Земельне право

         а також положення ст.ст.83,84 ЗК щодо об єктів, що не можуть приватизовуватися ).

Але це правило  поширюється не на всі землі фонду.Більшість  із них може перебувати у недержавній  власності, Але не може приватизовуватися.

3. Встановлений особливий порядок оголошення  територій об єктами природно-заповідного фонду ( ст.ст.51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд  України »).
4. Внутрішне функціональне зонування земельних ділянок. Кожній зоні встановлюється диференційований режим використання охорони і відтворення.
5. Встановлений пільговий режим оподаткування. Майже всі об єкти природно-заповідного фонду, крім мисливських заказників, звільняються від земельного податку. ( ст12 п.1 ЗУ « Про плату за землю » ).
6. За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена підвищена відповідальність: кримінальна відповідальність за ст.252 « Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об єктів природно-заповідного фонду », ст.240 КК України « Порушення правил охорони надр »,ст.246 КК України « Незаконна порубка лісу », ст.248 КК України                  « Незаконне полювання ». Адміністративна відповідальність: ст.91 КпАП України « Порушення правил охорони та використання територій та об єктів природно-заповідного фонду »; ч. 2 ст. 77-1 КпАП України « Самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків ». Цивільна відповідальність :

Ст.65 ЗУ «Про природно-заповідний фонд  України » говорить, що шкода  стягується на основі кадастрово-екологічної  оцінки та спеціальних такс.Ст.ст.7 та 9

ЗУ  « Про сплату за землю » передбачають підвищені ставки земельного податку у разі невикористання земель природно-заповідного фонду за безпосереднім призначенням. 

                                   Поняття, склад та особливості правового режиму земель               

                                                іншого природоохоронного призначення

      До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об єкти, що мають особливу наукову цінність. ( Ст. 46 ч.1 ЗК України ).

     Земельний  кодекс України визначає землі  « іншого природоохоронного призначення » нечітко, і не дає прямої формальної відповіді, які саме землі відносяться до даної категорії.

     На  думку українського вченого Мірошниченко  А.М., до таких земель слід віднести  охоронні зони, що встановлюються навколо об єктів природно-заповідного фонду ( п. «а» ч.1 ст.112 ЗК України, ст..ст. 39-40 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»). 

    Ст.55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд  України» передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму.Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим і це дозволяє віднести території, що

резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення ( ч.2 Указу Президента України « Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання » від 24.04.1998 р. № 374/98).

     Велике  значення для виконання природоохоронних  завдань є створювана в Україні  екологічна мережа ( екомережа ). Підставою для створення екомережі є  

         ЗУ « Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки » від 21.09.2000 р. та ЗУ « Про екологічну мережу » від 24.06.2004 р.  

      II. « До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей » ( Ст.47 ЗК України ). 

Землями оздоровчого призначення на сьогоднішній день прийнято вважати такі, якіустановленному порядку оголошені курортами ( ст.1 ЗУ « Про курорти » ). Стано1.01.2005 р. площа земель оздоровчого призначення в Україні складає 31,9 тис.га.

На думку деяких фахівців до земель оздоровчого призначення  також можна віднести землі, зайняті водними об єктами, віднесені до категорії лікувальних, що знаходяться за межами курортів.Перелік лікувальних водних об єктів на підставі ст.62 Водного кодексу затверджений Постановою КМ України від 11.12.1996 р. № 1499 « Про затвердження переліку водних об єктів, що відносяться до категорії лікувальних». Згідно ст.63 Водного кодексу України, такі об єкти « використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих

цілях ». Між  тим, питання про режим земель під згаданими об єктами не має однозначного законодавчого вирішення. 

                         Склад земель оздоровчого  призначення

Межі курортів одночасно є межами округу санітарної ( гірничо-санітарної ) охорони курорту ( ч.ч.1,2 ст. 28 ЗУ « Про курорти ».

Округ санітарної охорони – це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту.В межах цієї території забороняється будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які  використовують родовища корисних копалин, шо належать до природно-лікувальних  ресурсів ( підземні лікувальні води, лікувальні грязі тощо ) встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округи санітарної ( гірничо-санітарної ) охорони передбачені ч.ч. 2,3 ст.48 ЗК України та ч.ч. ЗУ « Про охорону навколишнього природнього середовища ». 

     На  підставі ст.30 ЗУ « Про курорти » території округів поділяються на  3 зони  

                  Перша зона ( зона суворого режиму );

                  Друга зона ( зона обмежень );

                  Третя зона ( зона спостережень ). 
 
 
 
 

Встановлення  меж санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Для  кожної зони встановлений особливий правовий режим ( ст.ст. 31-33 ЗУ « Про курорти » ). Межі зон визначаються у рішенні про оголошення природньої території курортом. На підставі ст.4 ЗУ « Про курорти » всі курорти поділяються на курорти державного і місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель. 

         Особливості правового  режиму земель  оздоровчого призначення

    1. Особливості, що випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. ( ч.1 ст. 48 ЗК України ).

Детальний перелік  обмежень та заборон вміщений у ст.ст. 31-33 ЗУ « Про курорти ». Безпосереднє відношення до визначення правового режиму земель оздоровчого призначення також мають положення законодавства, що стосуються режиму територій оздоровчих закладів ( Наприклад: Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів, затверджені Наказом МОЗ України від 19.06.1996 р. № 172 ).

     2. Особливий порядок оголошення місцевості курортами ( ст.ст. 7-11 ЗУ « Про курорти »).

Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВР України за поданням КМ України ( щодо курортів державного значення ) або ради обласного рівня, Верховна Рада АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня, Ради Міністрів АР Крим.

     3. Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів

Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже і земельних ділянок, на яких ці заклади розташовані розглянуті в ст.26 ЗУ « Про курорти », ст.ст. 83-84 ЗК України.

       4.  Зонування територій  курортів ( розглянули раніше ).

       5. Пільговий режим оподаткування земельним податком. Земельні ділянки більшості санаторно-курортних закладів звільняються від земельного податку ( ст.12 ЗУ    « Про плату за землю » ). У разі використання земель оздоровчого призначення не за цільовим призначенням оподаткування здійснюється за підвищеними ставками ч. 7 ст.7, ст. 9 ЗУ « Про плату за землю » ). 

III  Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення.  

« До земель рекреаційного призначення належать землі , які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів » ( ст.51 ЗК України ). В законодавстві України також вживається термін « рекреаційні зони », що за своїм змістом співпадає з терміном « земелі рекреаційного призначення ».

« Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого массового відпочинку і туризму » ( ст.63 ЗУ « Про охорону навколишнього природного середовища » ). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

            Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення 

1. Особливості, що випливають із цільового  призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а такожнегативно впливаєабо може вплинути на природний стан цих земель ( ч.2 ст.52 ЗК України, ч.2 ст.63 ЗУ

 

2.   « Про охорону навколишнього природного середовища » ), зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням ( ч.2 ст. 63 ЗУ « Про охорону навколишнього природного середовища » ). На жаль , детальніших вимог щодо правового режиму  земель рекреаційного призначення законодавство не містить, окрім положень про зелені
3. зони міст ( див. тему « Правовий режим населених пунктів ») та інші території у складі земель рекреаційного призначення, що  входять до складу інших категорій земель.
4. Особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком.  Відповідно до ч. 7 ст.7, ст. 9 ЗУ « Про плату за землю » встановлені підвищені  пятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за цільовим призначенням. З іншого боку, « вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів », розташовані на землях рекреаційного призначення, повністю звільняються від сплати земельного податку ( п.4 ч.1 ст.12 ЗУ « Про плату за землю » ).
5. Особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення. Відповідно до ч.9 ст.149 ЗК України, вилучення земель рекреаційного призначення із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням КМ України.

 
 

IV.     Поняття, склад та особливості правового режиму земель  історико – культурного призначення.

« До земель історико – культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

А) історико-культурні заповідники, музеї – заповідники, меморіальні парки, меморіальні ( цивільні та військові ) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам ятні місця, пов язані з історичними подіями;

Б) городища, кургани, давні поховання, пам ячники скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

В) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні  центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова » ( ст..53 ЗК України ). 
 
 
 
 
 
 

    В  сучасному законодавстві України  існує поняття охоронних зон  земель  історико – культурного призначення. « Території пам яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико – культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів

землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної  документації» (ч. ст.. 34 ЗУ « Про охорону культурної спадщини » ). 

    Узагальнюючи наведені положення можна зробити таке оприділення: 

  Землі  історико – культурного призначення --- це земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об єкти, які мають особливу історичну, наукову, архітектурну, мистецьку та культурну цінність, а також їх охоронні зони.

  Класифікація  земель історико – культурного призначення може бути проведена відповідно до класифікації об єктів культурної спадщини ( ст.2 ЗУ « Про охорону культурної спадщини » ).

      « 1. За типами  об єкти культурної  спадщини поділяються на:

   Споруди ( витвори ) --- твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;