Поняття та підстави припинення трудових правовідносин

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………..2

 

Розділ 1 Загальне розуміння трудових правовідносин……………………..4

1.2 Поняття та види трудових правовідносин…………………………………...4

1.3 Характеристика учасників трудових правовідносин ………………………6

1.4 Зміст трудових правовідносин……………………………………………...14

 

Розділ 2 Умови  і підстави виникнення трудових правовідносин……….17

2.1 Правове значення умов  виникнення трудових правовідносин…………..17

2.2 Основні підстави виникнення трудових правовідносин………………….20

2.3 Поняття і загальний  порядок укладення трудового договору…………...27

 

Розділ 3 Підстави зміни і припинення трудових правовідносин………..33

3.1 Порядок зміни трудових  правовідносин…………………………………..33

3.2 Припинення трудових  правовідносин……………………………………..38

 

Висновки………………………………………………………………………...43

Список використаних джерел………………………………………………  45

Додатки………………………………………………………………………….47

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Конституція України закріпила  за кожним громадянином право на працю  як найманого працівника.

Актуальність  даної теми полягає у виникнення трудових відносин пов`язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг.

Трудових правовідносин  нараховується декілька видів відносно самостійних правових зв`язків. Це позначається і на кількісному складі учасників цих правовідносин та зумовлює специфіку юридичних фактів, що є підставами для їх виникнення.

Під учасниками трудових відносин розуміють суб`єктів, які на основі чинного законодавства визначаються володільцями суб`єктивних прав і відповідних обов`язків. Під суб`єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов`язки. Основними суб`єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа – роботодавець як сторони трудових відносин.    

Трудові правовідносини є  зобов`язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб`єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов`язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов`язують цих суб`єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов`язання носять майновий характер.

Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.

Особою, яка зобов`язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, є громадянин. З моменту, коли він уклав трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції, він стає працівником. Але для того, щоб стати працівником громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Частина 2 ст. 2 КзпП України  вказує на єдиний спосіб реалізації права  на працю громадянами – укладення  трудового договору. Існують і  інші форми залучення громадян до праці, такі як адміністративний акт  призначення на посаду, проводяться  вибори або конкурсне заміщення  посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових правовідносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

У відповідності із законодавством адміністрація не має права вимагати від конкретного працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. У цьому втілюється один з основних принципів регулювання трудових відносин -  забезпечення права на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, включаючи право розпоряджатися своєю здатністю до праці, обирати професію і рід занять. Але заборона вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не виключає права сторін за взаємною згодою змінювати умови трудового договору, у тому числі і стосовно трудової функції. Зміна умов трудового договору зазвичай пов`язані з переведенням на іншу роботу.

В даній роботі висвітлено умови за яких громадянин може  реалізувати  своє право на зайнятість, підстави їх виникнення, а також і можливість їх змінити або припинення.

 

 

 

 

 

 

              Розділ 1. Загальне розуміння трудових правовідносин

 

                             1.1Поняття та види трудових правовідносин.

 

 

      В науці  трудового права визначення поняття  трудових правовідносин проводиться,  виходячи із легального визначення  трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою. за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудові відносини містять у собі моменти об'єктивної і суб'єктивної волі. Об'єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов'язків і правовідносин забезпечується законодавчими актами про працю, що затверджуються державою.

     Отже, трудові  правовідносини можливі тоді, коли  існують фактичні трудові відносини,  що потребують правової форми,  тобто перетворення в правові  відносини. Іншими словами, трудові  правовідносини становлять собою  форму, в якій суспільні трудові відносини можуть існувати в суспільстві.

      Основним  для правильного розуміння правових  відносин є те, що коли відсутня  норма права, то відсутні й  правовідносини. Норма права при  її наявності виступає як модель  правових відносин. Але сама вона  не породжує правовідносин, оскільки  будь-яка юридична норма є судженням загального характеру про належну поведінку. Прямого зв'язку з конкретним суб'єктом правових відносин норма не має. Для виникнення правовідносин необхідна подія або дія, що передбачається нормою і має характер юридичного факту, з наявністю якого законодавець пов'язує виникнення правових відносин.

      Юридичний  факт також не створюється  правовою нормою. Він створюється  певними діями людей, які можуть  і не усвідомлювати, чи вписуються  їх дії в дозволене правовою  нормою.Правовідносини виникають або відповідно до норми, або всупереч нормі права, в її порушення. На порушення норми повинні зреагувати органи охорони правопорядку, органи, що здійснюють нагляд, шляхом втручання аж до застосування відповідних санкцій.

    Трудові правовідносини  виникають з моменту, коли трудящий  уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що продовжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб'єктів, у зв'язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

   Трудові правовідносини  виступають як форма і умова  існування фактичних трудових  відносин, є засобом їх конкретизації  і закріплення. У свідомості фактичні трудові відносини завжди відображаються як правовідносини, хоча в дійсності останні є лише формою суспільних трудових відносин.

   Як відносини між  конкретними суб'єктами трудові  відносини відображають особисту, суб'єктивну волю їх учасників,  що знаходить закріплення в  трудовому договорі, який укладається між сторонами. Таким чином, трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

 

 

       

 

                1.2 Характеристика учасників трудових правовідносин.

 

Конституція України ( ст. 43) гарантує кожному рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Відповідно до цього положення рівність трудових прав незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин зафіксована і в Кодексі законів про працю (ст. 2)¹.

Під учасниками трудових відносин розуміють суб`єктів, які на основі чинного законодавства визначаються володільцями суб`єктивних прав і відповідних обов`язків. Під суб`єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов`язки. Основними суб`єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа – роботодавець як сторони трудових відносин.

Суб`єкти трудового права  – більш широке поняття, ніж суб`єкти трудового правовідношення. На думку  М. І. Матузова, поняття „суб`єкти права” і „суб`єкти правовідносин” в принципі рівнозначні, хоча є деякі відмінності. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб`єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб`єктами права, не є суб`єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини – не єдина форма реалізації права².

Усіх суб`єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи: головні і другорядні.

Головні – це такі суб`єкти, які відіграють у трудових правовідносинах  провідну роль і забезпечують існування  самих трудових правовідносин. Серед  головних суб`єктів можна виділити окремі підгрупи, що також відрізняються особливостями правового становища. Першу підгрупу становлять так звані обов`язкові суб`єкти: роботодавці і працівники. Без їх участі трудові правовідносини взагалі не виникають.

Головних суб`єктів другої підгрупи можна умовно назвати допоміжними. Їх специфіка полягає в тому, що, незалежно від наявності конкретно трудових правовідносин, такі суб`єкти існують, оскільки утворюються державою і покликані сприяти функціонуванню трудових правовідносин. Сюди можна віднести органи нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та органи зайнятості.

Третю підгрупу головних суб`єктів трудових правовідносини можна назвати факультативними, тому що їхня участь у трудових правовідносинах хоч і важлива, але не завжди обов`язкова та не є постійною. До таких суб`єктів належать профспілкові або інші органи, уповноважені представляти найманих працівників у трудових правовідносинах.

Другорядними суб`єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у  трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб`єкти: комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства, профспілкові об`єднання, а також суб`єкти, що можуть з`являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.

У теорії права з цього  приводу зазначається, що у правових відносинах беруть участь люди та їх об`єднання, держава та її органи, підприємства, установи, громадські та релігійні організації. Але для того. щоб стати учасниками правовідносин, люди і організації повинні бути наділені певними властивостями, передбаченими законом. Сукупність цих властивостей утворює поняття суб`єкта права чи правосуб`єктність особи (організації). Отже суб`єктами права є особи чи організації, за якими закон визначає особливу юридичну властивість (якість) правосуб`єктності, яка дає можливість брати участь у правовідносинах.

Правосуб`єктність визначається переважно як поєднання трьох  компонентів – правоздатність, дієздатність та правового статусу, які і є тими властивостями, що ними має володіти кожен з учасників, у тому числі і трудових правовідносин.

У певних випадках на реалізацію громадянами правосуб`єктності має  вплив судимість. Але це тільки в  тому разі, коли вона настала внаслідок  кримінального покарання за корисливі  злочини і коли особа претендує  на заняття посад, пов`язаних з матеріальною відповідальністю. Якщо ж за рішенням суду за вчинення адміністративного проступку особі призначено покарання у вигляді позбавлення спеціального права (керування транспортними засобами чи полювання) або за вироком суду, при вчиненні злочину, заборонено займати певні посади або займатися певною діяльністю, то можна вважати, що йдеться про часткове обмеження названої дієздатності громадян на певний строк. Дана перешкода автоматично зникає із закінченням строку, на який призначено покарання, за винятком випадків, коли може братися до уваги судимість за вчинений раніше злочин³.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України „Про порядок вирішення  колективних трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 року найманий працівник – фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об`єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.