Планування діяльності підприємства

6. Функціонування  системи планів на підприємстві

 
 

     План - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

     План  підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити - наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

     Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

     У зарубіжній літературі є ряд визначень  планування, які відрізняються між  собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень: планування - "творче мислення майбутнього" (Adam Planug); планування (у широкому понятті) - "формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій" (Hahn, Ru); "під плануванням розуміють таке рішення, яке (поряд із відповідним прийняттю рішень інформаційним процесом) виробляється за часом раніше настання даних кон'юнктурних подій" (Koch, Unternehmensplanung ); планування "можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розумові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої діяльності" (Kosiol, Planung,); "планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього" (Wild, Untehmungsplanung,) [20].

     Система планування, згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

     Якщо  елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

     Обидва  підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

     У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове. Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору"). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих. Ретроградний метод ("зверху-донизу"). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показників зверху донизу по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів. Круговий метод ("зустрічне планування"). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними цілями. На другому етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення [12].

     Процес  планування як доцільна діяльність людей  має свою технологію, яка є послідовністю робіт, що виконуються при складанні планів. Процес планування складається із наступних етапів:

     1. Визначення цілей планування. Вони  стають вирішальними факторами  при виборі форми і методів планування.

     2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

     3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

     4. Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка планується.

     5. Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

     6. Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення [18].

     Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

     Побудова  системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще один принцип планування - принцип участі [7].

     Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов'язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної структури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство - цех - бригада) та їх інтеграції.

     Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.

     Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

     1. Кожна з підсистем планування  діє, виходячи із загальної  стратегії підприємства, окремий план - це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

     2. Всі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.

     Узгодження  планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано "зверху-донизу" і "знизу-вгору" відповідно до так званого принципу "зустрічного потоку". Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління [19].

     Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності і полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому, кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує більш повну і об'єктивну інформацію про підприємство, про різні сторони його діяльності. Особиста участь працівників підприємства, в тому числі і рядових, призводить до того, що плани підприємства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного із них з'являються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань. Планування, засноване на принципі участі, ще називають парсипативним, оскільки воно поєднує дві функції: оперативне керування і планування. Плани перестають бути "чимось" для керівників, керівники самі залучаються до їх складання [15].

     Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно змінювали один одного.

     Процес  планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

          - невизначеності зовнішнього середовища  та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

          - змінюються не лише фактичні  передумови, але й уявлення підприємства  про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.

     Принцип гнучкості взаємопов'язаний із принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто досягати економічної ефективності і не допускати "надлишку планування", що сковує ініціативу персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсуються результатами Будь-який план повинен бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства [1].

     Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду організаційного забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі системи майже зруйновані, а нові вимагають становлення.

     До  основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві належать:

      - орієнтація на короткострокові  результати діяльності, нерозвиненість  стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

       - фрагментарність та відсутність  комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

       - практично повна відсутність роботи на ринку, нерозробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

        - нерозвиненість корпоративного  управління, розбіжності інтересів  власників, управлінського персоналу та колективу. 
 

7. Різновиди планів та їх комплекси

 

     Як  зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

     Перехід до ринкової концепції управління вимагає  перегляду всіх елементів планування. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватизацію, реструктуризацію, санацію тощо [17].

     Планування  як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарювання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

     За  змістом і формою прояву розрізняють  такі види (форми) планування і планів:

     1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

     Директивне  планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарського планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні плани мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики [12].

     Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антиподом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори) [18].