Занятость и обеспечение занятости населения

Тема 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ 

1. Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості.
2. Державна служба зайнятості та її повноваження.
3. Правові питання організації працевлаштування державною службою зайнятості.
4. Працевлаштування за допомогою посередницьких організацій.
5. Соціальний захист безробітного.

1. Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості

 Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.), "Про зайнятість населення" (1991 p.), КЗпП України (розділ Ш-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.

 Велике  значення у формуванні державної  соціальної політики у сфері зайнятості відіграють програмні документи, зокрема: Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, затверджені Указом Президента України від З березня 1999 р. № 958/99 (Офіційний вісник України. — 1999. — № 31); Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, затверджені Указом Президента України від 24 травня 2000 p.; Державна програма зайнятості населення на 2001—2004 роки, затверджена Законом України від 7 березня 2002 р. (Праця і зарплата. — 2002. — № 17).

 Слід  врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості — Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 p.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., N° 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р.

 Питанням  зайнятості і працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). Головною вимогою Хартії є забезпечити реальне здійснення права людини на працю і вважати основним завданням держави досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маючи метою досягнення повної зайнятості. До обов'язків держави у справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаштування належать такі: створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і перенавчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштов но; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримінації; приділяти особливу увагу працевлаштуванню соціально незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало безробітних, підлітків, жінок та ін. 

 У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

• Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
• а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня   (тижня)   на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях, незалежно   від   форм   власності,  у  міжнародних  та  іноземних організаціях  в Україні і за кордоном, у фізичних осіб;
• б)  громадяни,  які  самостійно  забезпечують  себе  роботою, включаючи підприємців,  осіб,  зайнятих  індивідуальною  трудовою діяльністю, творчою діяльністю,  члени  кооперативів,  фермери  та члени  їх  сімей,  що  беруть  участь у виробництві, а також члени особистих  селянських  господарств,  діяльність  яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"
•   в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду  в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
• г) які  проходять  службу   в   Збройних    Силах    України, Службі  безпеки України,  Державній прикордонній службі України, військах  внутрішньої  та  конвойної  охорони і Цивільної оборони України, органах  внутрішніх  справ  України,  інших  військових формуваннях,   створених   відповідно  до законодавства  України, Державній  службі  спеціального  зв'язку  та  захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу;
• е) які  проходять  професійну  підготовку,  перепідготовку  і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;  навчаються  в денних  загальноосвітніх  школах   і  вищих  навчальних  закладах;
• ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції,  не  пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

 Потрібно  врахувати, що цей перелік не є  вичерпним, оскільки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

 Отже, слід відрізняти поняття "зайнятість" і "працевлаштування". До зайнятого населення належать не лише працівники, а й ті, що навчаються або перебувають на військовій службі тощо.

 Законодавством  встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові — встановлені для окремих категорій населення.

 Закон України "Про зайнятість населення" встановлює такі основні державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

     а) добровільність праці,  вибір  або зміну  професії  та  виду діяльності; б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; в)безплатне  сприяння  у  підборі  підходящої   роботи    і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки,  освіти,  з  урахуванням  суспільних  потреб,    всіма доступними  засобами,    включаючи    професійну    орієнтацію   і перепідготовку; г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку  з  направленням на роботу в іншу місцевість; д) виплату  вихідної   допомоги   працівникам,  які втратили постійну  роботу  на  підприємствах, в установах і організаціях, у випадках  і  на  умовах,   передбачених   чинним   законодавством; е)  безплатне   навчання    безробітних    нових    професій, перепідготовку в  навчальних  закладах  або  в  системі  державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги; є) виплату безробітним в установленому  порядку  допомоги  по безробіттю,  матеріальної  допомоги  по  безробіттю, матеріальної допомоги  членам  сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів  допомоги; ж) включення   періоду   перепідготовки  та   навчання  нових професій,  участі в  оплачуваних  громадських  роботах,  одержання допомоги  по  безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу; з) надання роботи за фахом на період  не  менше трьох  років молодим спеціалістам - випускникам державних  навчальних  закладів держави,     раніше заявлених підприємствами,    установами, організаціями.

   Державні  органи забезпечують публікацію статистичних даних та  інформаційних  матеріалів  про  пропозиції  та попит на робочу силу,   можливості   працевлаштування,  професійної  підготовки  і перепідготовки,   професійної   орієнтації   і  соціально-трудової реабілітації,  в  тому  числі  інвалідів (ст. 4 Закону "Про зайнятість населення").

 Державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2000. — № 22. — Ст. 171); зі змінами, внесеними згідно із Законами №2213-111 від 11 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 11. — Ст. 47), № 2980-ІИ від 17 січня 2002 р. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (14 січня 1998 р.), визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Закон передбачає систему різних видів соціального забезпечення застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

 Законом також передбачено  додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е)  інвалідам,  які не  досягли пенсійного  віку.

 Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20  осіб  для бронювання  ними  до  5  відсотків загальної кількості   робочих   місць,  у тому  числі з гнучкими  формами зайнятості. (ст. 5).

 Законом України "Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., із змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі  підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних  осіб,  які використовують найману працю, установлюється норматив  робочих  місць  для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох    відсотків    середньооблікової   чисельності   штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

 Згідно  з Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 (зі змінами і доповненнями), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

 У  разі  відмови  у  прийомі  на роботу громадян із числа категорій,  зазначених у пункті 1 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" (крім інвалідів, які не   досягли пенсійного  віку),  у межах установленої  броні з підприємств,  установ та організацій  державна  служба  зайнятості стягує  штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані   кошти   спрямовуються   до   Фонду загальнообов'язкового  державного  соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для  фінансування витрат підприємств,  установ та організацій,  які створюють робочі місця   для  цих  категорій  населення  понад  встановлену  квоту.

 У разі скорочення чисельності або штату  працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ І організацій. 

 2. Державна служба зайнятості та її повноваження

 У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посередницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності.

 Загальне  керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.

 Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається  з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

 До  складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

 Відповідно  до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо. Державна служба зайнятості має право: