  підприємства 

1. Повне найменування  – Товариство з обмеженою відповідальністю  «Торговий Дім «Бедж».

2. Скорочене  найменування за ЄДРПОУ – ТОВ «ТД «Бедж».

3. Номер та  дата державної реєстрації підприємства - № 777275 від 16.01.2001 року.

4. Назва органу, який здійснив реєстрацію –  Дніпровська районна у місті  Києві державна адміністрація.

5. Вид діяльності  за ЗКГНГ – Оптова і роздрібна торгівля.

6. Форма власності  за ЗКФВ – Товариство з обмеженою  відповідальністю.

7. Адреса підприємства: 02090, м. Київ,  вул. Сосюри, буд. 7, оф. 302

8. Банківські  реквізити: 

ТОВ «ТД «Бедж»

02090, м. Київ,  вул. Сосюри, буд. 7, оф. 302

Тел. 451-44-67

Факс 451-44-67

КОД ЄДРПОУ 31085388

р/р 26000301227 в ПАТ  «БАНК ФОРУМ»

МФО 322948

9. Керівник підприємства: Красовський Євген Миколаєвич; 451-44-67.

10. Головний бухгалтер:  Калінкіна Галина Федірівна, 451-44-67.

      ТОВ «ТД «Бедж» існує 10 років, займається оптовою і роздрібною торгівлею канцтоварів.

      Асортимент  продукції: офісна бумага і бумажні  вироби, господарськи товари, шкільна  продукція, архівація, письмові приладдя, штемпельна продукція.

      Персонал  фірми складає 50 чоловік, які забезпечують безперервну і високоефективну роботу підприємства.