Управління витратами

     Однією з причин зниження обсягів виробництва підприємств машинобудування є спад економіки України в цілому, а також низька конкурентоспроможність продукції українських машинобудівників на зовнішньому ринку, що викликана скороченням витрат на науково-конструкторські розробки, а це в свою чергу призвело до відставання в технології виробництва і якості продукції; гальмуванням процесу відновлення продукції; втраті завойованих раніше ринків збуту.

     Скорочення обсягів виробництва неминуче призвело до підвищення собівартості продукції, що випускається підприємствами.

     Істотні зміни відбулися у структурі продукції промисловості Запорізької області за період 1996-2003 роки (таблиця 1.1.2).

      Таблиця 1.1.2. Структура промисловості Запорізької області, %

     Таким чином, в обігах продукції галузей промисловості області усе більшу питому вагу займають такі види продукції, як електроенергетика, метал і металопродукція, а продукція машинобудування знизила свої позиції в 2,8 разів у порівнянні з 1996 роком. Аналіз структури галузей промисловості області показує, що господарчий комплекс Запорізької області усе більш виступає в ролі постачальника сировинних ресурсів, а не є виробником високотехнологічної продукції. Проблема розвитку машинобудівних підприємств є актуальною не тільки на рівні України, але і на рівні Запорізької області.

     Ефективність функціонування підприємств визначається рівнем витрат на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує багатогранність виробничої і фінансової діяльності підприємства, вона надає можливість визначити економічну доцільність і вигідність виробництва різних видів продукції і використання як індикатор ефективної діяльності підприємства при прийнятті управлінських рішень [52].

     Для економіки України характерним є підвищення операційних витрат на виробництво продукції, що обумовлено впливом неефективної політики управління витратами підприємств.

     У промисловості рівень операційних витрат на одиницю виробленої продукції в 2003 році склав 97,3 коп., а у підприємств машинобудування - 109,5 коп. На одну гривню виробленої продукції. Структура собівартості продукції машинобудівних підприємств характеризується високою питомою вагою матеріальних витрат, включаючи вартість покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів. Як приклад, може бути розглянута структура собівартості ВАТ «Запоріжтрансформатор», що представлена на малюнку 1.1.1. По цьому малюнку видно, що найбільша питома вага припадає на комплектуючі деталі та вироби, адміністративні витрати, а також на матеріали; найменшу питому вагу має брак. Таким чином, аналіз структури собівартості продукції підприємства показує необхідність розробки комплексної системи управління витратами [50].

     1.2 Економічна політика підприємств у сфері формування витрат

     Основним напрямком підвищення якості управління витратами й ефективності господарської діяльності підприємств є системний підхід до проблеми раціонального використання ресурсного потенціалу підприємства. Існує необхідність удосконалення не тільки механізму обліку витрат, але й самого процесу господарювання, контролю й управління витратами, визначення перспектив розвитку підприємств, узагальнення передових вітчизняного й зарубіжного досвіду управління витратами.

     Калькулювання - це сукупність прийомів для визначення собівартості одиниці продукції. Має ціль визначити розмір витрат на виробництво, що входять до ціни виробу і є внутрішнім важелем управління витратами підприємства. Тому як собівартість залежить від характеристик виробничого процесу, то система управління витратами повинна бути взаємозв'язана з внутрішньовиробничими факторами, а показник собівартості є індикатором дії цих факторів.

     Процес створення комплексної системи управління витратами необхідно розглядати з позиції взаємозв'язку таких основних процесів як облік витрат і калькулювання, а також з позиції об'єкта калькулювання - собівартості. 

     Рис. 1.1.1 - Структура собівартості продукції підприємства «Запоріжтрансформатор»

      Значний внесок у розробку теоретичних основ калькулювання внесли роботи таких вчених, як М.Х. Жебрака [22], В.І. Стоцького [53, 54]. Подальший розвиток теорія калькулювання одержала у працях М.М. Іванова [24], М.Г. Чумаченко [60], П.С. Безруких [8] та інших авторів.

     Обчислення собівартості представляє собою сукупність облікових процедур і розрахунків, що забезпечує вірогідність даних для калькуляції, тобто організацію аналітичного бухгалтерського обліку виробничих витрат, розподіл непрямих витрат та інше. Таким чином, система обліку витрат на виробництво нерозривно взаємозв'язана з визначенням собівартості.

     На початку 30-х років сформувався як самостійний метод і набув широкого застосування на великих машинобудівних підприємствах нормативний облік витрат і калькулювання, основні принципи якого розкриті в роботах О.Ф. Аксененко [2, 3], О.С. Бородкіна [9].

     Нормативний метод обліку одержав розвиток у Японії як метод обліку витрат на основі цільових норм, що засновані на концепції управління витратами на одиницю продукції. Недоліком при використанні системи обліку на основі цільових норм є високий рівень невизначеності через тривалий термін планування, а отже високий рівень ризику погрішності.

     Одною з найважливіших функцій управління витратами, як відзначено у роботах [2, 3, 4, 7, 10, 45, 62] є аналіз і контроль, за допомогою яких забезпечується кількісна і якісна оцінки діяльності підприємства, виявляються причинно-наслідкові взаємодії елементів процесів, що відбуваються у виробництві. Використовуючи норми і нормативи, дані оперативного обліку, оперативний контроль вчасно впливає на поводження, а отже, і на стан економічних об'єктів. Таким чином, оперативний контроль активно бере участь у формуванні кінцевих результатів виробництва.

     Сукупність об'єктивних факторів, таких як концентрація виробництва, удосконалення технології і організації виробництва, формування і розвиток теорії нормування витрат, оперативного управління виробництвом призвели до необхідності аналізу і контролю витрат і регулювання собівартості, тобто до створення «оперативно-калькуляційного обліку виробництва і збуту», який називається системою «стандарт-кост». Система стандартних величин дозволила контролювати витрати в ході виробництва. Цей метод ефективний при контролі прямих витрат виробництва, а саме трудових і матеріальних ресурсів, що обмежує її застосування з метою використання для розробки комплексної системи управління витратами.

     Система «стандарт-кост» відрізняється від нормативного методу, її недоліком є те, що вона не забезпечує оперативного обліку норм і відхилень від норм. У процесі еволюції цих методів і узагальнення практики калькулювання однозначно визначена необхідність взаємозв'язку обліку калькулювання, аналізу і контролю витрат.

     Під впливом історичних і економічних умов формуються теоретичні і практичні основи управлінського обліку витрат виробництва і маркетингу, виникають нові підходи до калькулювання, одержує розвиток система «директ-кост», сутність якої представлена в роботі [39]. Існує кілька модифікацій системи «директ-кост», спільне в яких полягає в тому, що калькулюється не повна, а часткова собівартість, що обмежує число контрольованих статей собівартості, в результаті неминуче виникає протиріччя при розмежуванні витрат на постійні та змінні, вимагаються додаткові розрахунки для визначення повної собівартості.

     Взаємозв'язок і взаємообумовленість обліку витрат і калькулювання не дає підстав розглядати їх як єдиний об'єкт, що підлягає вивченню однаковими методами. Таким чином, облік, калькулювання, обчислення собівартості товарного випуску вимагає системного підходу до їх вивчення, метою якого є оптимальне використання ресурсного потенціалу підприємства і забезпечення підвищення ефективності виробництва.

     Проблема управління витратами полягає в тому, щоб правильно вибрати методологію обліку витрат і забезпечити управління витратами стосовно до зовнішнього і внутрішнього середовища, у якому функціонує підприємство.

     Розвиток виробничого обліку привів до формування управлінського обліку, до складу якого входять нормування, планування і прогнозування виробничих витрат по різних напрямках; калькулювання собівартості продукції; аналіз собівартості продукції і виявлення відхилень від стандартів і кошторисів; підготовка проектів управлінських рішень, зв'язаних із регулюванням витрат і з питань інвестиційної діяльності підприємства.

     Отже, управлінський облік це формування інформації для управління витратами з метою підвищення ефективності функціонування підприємства. Причому, відповідно до Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підприємства вправі самостійно обирати систему і форми ведення управлінського обліку [23].

     Методологічним інструментом у процесі розробки комплексної інформаційної системи управління витратами є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). ФВА заснований на оптимальному ув'язуванні функціональних властивостей об'єктів управління і їхніх вартісних характеристик. ФВА набув широкого застосування в машинобудівництві й особливо в електротехнічній галузі при освоєнні і розробці нових виробів, при удосконаленні технологічних процесів виготовлення окремих видів виробів [12]. Основними складовими частинами методики ФВА є: постановка задач, обумовлених потребами ефективного виробництва, пошук більш доцільних шляхів їхнього вирішення (нові матеріали, знаряддя праці, технологія виготовлення) [49].

     На сучасному етапі обліку витрат і калькулювання собівартості використовуються такі нормативні документи, як Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (далі Типове положення) [55], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі П(С) БУ 16) [44], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (далі П(С) БУ 9) [43], Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» (далі П(С) БУ 3) [42], План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарчих операцій підприємств і організацій (далі План рахунків) [41], Інструкція з застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарчих операцій підприємств і організацій №291 (далі Інструкція №291) [25], Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості (далі Методичні рекомендації) [36]. Водночас, кожний господарюючий суб'єкт визначає власні правила економічної політики в сфері формування витрат через систему внутрішніх документів.

     Сучасні технології, використання комп'ютерної техніки дозволяє підвищити якість облікової і управлінської інформації. Економіко-математичне моделювання найбільш ефективно реалізується в рамках автоматизованих систем управління, основні методи і моделі якого описані в роботах [20, 27, 33, 34]. Останнім часом для вирішення задач управління виробничими системами застосовується метод системної динаміки [59]. Системний підхід до управління підприємствами, шляхом побудови економіко-математичних моделей, адаптованих до зовнішніх динамічних ринкових впливів, розкриті в роботах Н.Н. Моісеєва [37], С.И. Шелобаєва [61], В.С. Іозатіса і Ю.А. Львова [27]. У результаті використання інформаційних технологій збільшилась місткість інформаційних моделей, і яких відображені кількісні і якісні зміни в об'єкті управління.