Роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»

«Вже в «Синах і коханцях», - пише В. Чухно, - виявилося багато особливостей, характерних для його подальшої творчості. Він не залишається неупередженим спостерігачем, як багато хто з сучасних йому письменників, і не поглядає на своїх героїв як би із боку. Ні, він близько приймає їх до серця, пише небайдуже, з пристрастю; він дуже міцно, мало не родинними зв'язками прив'язує читачів до своїх героїв. У Лоуренса чоловіка і жінки живуть одним життям зі світом фізичної природи. Люди відгукуються на все живе захоплено, від серця, несвідомо. Цією якістю сповна наділював батько письменника, якому в романі дано ім'я Морел. Сам Лоуренс хоча і не був шахтарем, але успадковував від батька типове для шахтаря сприйняття світу: він немов щодня виходив на світло з непроглядної темряви шахти і немов вперше бачив новонароджений світ»⁴.

Роман багато в чому автобіографічний: в його основу Лоуренс поклав конфлікт між своїми батьками. Хоч його батько і був малоосвіченим шахтарем і багато пив, але він незвичайно живо розумів і відчував природній бік життя. Мати ж по своєму суспільному положенню стояла на сходинку вище за батька, була більш розвинута розумово і духовно, тонше відчувала, знала високий політ думки. Та все ж вона полюбила цього простого шахтаря, тому що, як пише Лоуренс на початку романа в сцені першої зустрічі батьків, «від його тіла йшов цілющий струм, як тепло від свічки; життя горіло в ньому похмурим і рівним золотистим полум'ям, і це здавалося нею незбагненним дивом, бо сама вона спалахувала тільки від голови і відчуття».

Та ж тенденція у  „Веселці”, де Лоуренс показує, як сучасна самосвідомість поступово визріває в сім'ї Бренгуенів, фермерів з центральної Англії; тісні кровні узи, що зв'язували сімейство в роки, що передували промисловій революції, слабшають; письменник зображає любовні відносини трьох поколінь Бренгуенів, остання представниця яких, Урсула, – сучасна (і самотня) жінка, яскрава і сильна особа. Хоча в „Закоханих жінках” Урсула знаходить собі пару, в новому романі відсутній соціальний оптимізм „Веселки”. Тінь Першої світової війни лягла на книгу, і хоча Лоуренс ніде прямо не говорить про війну, вона постійно нагадує про себе гіркотою тону і передчуттям неминучого культурного зубожіння Європи⁵.

В післявоєнний період Лоуренс дістає висновку, що мало намагатися врятувати нову суспільну самосвідомість – потрібно міняти сам суспільний устрій. Всі громадяни повинні підкорятися волі однієї людини – особи, подібної карлейлівським «героям», живому втіленню божественного початку, платонівському королю-філософу. Ця думка висловлювалася письменником в так званих романах про «вождів» – „Флейті Аарона”, „Кенгуру” і „Пернатому змії”.

В своєму останньому романі, „Коханець леді Чаттерлі”, Лоуренс виражає слабку надію на те, що лише небагато ощасливлені «близькістю» чоловіків і жінок можуть сховатися від тиску обставин⁶.

Розділ 3. Роман Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей»

3.1. Історія створення і публікації роману

Роман «Леді Чаттерлей» був закінчений в 1928 р.

Такого відвертого опису кохання між чоловіком і жінкою, як в цьому романі, англійська література до Лоуренса ще не знала.

«Мало того, - пише В. Чухно, - Лоуренс дозволив собі використовувати в романі нецензурні, так звані «чотирьохбуквені», слова (в англійській мові майже всі непристойні слова — з чотирьох букв). Для того часу це було чимось абсолютно нечуваним. Лоуренс так писав про свій роман: «... Я всегда стремился показывать интимные отношения между мужчиной и женщиной как нечто естественное и чрезвычайно важное, а не постыдное и второстепенное. И в этой книге я «зашел» дальше всего. Для меня эти отношения так же прекрасны и возвышенны, как внутреннее, обнаженное «я» человека....»⁷

Коли після свого виходу в 1928 році роман був заборонений в Англії і США як ображаючий суспільну моральність, Лоуренсу довелося виступити із статтею на захист свого твору, в, якої, зокрема, він писав: "Я хочу, чтобы мужчины и женщины думали о сексе честно, ясно и до конца. Даже если мы не можем получать от секса полного удовлетворения, давайте, по крайней мере, думать о нем безбоязненно, не оставляя белых пятен. Все эти разговоры о юных девицах, целомудрии, чистом листе бумаги, на котором еще не написано ничего, - полная чушь. Невинная девушка, не имеющий сексуального опыта юноша пребывают в состоянии мучительного смятения. Они в плену у разъедающих душу эротических чувств и мыслей, которые лишь со временем становятся гармоничными. Годы честных размышлений о сексе, поражений и побед в конце концов приводят к желанному результату - истинной, прошедшей все испытания чистоте, когда половой акт и представление о нем претворяются в гармонию, не мешая один другому". Приведем еще одну цитату из эссе Лоуренса: "Пришло время сбалансировать сознание эротического опыта с самим опытом. Это значит, что мы должны быть почтительны к сексу, испытывать благоговейный восторг перед странным поведением плоти. Должны включить в литературный язык "непечатные" слова, поскольку они - неотъемлемая часть наших мыслей и обозначают определенные органы тела и его важнейшие функции. Ощущение непристойности рождается только в том случае, когда разум презирает тело и боится его, а тело ненавидит разум и сопротивляется ему".

В цій цитаті - зародження цілої літературної традиції, пояснення досвіду таких письменників, як Генрі Міллер, Даррел, Селін і ін.

Історія кохання єгеря-лісника і аристократки, не дивлячись на всі фізіологічні подробиці, описана настільки поетично, а взаємостосунки між коханцями сповнені такій ніжності, що порнографічної цю книгу назвати ніяк не можна. Сам автор в статті «Порнографія і непристойності» дав цьому поняттю таке визначення: «Порнографія — це спроба образити секс, обчорнити його... Ця наруга над тілом людським, знущання над живими людськими стосунками».

На жаль, критики і  цензори побачили в книзі лише непристойні слова і непристойні описи, випустивши з уваги красу людських стосунків, поезію фізичної любові і ніжності відчуттів.

Лоуренс знав, яка буря обурення зустріне роман. «Мене чекають одні лише образи і загальна ненависть», — писав він. І не помилився.

На вимогу англійських  видавців Лоуренс підготував «пом'якшений  варіант» романа, проте в результаті йому все-таки відмовили в публікації навіть скороченої версії. Тоді він  домовляється про випуск повного  тексту в друкарні Флоренції накладом в тисячу примірників для розповсюдження по підписці і особисто бере участь в процесі набору. Через декілька місяців, в 1929 році, повний варіант романа виходить також в Парижі. Що стосується Англії, то «Коханець леді Чаттерлей» видають там лише після смерті письменника, в 1932 році, але з вилученням всіх «небажаних місць» і «чотирьохбуквених слів»⁸, які в англійській мові належали до забороненої лексики.

Через 30 років  в 1960 р. в лондонському суді Олд Бейлі  відкрився процес у справі романа. Попершу суддя порадив жюрі присяжних прочитати роман.

У результаті довгих судових  суперечок - роман дозволили до публікації.

3.2. Основні мотиви роману

В романі «Коханець леді Чаттерлей три головні дійові особи»: Кліффорд, його дружина Конні, лісник Меллоурз. На другому плані йдуть – місіс Болтон (служниця Кліффорд) і Хільда (сестра Конни). Решта героїв складає третій план оповіді.

Основна думка романа висловлена автором в його есе «З приводу романа «Коханець леді Чаттерлей»⁹ і зводиться до наступного: життя тільки тоді має сенс, коли розум і тіло існують в гармонії, в рівновазі і взаємній пошані.

Життя організму, тіла - це життя відчуттів і емоцій. Тіло відчуває голод, жагу, його радує сонце і сніг, воно одержує задоволення від аромату троянд і виду квітучого куща бузку. Гнів, печаль, любов, ніжність, тепло, пристрасть, ненависть, горе - все це істинні відчуття. Вони належать тілу і усвідомлюються розумом. Секс є необхідною і важливою складовою життя організму. Але він не самодостаточний сам по собі. Значення і красу йому додає кохання (хоча у Лоуренса секс, плотський потяг між Меллоурзом і Конні передує появі відчуття).

Секс, сексуальний механізм чоловіка і жінки - після того, як йому підсунена фальшива любов, хай  навіть у відповідь на таке ж фальшиве відчуття - акумулює руйнівну, убивчу ненависть (як це видно на прикладі єгеря Меллоурза і його колишньої дружини Берти). Фальшива любов вбиває секс, в буквальному розумінні приводить до божевілля - це природна реакція живого організму на обман.

Повна ж відсутність  сексу руйнує будь-яку любов, як це сталося у випадку з Кліффордом і Конні, замість неї приходить ненависть.

«…она впервые поняла, какое странное и необъяснимое чувство  ненависть. Впервые осознала со столь  полной очевидностью, как она ненавидит  Клиффорда, ненавидит острой ненавистью, до такой степени ненавидит, что была бы рада, если бы он исчез с лица земли. И было странно, какой свободной и полной жизни она почувствовала себя, осознав, что ненавидит его. «Смогу ли я жить с ним и дальше вместе, поняв, как он мне ненавистен?» - пронеслось у нее в голове»¹⁰.

У книзі виражено декілька точок зору на значення сексу в житті людей:

- повне його неприйняття,  цей мотив утілює Кліффорд, покалічений  на війні і не здатний вести  статеве життя, виказують його  і деякі з його гостей («Уверен, что развитая цивилизация сможет избавить нас от большинства физических недостатков, - вступил в разговор Клиффорд. – И все, что связано с отправлением любви, - это тоже должно исчезнуть. Наверное, так и будет, раз уж младенцев станут получить в пробирках…» «- Мне кажется, - задумчиво произнесла леди Беннерли, - что если любовь отомрет, ее место займет что-то другое. Ну, скажем, морфий. Немного морфия в воздухе – это действовало бы на всех освежающе»¹¹»);

- механічне трактування сексу як виду спілкування (от як, наприклад, міркують на цю тему гості Кліффорда, інтелектуали: «- Ну а мы с Чарли придерживаемся мнения, что секс – это просто один из видов общения, вроде беседы. Если женщина заговорит со мной на языке секса, я, естественно, должен рано или поздно лечь с ней в постель, чтобы закончить там разговор»¹², «секс – это лишь своеобразная форма беседы, когда люди, вместо того чтобы произносить слова, как бы воплощают их в действие… мы можем обмениваться с женщинами ощущениями и эмоциями точно так же, как обмениваемся фразами о погоде или о чем угодно на свете. Половой акт можно уподобить обычной беседе между мужчиной и женщиной, - разве что только на языке физиологии»¹³);

- абсолютизація сексуального акту  як освяченого коханням чинника, що визначає розвиток цивілізації (цю думку втілюють Конні з Меллоурзом).

Ще один мотив, що червоною ниткою проходить крізь роман: для людини трагічним є відрив від природних ритмів, йому не можна рвати зв'язок із землею і сонцем, космосом. Бідна, покалічена любов, відірвана від сходу і заходів, не знаюча містичного зв'язку з рівноденням і сонцестоянням - його біда. Людина підсічена під самий корінь, тому що відірвана від землі, сонця, зірок.

Недаремно любов між  лісником і Конни зароджується і  проходить у лісі. Картини природи так яскраво контрастують з описом Тевершелла й інших схожих місць, що викликають одну думку: поза природою справжнє, повне життя неможливе. Індустріалізація породжує скалічених людей, людей без відчуттів і тіла, нещасних примар – «скрюченные карлики, лишь отдаленно напоминающие людей»¹⁴.

«Современная  Англия производит совершенно новую  расу людей, воспринимающих мир лишь с денежной, социальной и политической стороны; способность же к непосредственному, интуитивному восприятию жизни в них мертва, совершенно мертва. Все они полутрупы, но их другая половина наделена удивительно цепкой хваткой. В этом есть что-то сверхъестественное, жуткое, словно они из подземного мира. Оттуда, из преисподней…»¹⁵

«…стояла ясная ночь, и в отдалении были видны розоватые, слабые на расстоянии сполохи вываливаемого из шахтных печей расплавленного металла. Электрические огни на Стэксгейтской шахте казались пронзительно резкими, недобрыми. В них таилось какое-то средоточие зла. Тревожный, недремлющий, вечный ужас индустриальных ночей промышленного сердца Англии!»¹⁶]

Якщо Англії і судиться відродитися, то, за думкою Лоуренса, це швидше "фалічне", а не сексуальне відродження. Оскільки "фалос" - єдиний великий символ божественної вітальності людини, успадковуваний від стародавніх часів. Ось тоді відродиться і шлюб, істинний, фалічний шлюб, що підкоряється циклічним ритмам космосу.

«Ведь самое главное  – быть человеком, человеком из плоти  и крови, имеющим сердце и пенис, и никоим образом не мнить себя ни богом, ни большевиком, что, по сути, одно и то же – уж слишком оба они хороши для нашей грешной земли»¹⁷.

Сер Кліффорд, герой  романа  -  продукт  нашої  цивілізації,  особа, що втратила всі зв'язки зі своїми співвітчизниками, чоловіками і жінками. Тепло людських стосунків йому невідомо,  вогнище його холодне,  серце мертво. Він добрий, як велять йому засади,  але  проста  людська  участь йому чужа. І він втрачає улюблену жінку.

«Меня много раз спрашивали, - писав Лоуренс у передмові до свого роману, - умышленно ли я сделал Клиффорда калекой, не символично ли это. Мои собратья по перу говорят: не лучше ли было создать его целым и невредимым - женщина от такого все равно уйдет. Право, не знаю. Сев за роман, я не думал ни о какой символичности. Когда стали вырисовываться образы Клиффорда и Конни, я и понятия не имел, что они такое и как все у них будет. Но роман был переписан три раза от начала до конца. И когда я прочитал первый вариант, мне сразу пришло в голову, что увечность Клиффорда символична. Она символизирует глубокий эмоциональный паралич большинства современных мужчин того класса, к которому принадлежит Клиффорд. Я понимал, что этим самым я делаю Конни менее привлекательной в глазах читателя. Не очень-то красиво бросить пострадавшего на войне мужа. Но их отношения складывались сами собой, и я не хотел в них вмешиваться. Символична увечность Клиффорда или нет, роман неизбежно должен был вылиться в то, что он есть»¹⁸.