Роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»

Разом з тим Лоуренс  – визнаний майстер в зображенні міжособових стосунків. Він здатний передавати якнайтонші відтінки, переливи відчуття. Недаремно жанр свого романа «Білий павич» він визначив як «роман відчуття». Це визначення можна віднести і до інших його творів, хоча в романі «Коханець леді Чаттерлей» він зосередився в основному на сексуальних переживаннях.

Ось, наприклад, як Лоуренс  описує (в сцені з розділу 12), як здійснювався важливий перелом в свідомості Конні. Як і багатьом сучасним людям, інтелект заважає їй розчинитися в своєму відчутті, насолодитися фізичною близькістю з любимим. Її «холодний, глузливий розум» (“соld and derisive mind”) весь час, немов відчужений, спостерігає за тим, що відбувається. Щоб досягти гармонії з партнером, Конні потрібно полюбити саме його тіло, а для цього вона повинна подолати якийсь бар'єр своєї свідомості. І Лоуренс з чудовою точністю описує це переродження героїні: як те, що здавалося їй потворним, перетворюється на прекрасне, а безглузде наповнюється для неї вищим, майже містичним змістом.

Таким було сприйняття Конні спочатку: “bitting over-riding his absurd haunches”, “ridiculous bouncing buttocks and wilting роor insignificant moist little реnis”⁴². Ключові слова тут – “absurd”, «“ridiculous”, “insignificant”. Абсурдним і безглуздим нам зазвичай здається те, що незрозуміло. Дійсно, раціональному початку Конні незрозумілі прояви тіла, оскільки вони можуть бути осягнуті тільки через емоції.

«Ее женское сознание, столь своеобычное, столь непохожее  на мужское, воспринимало происходящее с ней как бы со стороны, холодно и насмешливо…»⁴³.

Далі Д. Лоуренс пише: “His body was а foolish impudent imperfect thing, а little disgusting in its unfinished clumsiness” («Его тело казалось ей чем-то абсурдным, бесцеремонным, убогим – отталкивающим в своей несуразности»⁴⁴.

Слово “impudent” має два значення: «зухвалий, зухвалий» і «безсоромний».

Конні сприймає тіло чоловіка як щось відокремлене від себе, а отже, настирливе і навіть вороже. Крім того, Конні далеко не ханжа, навряд чи секс здається її заняттям непристойним. Чому ж автор вживає такі слова, як “imperfect”, “clumsiness”? Тому що, за Лоуренсом, лише злившися воєдино, чоловік і жінка можуть знайти цілісність (як тут не пригадати міф Платона про дві «половинки»?). Слова Меллоурза підтверджують це: “It was no good that time. You wasn’t there” («Кажись, не вышло у нас в этот раз. Ты вроде бы рядом – и в то же время тебя как бы нет»⁴⁵.

Але саме тоді, коли Конні усвідомлює, що проблема не в партнері, а в ній самій, в її свідомості відбувається переворот, про який говорить яскравий контраст її нових відчуттів в порівнянні з минулими: “Now all her body clung with tender love to unknown man, and blindly to wilting реnis. It had been so реrfect! And she loved it so!”⁴⁶ («Сейчас все ее тело в порыве нежности и любви льнуло к этому почти незнакомому человеку, слепо стараясь удержать в себе его увядающий пенис… Он был источником такого блаженства! Она так полюбила его!»⁴⁷.

“Unknown” в даному випадку - не «чужий» (це слово має негативне забарвлення), а «невідомий», «таємний», «ваблячий».

В іншому епізоді з  розділу 15 Д. Лоуренс від проблем суто особистих переходить на рівень всього сучасного суспільства, вкладаючи свої думки у вуста Меллоурза. Його мова дуже своєрідна: герой оперує словоформами, характерними для мідлендського діалекту, і забороненою лексикою упереміш з «королівським англійським». Причому кожного разу перехід до тієї або іншої лексики має певне значення.

Наприклад, Меллоурз міркує: “Their spunk is gone dead. I tell уоu, every generation breeds а more rabbity generation, with india tubing for guts and tin legs and tin faces. They’re alike. World is all alike: kill off human reality, а quid for every foreskin, two quid for each pair balls. What is c**t but machine-f***king! – It’s all alike. Pay ‘em money to cut off world’s c**k”⁴⁸. В цьому монологу є багато мотивів, які зв'язують його з іншими складовими книги внутрішнім, асоціативним зв'язком.

“Spunk” переводиться як «хоробрість, мужність», але в контексті романа воно набуає значення «чоловіче єство», тобто те, що робить чоловіка чоловіком. В оригіналі Меллоурз використовує грубі англійські матюки: “cunt” (жіночі геніталії) і “fuck” (статевий акт). Причому, протягом всього романа він немов наполягає на цій лексиці, шокуюче непристойної. “Cunt” в його мові набуває пестливе, ніжне значення, це жіноче начало взагалі, з'єднання двох люблячих. Створюється яскравий контраст між загальноприйнятим образливим значенням цього слова і тим емоційним наповненням, яке дає йому герой. Тим самим підкреслюється його відособлення від «жерстяного суспільства», а також його сексуальна енергія – багато в чому образ Меллоурза здається таким сексуально привабливим саме завдяки словам, які він використовує.

В словах Меллоурза прослизають відгомони стародавнього уявлення про світ як про якесь велике, єдине тіло, подібне людському (макрокосм). Те, що відбувається в середовищі людей, протиприродно всьому устрою всесвіту, порушує гармонію світу, яка, за Лоуренсом, полягає в наступному: «Единство кроветока мужчины и женщины в браке завершает Вселенную, течение звезд и движение солнца…»⁴⁹

Цікаво, що сама можливість виникнення гармонійного суспільства, в якому людині не потрібно буде калічити себе, перекручуючи і пригнічуючи свої природні схильності, відкидалася Фрейдом, що описав непереборний антагонізм між соціальністю і інстинктом. Лоуренс, проте, вважав подібну гармонію досяжною.

Для цього, за письменником, треба одягнути «людей совсем в другие одежды: скажем, мужчины ходили бы в красных, даже ярко-красных брюках в обтяжку и коротких, белых куртках», «если бы ноги у мужчин были в красном – красивые, стройные ноги, - уже одно это изменило бы их за какой-нибудь месяц. Они снова бы стали людьми, живыми людьми… А со временем мы бы снесли Тевершелл и построили наего месте несколько прекрасных зданий, в которых уместились бы все. И вся страна постепенно бы стала чистой, как некогда»⁵⁰.

Треба повернутися до природного життя, обійшовшися мінімальною кількістю грошей, відмовитися від промислового існування, не мати багатьох дітей, не працювати так багато, щоб здобувати гроші. Така утопія Лоуренса.

Лоуренс часто використовує гру барв у своєму романі. Червоний колір – це колір любові, символ вогню. Білий колір символізує цнотливість, блискуче жовтий – пристрасть.

Так, в листі до Конні Меллоурз пише:

“I love this chastity, which is pause реасе our fucking, between us now like а snowdrop forked white fire. And when real spring comes, when drawing together comes, then we can fuck little flame brilliant and yellow”⁵¹.

(«Я живу в целомудрии  и наслаждаюсь им, потому что  это – покой, приходящий после fucking и порожденный им. Мне нравится целомудрие, потому что это пауза покоя в нашем с тобой fucking, подобная подснежнику разветвленного белого пламени. И когда наступает весна, настоящая, долгожданная весна, когда придет пора нашего воссоединения, вот тогда наше fucking разожжет маленькое пламя между нами, сделав его ярким и желтым, желтым и ярким»⁵².

Зіставлення світу відчуттів і світу раціо Лоуренс проводить через опис пробудження життя рослин, їх краси:

«Орешник покрылся свисающими с веток бледно-золотыми сережками, на солнечных местах высыпали широко раскрывшиеся лесные ветреницы, и казалось, что они издают радостные восклицания от ощущения полноты жизни, - такие же радостные, как и в давние-предавние дни, когда вместе с ними умели ликовать и люди»⁵³.

«Лес стоял затаившись под вечерней моросью, молчаливый и  загадочный, полный тайн высиживаемых яиц, полуразвернувшихся почек, полураскрытых цветов. В лесном полумраке темные деревья блестели в своей наготе, словно раздевшись для принятия дождевого душа, и весь зеленый покров земли, казалось, тихонько напевал, радуясь тому, что он такой зеленый»⁵⁴.

«Был серый, задумчивый день. В тенистых местах под кустами землю густо устилали пролесники с их мелкими, зелеными цветками. Деревья молча силились распустить свои листья. Сегодня она чувствовала, что нечто подобное происходит и в ее теле, нечто подобное могучему приливу жизненного сока в огромных деревьях, поднимающегося высоко вверх, к самым кончикам почек, чтобы вытолкнуть из них маленькие, огненные дубовые листочки, бронзово-красные, как кровь…»⁵⁵.

Саме у лісі зароджується кохання між лісником і леді Чаттерлей, яке наповнює її животворним – фалічним - змістом. Разом із природою вона сама наче пробуджується і водночас збуджується.

«Она чувствовала, что в одном с ней мире мужчина на прекрасных ногах, мужчина без имени, стремится куда-то вдаль, прекрасный в своей фаллической таинственности. И она ощущала его в себе, в каждой своей жилке…

Она была подобна  лесу, подобна темному сплетению  дубовых ветвей, неслышно жужжащих мириадами распускающихся почек. И все это время птицы желания спали глубоким сном в бесконечных хитросплетениях ее тела»⁵⁶.

Але ось відбувається відродження природи, і воно збігає з відродженням душі героїні. Вона відчуває це дуже ясно:

«Конни медленно шла следом. На дубах раскрывались мягкие коричневые почки. Из старой твердой оболочки возникала новая, нежная жизнь: мягчайшими молодыми листиками покрывались даже самые древние из дубов, кряжистые и сучковатые; они будто расправляли свои тонкие крыльца, напоминающие крылья молодых летучих мышей, неожиданно вылетевших на солнечный свет. Почему и в людях не рождается порой этой юной, свежей новизны жизни?! Почему они всегда остаются одинаковыми, застывшими?»⁵⁷.

В описі перешкод, які стоять перед героями-коханцями, Лоренс використовує яскраві метафори. Насамперед, наскрізною ниткою проходить  образ електричного Чудища, яким лісникові здається Тевершелл і, ширше, світ заліза і промислового бруду, цивілізація зі всіма її штучними витворами взагалі.

«Ах, если бы он знал таких людей, с которыми мог  бы противостоять этому сверкающему  электрическому Чудовищу, чтобы сохранить  нежность жизни, нежность женщины и подаренное природой сокровище желания!»⁵⁸, - мріє Мелоурз.

Сучасних міських  жінок лісник називає „целулоїдними” і намагається захистити від їх потворного впливу свою улюблену, хоч на короткий час:

«На то короткое время, пока беспощадный железный мир и мамон механизированной алчности не доконают их обоих – его точно так же, как и ее»⁵⁹.

Дуже відверто описує Лоренс сцени злягання двох героїв, його лексика в них становить суміш поетичної (тут широко використовуються порівняння, метафори, різноманітні епітети) і заборонної.

«У нее было такое чувство, будто он, подобно  отливной волне, откатывается от нее  назад в море, а она остается на берегу, словно одинокий прибрежный утес»⁶⁰.

«И когда  он вошел в нее мягко и медленно, вошел посланником мира, таинственым посланником мира и какой-то древней, первозданной нежности, заложенной в основы всего мироздания»⁶¹.

«И вдруг  она почувствовала, как из этой его  полной, непостижимой неподвижности медленно и весомо, напряженно пульсируя, поднимается фаллос, источник новой власти»⁶².

Лоренс не просто спокійно, відверто і прямо оповідає про фізіологічний акт кохання, що було новим для літератури того часу, - він оспівує його. В цих сценах у Лоуренса немає нічого брудного або соромного. Це вищий акт життєдіяльності, символ нового життя, те майбутнє, яким уявляв його собі письменник, вклавши свої думки в уста Мелоурза.

Висновки

Девід Герберт  Лоуренс прожив недовго – неповних 45 років, але встиг залишити яскравий слід в англійській і світовій літературі. Він посідає особливе місце серед імен видатних прозаїків 20-го століття, які справили найбільший вплив на сучасну літературу. Лоуренс й досі викликає жорстокі спори серед прихильників і супротивників письменника.

Його роман  „Коханець леді Чаттерлей” стоїть в ряду книжок, назавжди вписаних в історію світової літератури. Будучи понад 30 років під забороною видання, він побачив світ лише у 1962 році. І за цей час не припинялись суперечки з приводу його ідеологічної та психологічної проблематики, художніх засобів, які він використав у романі, сюжетної лінії.

Описана в ньому  любов леді і простого лісника  своїм фактом вже бентежила моральні устої суспільства. До того ж Лоуренс  ще шокував його тим, що вибудував  цю любов суцільно на чуттєвості, поклавши в її основу секс. Але секс, який згодом виріс до свого найвищого вираження – кохання, яке здатне подолати все, яке згодне на будь-які чекання, пересуди та труднощі. У суспільному плані воно обертається для героїв неприємностями, майже крахом. Лісник змушений облишити гарне місце роботи у лісі, влаштувавшись простим фермером в далекому містечку, Конні кидає Регбі-Холл і опиняється у важкому стані, чекаючи на дитину. Не можна сказати, що натомість вони набули свободу. Вони, скоріш, поступилися нею заради кохання, заради життя тіла, яка співвіднесена у романі з природним життям. Але любов змусила їх повернутися обличчям до людей, до активного життя. Якщо до того лісник віддалився від суспільства, мріючи жити тільки у лісі, а Конні вела нікчемне житя у своєму домі, то їхня зустріч розірвала ці пути.

Лоуренс абсолютизував  значення секса, виходячи із теорії Фрейда. Саме на цій концепції він будує психологію героїні. Заперечуючи життя розуму в особі Кліфорда та його гостей – у самому його гротескному плані (роблячи Кліфорда калікою, нездатною для сексуального життя) - письменник протиставляє йому життя чуттєве, життя, засноване на тілесному задоволенні. Віддаючи йому перевагу, він малює картину майбутнього як повернення до природного життя, життя тіла, а не інтелекта. За думкою Лоуренса, якщо людина позбавлена можливості задовольняти свої сексуальні потреби, насолоджуватися ними, вона неодмінно духовно вмирає, спустошується і морально і фізично, як це сталося з Кліфордом, все людське в неї поступово відмирає, і людина перетворюється на монстра, неживу істоту, механічну машину, а то і блазнюка. Лоуренс навмисно переходить межу у показі цього процесу. Кліфорд, починаючи життя з високих матерій, внаслідок фізичної травми, отриманої на війні, переключає увагу на абстрактні категорії, стає письменником, потім втрачає цей дар через бездушність, перетворюється на гірничного ділка, стаючи все більш жорстоким, безжальним до робочих та своїх слуг. Процес омертвіння душі, не підживленої сексуальним потягом, призводить до того, що він стає збочинцем, впадаючи у дитинство і у той же час ненормальне.