Механізм розрахунків у зовнішньоекономічних операціях

    Ось зразок простого векселя за формою "Однотипного вексельного закону" (у дужках зазначено номер перелічених  реквізитів цього векселя).

    Відповідно  до "Однотипного вексельного закону", перекладний вексель (тратта) повинен  містити:

    1. Найменування "вексель", включене  в сам текст документа.

    2. Просту і нічим не обумовлену  пропозицію сплатити певну суму  грошей.

    3. Найменування трасата (боржника).

    4. Зазначення терміну платежу.

    5. Місце платежу.

    6. Найменування особи (ремітента,  одержувача), котрому чи за чиїм  наказом, має бути здійснений  платіж.

    7. Зазначення дати і місця складання  векселя.

    8. Підпис особи (векселедавця, трасанта, кредитора), що видає вексель.

    Документ  без будь-якого з цих реквізитів не має сили перекладного векселя.

    Для зручності операцій із векселями, які  використовуються у комерційному обігу, у багатьох країнах світу розроблені вексельні формуляри, що відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але  за умови, що він містить усі необхідні  реквізити.

    Оскільки  перекладний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником  справжніх грошей, у міжнародній  практиці заведено, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити  свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений термін, тобто здійснити  акцепт тратти. Акцепт відбувається у  вигляді надпису на лицьовому  боці векселя і підписується акцептантом.

    Печатка під акцептом не ставиться. Акцепт тратти може бути загальним або обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт - це письмова згода боржника сплатити тільки частину  суми, зазначеної на тратті.

    Необхідність  акцепту тратти викликана тим, що обов язок трасату оплатити її виникає тільки після акцепту.

    Тому  для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи  в банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. D інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, мають бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.

    У тому разі, коли тратта підлягає акцепту  до поставки товару, експортер пересилає  тратту імпортеру, імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банку з дорученням видати її експортеру тільки після одержання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують  поставку товару.

    Акцепт  тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт застосовується для дострокового обліку тратти. Облік (або негоціація) тратти - це продаж векселя векселедержателем банку  до настання терміну платежу за векселем. Але при цьому векселедержатель отримує не повну суму векселя, а  тільки її частину, яка залишилася після  відрахування облікового процента і  банківського збору. Після цього  банк може в зазначений термін пред'явити  трасату вексель до оплати.

    Надійнішою  гарантією порівняно з акцептом за траттами і простими векселями  у міжнародній торгівлі є їх звалювання (підтвердження) банками. Аваль є  вексельним поручительством, до якого  застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу  за траттою або простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав у строк  зобов'язання за векселем.

    Аваль робиться на лицьовому боці векселя  чи на додатковому аркуші. Вексельне  поручительство виражається словами "як аваліст за..." або іншим  рівнозначним формулюванням і підписується авалістом, тобто особою, що здійснила  аваль.

    Підпис, поставлений на лицьовому боці векселя  трасантом чи платником, відповідно до Женевського законодавства, не вважається авалем. Аваль дається банком за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказувати, за кого він дає поручительство.

    За  аваль векселів банк стягує з покупців комісію, розмір якої залежить від суми векселя.

    У міжнародному платіжному обігу вексель  є оборотним фінансовим документом. Це означає, що з переданням векселя  іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризики за цим  документом. Передання векселя здійснюється шляхом простого вручення або за допомогою  передавального напису (індосаменту). Такий напис ставиться на зворотному боці векселя і підписується індосантом.

    Індосаменти бувають таких видів:

    1. Бланковий індосамент. Це передавальний  напи зроблений на зворотному боці векселя, у якому не зазначено, за наказом якої особи необхідно здійснити платіж. Він являє собою найменування індосанта і його підпис.

    2. Іменний (повний) індосамент. За його  допомогою індосант передає усі  права і вимогу за векселем  іншій особі, чиє найменування  або ім'я вказується в індосаменті.

    3. Перепоручительський індосамент. Такий передавальний напис робиться держателем векселя при переданні цього документа на інкасо банку з проханням отримати за ним платіж і забезпечити виконання останнім усіх вимог за векселем.

    Індосамент  можна здійснити у вигляді  передавального напису з умовою відмови  взяти на себе відповідальність, що випливає з тратти. Тоді робиться напис "Без обороту на мене", а передавальний  напис називається безоборотным індосаментом.

    Борг  трасата вважається погашеним при  оплаті векселя готівкою, перерахуванням зазначеної в його тексті суми на банківський  рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник цього  документа мусить повернути трасату  вексель з оцінкою про оплату, яка ставиться на зворотному боці векселя.

    Третім  засобом платежу, використовуваним у міжнародній торгівлі, є банківський  переказ. Це розрахункова банківська операція, що полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ  банку, складений на основі вказівок переказодавача - клієнта банку, адресований  своєму банку-кореспонденту, про виплату  певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару). Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками і підрядниками у разі "передоплати ними за узгодженням із різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників.

    Введення  електронної обробки даних забезпечило  нові можливості для значного скорочення часу здійснення платежів. Ці потенційні можливості були використані головними  банками розвинутих ринкових країн, що створили так звану систему  СВІФТ, яка стала новою організаційною формою передання даних між банками-кореспондентами  в міжнародному платіжному обігу.

    Українські  підприємства, що розплачуються з  іноземними контрагентами за куплені  товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ, у  якій містяться інструкції для банку  щодо умов виплати грошей переказоодержувачу.

    У цьому документі переказодавач  вказує:

    * повне найменування платника;

    * найменування банку платника;

    * номер банківського рахунку, що  дебетується;

    * код валюти і сума платежу;

    * повне найменування бенефіціара, його адреса;

    * найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;

    * найменування, номер і дата документа  (контракту тощо), за яким здійснюється  оплата;

    * особу, що несе витрати на  здійснення переказ (банківська  комісія і поштові або телеграфні  витрати);

    * ціль і призначення переказу (найменування  товару і послуг, за які здійснюється  оплата).

    Заява на переказ засвідчується підписами  і печаткою підприємства-переказодавача.

    Переказуючи кошти за кордон у рахунок оплати інкасованих документів, переказодавач  повинен вказати в заяві на оплату яких документів здійснюється платіж, тобто номер інкасового доручення.

    1.1.4. Форми платежів

    До  форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі (подаються за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідних до найменш вигідних):

    * 100%-ий авансовий платіж;

    * акредитив;

    * інкасо;

    * відкритий рахунок.

    АВАНСОВИЙ ПЛАТІЖ у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найвигіднішою  формою розрахунку для експортера і  найменш вигідною для імпортера. Випадки, коли здійснюється авансовий  платіж, названо при розгляді способів платежу. Здійснюється такий платіж банківським переказом або чеком.

    АКРЕДИТИВНА ФОРМА РОЗРАХУНКУ також вигідна  експортеру (порівняно з інкасо і  відкритим рахунком). Ці вигоди полягають, по-перше, у гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив, а при підтвердженому акредитиві - також банком, який його підтвердив; по-друге, в отриманні платежу  відразу ж після поставки товару та подання банку документів, що засвідчують цю поставку.

    Імпортер, у свою чергу, має гарантію, що платіж буде зроблений на користь експортера тільки після подання тим товарних документів, що засвідчують відвантаження  товару.

    Відкриття та виконання документарних акредитивів  реалізується "Уніфікованими правилами  і звичаями для документарних  акредитивів" (Публікація Міжнародної  торговельної палати № 400, 1983 p.).

    Акредитив, який використовується при розрахунках  за зовнішньоторговельними операціями, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист тощо), являє  собою одностороннє, умовне, грошове  зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом - бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.

    Іншими  словами, імпортер доручає своєму банкові  виплатити гроші за куплений товар  тільки після подання експортером  комплекту товаророзпорядчих документів, які підтверджують, що товар справді  був відвантажений відповідно до контракту.

    Акредитив може бути призначений тільки для  розрахунків з одним постачальником. Термін дії і порядок розрахунків  за акредитивом установлюється в  контракті між платником і  постачальником, у якому слід зазначити:

    * найменування банку-емітента;

    * вид акредитива і спосіб його  виконання;

    * повний перелік і точну характеристику  документ" поданих постачальником  для отримання коштів за акредитив  '

    * строки подання документів після  відвантажен ' товарів, вимоги до їх оформлення;

    * інші необхідні документи й  умови. Акредитиви можуть бути  покриті (депоновані) і непокриті

    (гарантовані), відкличні й безвідкличні.

    Покриті (депоновані) - це акредитиви, при відкритті  яких банк-емітент перераховує власні кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження банку-постачальника (банк, що використовує) на весь термін дії зобов'язань.

    При встановленні між банками кореспондентських  відносин непокритий (гарантований) акредитив  може відкриватися у виконуючому  банку через надання йому права  списувати всю суму акредитиву з  відкритого у ньому рахунку банку-емітента.