Особенности управления материальными запасами на предприятии.

д) запаси сезонного зберігання (формування таких запасів обумовлене сезонними особливостями виробництва і закупки сировини, а також сезонними особливостями споживання готової продукції);

е) запаси цільового призначення (формування таких запасів на підприємстві визначено специфічними цілями діяльності, наприклад для організації зустрічної торгівлі при закупівлі окремих сировинних ресурсів: взуття при закупівлі шкур; цукру при закупівлі цукрових буряків).

є) запаси поточного зберігання (вони являють собою постійно обновлювану частину запасів що формуються на регулярній основі і рівномірно споживаються в процесі виробництва або реалізації споживачам).

Головною метою створення динамічно формованих запасів є зниження прямих виробничих затрат (збитків) при стабільному забезпеченні виробництва необхідним обсягом сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. Розміри поточних запасів залежать від періодичності їх поставки. Величина поточного запасу максимальна у день поставки і мінімальна на передодні дня поставки (рис. 1.2)

Рис. 1.2. Види запасів підприємства

Якщо у визначений день сировина (готова продукція) не надійде, підприємство працюватиме за рахунок страхового запасу, коли і він буде вичерпаний (точка А, рис. 1.2) виробництво (реалізація) зупиниться до наступного надходження сировини чи готової продукції [7, с. 33].

Запаси підприємства у різних країнах об'єднуються в наступні групи (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Класифікація запасів у різних країнах

Весь цикл запасів - від моменту закупки сировини до їх реалізації у вигляді готової продукції - відображається в системі ЗПБО США наступним чином (рис. 1.4).

Ефективність системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип запасів. Теорія менеджменту виділяє залежний і незалежний попит. Предмет має залежний попит, якщо його використання прямо пов'язане з планами виробництва інших виробів. Цей вид попиту існує, в основному, на матеріали та комплектуючі вироби, що використовуються при виробництві продукції. Предмет користується незалежним попитом, якщо попит на нього не зумовлюється планами виробництва інших виробів. Прогно­зувати його значно важче, ніж залежний попит.

Рис. 1.4. Облік руху запасів відповідно до ЗПБО США [7, с. 34]

1.3. Системи управління матеріальними запасами на підприємстві

Система управління запасами при залежному попиті на продукцію має можливість чітко планувати потреби виробництва в матеріальних ресурсах, оскільки в цій ситуації основою планування є план виробництва. Метою такого планування матеріальних потреб є забезпечення виробничого процесу лише тим, що безпосередньо необхідне для виконання планів поточного періоду.

Система управління запасами при залежному попиті реалізує два підходи: фіксована кількість продукції та фіксований час.

У системах з фіксованою кількістю продукції постійно контро­люється рівень запасів. У момент падіння кількості запасів нижче від встановленого рівня видається замовлення на поповнення запасів, причому замовляється завжди одна й та ж кількість виробів. Отже, фіксованими величинами в цій системі є рівень запасів, при якому повторюється замовлення, та кількість замовлених виробів. Система управління запасами за фіксованою кількістю продукції є ефективною за таких умов: висока питома вартість виробів, що постачаються; високі витрати зберігання матеріально-технічних запасів; високий рівень збитків у випадку відсутності запасів; скидка у ціні залежно від замовленої кількості: відносно непередбачений або випадковий характер попиту [26, с. 121].

У системах з фіксованим часом замовлення на поповнення запасів розмішуються із заданою періодичністю. Кількість виробів, що замовляється, нестабільна і залежить від наявного залишку. Така система є найбільш ефективною для матеріально-технічних запасів, що мають такі характеристики: малоцінні предмети; низькі витрати на зберігання матеріально-технічних запасів; незначні втрати при відсутності запасів у конкретний момент часу; даний вид запасів - один з багатьох, що закуповується у конкрет­ного постачальника; скидка у ціні залежить від вартості замовлень відразу на кілька виробів; відносно стабільний рівень попиту тощо. Для визначення вартості оптимального розміру замовлення доцільно розглянути залежність (1.5).

На рис.1.5 пряма (1) характеризує поточні витрати на утримування запасів (це кошти, інвестовані в запаси, орендна плата, страхові витрати тощо). Крива (2) характеризує вартість виконання замовлення. Щоб звести до мінімуму витрати на запаси, менеджер повинен звести до мінімуму вартість виконання замовлення, а також поточні витрати. Як видно з рис.1, ці величини зв'язані між собою протилежно: із збільшенням розміру кожного замовлення кількість і вартість замовлень зменшується, але, з іншого боку, оскільки великі кількості ресурсів замовляються та розміщуються в запасах, витрати на утримання зростають. Складання залежностей (1) та (2) дає криву сукупних витрат (3), екстремальна точка якої відповідає оптималь­ному розмірові замовлення.

Більшість американських теоретиків і практиків менеджменту вважають, що при встановленій меті управління запасами (утримуван­ня на мінімальному рівні щорічної загальної суми витрат на забезпе­чення запасів) необхідно зводити до мінімуму такі показники: кількість замовлень за рік; тривалість страхових циклів; тривалість часу поставки, виготовлення та внутрізаводського транспортування; тривалість циклів зберігання на складі;  кількість товарів, що знаходяться на складі; кількість складів і комор [26, с. 122].

Американські фахівці вважають, що добре виконана програма управління запасами повинна дати такі результати:

1. Більш як на 10% зменшити загальну суму витрат на запаси.

2. Зменшити середню суму капітальних вкладень у запаси.

3. Зменшити кількість дефіцитних товарів.

Для ефективної реалізації цієї економії необхідно правильно використати як кошти, зекономлені на капіталовкладеннях у запаси, так і додаткову площу, звільнену через зменшення розміру запасів.

Управління виробничими запасами виконує наступні функції: розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві; правильне розміщення запасів на складах; організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану; створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання.

Нормування виробничих запасів – це визначення їх мінімального розміру по видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення виробництва. При нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі [26, с. 123].

Норма запасу в днях встановлюється на основі наступних даних [20, с. 85]:

- Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом обороту платіжних документів НТР;

- Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості матеріалів, які надійшли – підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням організаційно-технічних заходів по механізації вантажно-розвантажувальних робіт НП;

- Технологічна підготовка матеріалів до виробництва – технологічний запас утворюється в тому випадку, якщо до початку виробництва потрібна попередня обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних операцій Нт;

- Перебування матеріалів на складі – поточний запас, який задовольняє поточну потребу виробництва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками. Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на плановий інтервал між двома поставками Нпот.

Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції (строковий або гарантійний запас) характеризує відносну постійну величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або фактичних даних про поступлення матеріалів Нс:        

Ндн = Нтр + Нп + Нт + Нпот + Нс                                                        (1.1)

Норматив виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду матеріальних ресурсів визначається:        

  Ннат = Ндн ∙ Мдн                                                                      (1.2)

Мдн – одноденний розхід в натуральному виразі

Норматив у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на сировину, матеріали визначається:              

      Нст = Нд ∙ См = Ндн ∙ Мдн ∙ Ц                                                        (1.3)

В українській та західній практиці проблема управління запасами вирішується практично однаково за винятком останнього етапу, коли формується “собівартість реалізованої продукції”. У загальному випадку в поняття собівартості готової продукції включаються прямі витрати праці, прямі витрати матеріалів і виробничі накладні витрати. Загальні й адміністративні витрати, а також витрати, пов'язані із продажем товарів, у собівартість реалізованої продукції не включаються, а записуються у вигляді окремого рядка. Існують два можливих способи обліку МТЗ: система постійного обліку запасів, коли всі закупівлі записуються прямо на рахунок МТЗ, а їхній продаж - включається в собівартість готової продукції, система періодичного обліку запасів, при якій стаття балансу МТЗ залишається незмінною протягом деякого періоду (місяця), а всі закупівлі відбиваються на окремому рахунку “закупівлі”; величина кінцевих запасів визначається шляхом фізичної “інвентаризації”, а собівартість реалізованої продукції розраховується наприкінці періоду за формулою: [20, с. 86]

Собівартість = Початкові запаси + Закупівлі - Кінцеві запаси              (1.4)

Принципово обидві системи приведуть до однієї і тієї ж собівартості готової продукції. У той же час, на практиці результати можуть не збігатися з різних причин, наприклад, у випадку псування або недостачі запасів.

Проблема оцінки запасів виникає внаслідок того, що ціна на ті самі матеріали, використовувані підприємством, змінюється протягом року. В зарубіжній практиці ця проблема вирішується за допомогою одного із чотирьох методів: метод специфічної ідентифікації, метод середньої собівартості, метод FIFO (First-in - First-out) і метод LIFO (Last-in - First-out).

Метод специфічної ідентифікації припускає, що фінансовий менеджер знає, які конкретно одиниці запасів продані (відпущені у виробництво), а які залишилися.

Даний метод на практиці використовується в основному в компаніях, що торгують дорогими штучними товарами, або в дрібних фірмах.

Метод середньої собівартості заснований на припущенні про те, що кожна одиниця МТЗ даного періоду має однакову вартість. Розрахунок середньої вартості заснований на сумарній вартості всіх запасів підприємства протягом місяця (включаючи залишки МТЗ на початок місяця і закупівлі МТЗ протягом місяця).

Для розрахунку собівартості проданих товарів необхідно просто помножити загальний обсяг проданих товарів на отримане значення середньої собівартості. Даний метод використовується тільки у випадку періодичного обліку запасів.

Метод FIFO базується на припущенні, що запаси продаються в тому порядку, у якому вони закуповуються: “перший прийшов - перший пішов”.

Таким чином, кінцеві запаси складаються з останніх за часом закупівель, і для розрахунку їхньої собівартості береться вартість останніх одиниць, що прийшли. Якщо застосовувати метод FIFO, то вартість кінцевих запасів і собівартість реалізованої продукції, отримані в результаті розрахунків, при використанні системи постійного обліку й системи періодичного обліку запасів, будуть однаковими.

Даний метод оцінки МТЗ іманентний природній послідовності роботи підприємства з товарно-матеріальними запасами: запаси продаються або поставляються у виробництво в міру надходження: раніше буде використаний той елемент МТЗ, що першим з'явився на підприємстві. Використання методу FIFO максимально наближає потік вартостей до потоку фізичних одиниць запасів. Результатом його застосування є те, що вартість кінцевих запасів наближається до їх поточної ринкової вартості. При цьому, передбачається, що підприємство купує МТЗ за ринковими цінами, які мають загальну тенденцію не зменшуватися. Собівартість реалізованої продукції при цьому занижується в порівнянні, наприклад, з методом середньої собівартості, що приводить до максимального значення чистого прибутку.

Метод LIFO базується на схемі використання запасів, при якій останні за часом закупівлі першими йдуть у продаж (надходять у виробництво): останній зайшов - останній пішов. Кінцеві запаси, таким чином, будуть складатися з перших за часом закупівель. Через неоднозначність послідовності вироблених підприємством закупівель, використання системи постійного й періодичного обліку приводить до різних результатів [20, с. 87].

За схемою періодичного обліку запасів розрахунок здійснюється в напрямку, протилежному попередньому розрахунку, у якому була використана процедура FIFO. Наведена нижче таблиця за формою збігається з попередньою, з тією лише різницею, що в ній витрати МТЗ починаються з більш пізніх партій.

При використанні постійного обліку МТЗ, процедура розрахунку істотно інша. При продажу МТЗ, першими враховуються ті партії товару, які “зайшли” на підприємство останніми на момент продажу, а не на момент закінчення розрахункового періоду (місяця), як у схемі періодичного обліку.