Занятость и обеспечение занятости населения

 При провадженні діяльності з посередництва  у працевлаштуванні на роботу за кордоном ліцензіат до заяви про видачу ліцензії, крім інших документів, повинен надати документ на право власності ліцензіата або оренди приміщення(офіс).

 Встановлені також особлив вимоги провадження  ліцензіатом господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном. Ліцензіат   зобов'язаний    провадити    діяльність    з посередництва  у працевлаштуванні на роботу за кордоном: за умови дотримання  установленого   чинним   законодавством порядку прийняття та оформлення громадян на роботу відповідно до вимог глави III Кодексу законів про працю України; лише в   рамках   укладеного  між ліцензіатом  та  іноземним суб'єктом господарювання     зовнішньоекономічного     договору(контракту); за наявності  копії  дозволу  на  працевлаштування   громадян України, виданого  роботодавцю,  якщо  такий документ передбачено законодавством  країни  працевлаштування; за наявності копій документа,  що підтверджує факт реєстрації іноземного суб'єкта господарювання у країні місцезнаходження,  які повинні бути засвідченні та легалізовані; тощо.

 З укладанням зовнішньоекономічного договору  (контракту)ліцензіат  повинен  отримати від іноземного суб'єкта господарської діяльності документи перелік яких встановлений в п. 3.3.1(наприклад копію  дозволу  на  працевлаштування  громадян України, виданого роботодавцю уповноваженим органом країни працевлаштування,  якщо  такий документ передбачено законодавством країни працевлаштування.

 Ліцензіат під час надання клієнту послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном зобов'язаний у  письмовій формі укласти  з  ним договір (контракт) у двох примірниках. Основні вимоги щодо договору встановлені в п.3.5.1 Ліцензійних умов.

 Ліцензіат зобов'язаний:стати на облік у  відповдного центру зайнятості  за  місцезнаходженням  як платник  страхових внесків до; заповнювати  реєстраційні  картки  громадян  України (форма  N  1-ем) та подавати статистичну звітність (форма N  1-ТМ  (трудова міграція); вести   журнал   єдиного обліку  клієнтів; до  укладання з клієнтом  договору  (контракту)   про надання  послуг  з  посередництва  у працевлаштуванні на роботу за кордоном надати  клієнту засвідчену  ним   письмову   достовірну інформацію про характер майбутньої роботи, загальні умови праці та проживання у країні працевлаштування; Зберігати конфіденційність  інформації; не дискримінувати   клієнтів; не  стягувати з клієнтів будь-які види попередніх оплат за  послуги  з посередництва  у  працевлаштуванні  на роботу  за кордоном до отримання клієнтом завізованого іноземним роботодавцем трудового  договору  (контракту)  та/або  робочої  візи  (в разі наявності   між  Україною  та  країною працевлаштування  візового порядку в'їзду) в посольстві (консульстві) іноземної країни.

5. Соціальний захист безробітного

 У разі відсутності підходящої роботи за загальним  правилом громадянинові надається статус безробітного. Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними  визнаються  працездатні громадяни працездатного віку,  які  через  відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених  законодавством  доходів  і зареєстровані у державній службі  зайнятості  як  такі,  що шукають роботу, готові та здатні приступити  до  підходящої  роботи.  Безробітними визнаються також інваліди,   які   не досягли  пенсійного  віку,  не працюють  та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

 У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

     Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

     а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали  і  були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією,  перепрофілюванням  і  ліквідацією   підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

     б)  які  вперше  шукають   роботу  і   не    мають    професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл,  у разі відмови їх від проходження  професійної  підготовки  або  від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує  професійної  підготовки;

 в) які  відмовились від двох пропозицій  підходящої  роботи  з моменту реєстрації їх у службі зайнятості  як  осіб,  які  шукають роботу;

 г)  які  мають  право  на  пенсію  за  віком, у тому числі на пільгових  умовах,  на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом   або   досягли   встановленого  законом  пенсійного  віку.

   У разі відсутності  підходящої роботи  рішення про надання громадянам   статусу  безробітних  приймається  державною  службою зайнятості  за  їх  особистими  заявами  з  восьмого   дня   після  
реєстрації  у центрі зайнятості за місцем проживання як таких,  що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка,  
документа  про освіту або документів, які їх замінюють.

 У разі коли громадянин,  зареєстрований у державній службі зайнятості як такий,  що шукає роботу,  двічі відмовився в  період пошуку   від   підходящої   роботи,  він  не  може  бути  визнаний безробітним. Такий громадянин знімається з обліку і протягом трьох місяців   йому   можуть   надаватися   лише профорієнтаційні  та консультаційні  послуги.  Після  закінчення  трьох  місяців  з дня зняття   з  обліку громадянин  може  зареєструватися  повторно  у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу.

 Згідно  із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. (далі Закон від 02.03.2000р.), соціальне страхування на випадок безробіття — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

 Право громадян на соціальний захист у випадку  безробіття з незалежних від них  причин є конституційним правом громадян (ст.  46 Конституції України).

 Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи,) а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик(п.2)  ст1.

 Відповідно  до ст.4  Закону від 02.03.2000 р. страхуванню  на  випадок безробіття підлягають особи,  які працюють     на    умовах    трудового    договору    (контракту), цивільно-правового   договору, включаючи   тих,   які проходять альтернативну (невійськову)  службу,  а також тих, які працюють неповний  робочий день  або неповний робочий тиждень, та на інших підставах,      передбачених     законодавством     про     працю, військовослужбовці  (крім  військовослужбовців  строкової служби), особи,  які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

 За  загальним правилом, право на матеріальне  забезпечення на випадок безробіття та соціальні  послуги мають застраховані особи. Разом з тим за Законом право на забезпечення та соціальні послуги мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані  особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

 . Страхувальниками є страхувальники - роботодавці,  застраховані особи, фізичні особи  -  суб'єкти  підприємницької діяльності  та   інші   особи (включаючи юридичних осіб), які використовують працю фізичних осіб за договорами  цивільно-правового характеру,  які відповідно  до  Закону України “Про збір та облік єдиного внеску  на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 рокуN 2464-VI сплачують страхові  внески;

 Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд).

 Об'єктом  страхування на випадок безробіття є страховий випадок — це подія, через яку: застраховані   особи   втратили   заробітну   плату  (грошове забезпечення)  або  інші передбачені законодавством України доходи внаслідок   втрати  роботи  з  незалежних  від  них  обставин  та зареєстровані  в  установленому  порядку  як безробітні, готові та здатні  приступити  до  підходящої роботи і дійсно шукають роботу;

 Закон встановлює, що слід розуміти під "втратою  роботи з незалежних від особи обставин". До таких обставин належать: припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання  власником або уповноваженим ним органом законодавства про  працю,  умов  колективного чи трудового договору), статті 39, статті  40  (пункти  1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України (  322-08  ),  а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних  причин  без права на  пенсію (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я, у   зв'язку   із   закінченням   строку  контракту,  систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або  з  інших  поважних  причин  відповідно  до  законодавства про військовий  обов'язок  і  військову  службу);

 Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

 Закон передбачає такі види грошового забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

 Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка,    підвищення кваліфікації  у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях; профорієнтація; пошук підходящої  роботи  та  сприяння у працевлаштуванні,  у тому  числі шляхом  надання роботодавцю дотації на   створення додаткових   робочих   місць   для працевлаштування  безробітних;  фінансування  організації  оплачуваних   громадських   робіт   для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інформаційні та    консультаційні послуги,   пов'язані   з працевлаштуванням.

   За  загальним правилом застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

   Для певного кола осіб допомога призначається  без урахування тривалості страхового стажу. До таких належать особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 КЗпП України.

 Допомога  по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

 Загальна  тривалість виплати  допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів.

 Розмір  допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) особи, визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001  р. № 1266.

 Залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до 2 років — 50 %; від 2 до 6 років — 55; від 6 до 10 років — 60; понад 10 років — 70 %. Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю визначається у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100 % ; протягом наступних 90 календарних днів — 80; у подальшому — 70 %.