Роль нетрадиційних уроків у формуванні іншомовної комунікативної компетенції учнів початкової школи

Вступ

    Проблема  викладання іноземної мови в школі  в даний час особливо актуальна, тому що зміни в характері освіти все більш явно орієнтують його на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців. Відомо, що метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції, що включає в себе як мовну, так і соціокультурну компетенцію, бо без знання соціокультурного фону не можна сформувати комунікативну компетенцію навіть в обмежених межах. Вивчення іноземної мови має сформувати особистість, здатну і бажаючу  брати участь в міжкультурній  комунікації. Але таку особистість неможливо формувати без знань про соціокультурні особливості країни мова, якої вивчається. Вивчення мови та культури одночасно забезпечує не тільки ефективне досягнення практичних, загальноосвітніх і розвиваючих цілей, але й містить значні можливості для подальшої підтримки мотивації учнів.

    Формування  позитивної мотивації повинно розглядатися вчителем як спеціальне завдання. Як правило, мотиви пов'язані з пізнавальними інтересами учнів, потребою в оволодінні новими знаннями, навичками, вміннями. Але перша і природна потреба тих, хто вивчає іноземну мову - комунікація. Для організації сприятливого клімату, що орієнтує учнів на комунікацію, необхідно вибирати такі форми уроку, які будуть стимулювати діяльність учнів.

    Нетрадиційні  форми проведення занять спрямовані на підвищення ефективності діяльності учнів. До таких занять слід віднести: урок - спектакль, урок - свято, урок - екскурсію, відео-урок і т.д.

    Досвід  шкільних викладачів та дослідження  педагогів-новаторів показали, що нетрадиційні форми проведення уроків підтримують  інтерес учнів до предмета і підвищують мотивацію навчання.

    Головною перевагою нетрадиційних форм уроків є розвиток і вдосконалення соціокультурної компетенції учнів, розширення в порівнянні з базовим рівнем знань про культурну спадщину країн мови, яких вивчаються.

    Виходячи  з вищезазначеного, мета курсової роботи - показати можливість використання нетрадиційних форм уроку в сучасній школі, спрямованої на вирішення задачі формування соціокультурної грамотності учнів. Феномен соціокультурної грамотності передбачає розвиток здатності розуміти й цінувати культуру інших народів, формування неупередженого погляду на світ, навчання культурі спілкування.

    Предмет дослідження - нетрадиційні уроки на початковому етапі навчання іноземної мови.

    Об'єкт  дослідження - процес формування комунікативних навичок в учнів молодшого шкільного віку при використанні різних видів нетрадиційних уроків у процесі навчання англійській мові.

    Завдання  дослідження:

    1. проаналізувати методичну літературу  з проблеми;

    2. дати визначення поняттю «нетрадиційні  уроки» та описати різні форми  їх проведення.

    Методи  дослідження - аналіз методичної літератури, синтез, узагальнення.

    Актуальність  дослідження визначена недостатньою вивченістю особливостей видів нетрадиційних уроків як одиниць навчального процесу. 
 
 
 
 
 
 

    Глава I. Психолого-педагогічні  основи навчання іноземної  мови на початковому етапі 

1. Урок  як основна одиниця  навчального процесу

    Урок - це основна організаційна форма  навчання в школі. Він є не тільки важливою організаційною, але і, перш за все, педагогічною одиницею процесу навчання та виховання, його моральність, а також основні принципи, методи і засоби навчання отримують реальну конкретизацію і знаходять своє правильне рішення і втілюються в життя тільки в ході уроку і через нього. Кожен урок вносить свій специфічний, властивий лише йому внесок у вирішення завдань. Урок виконує конкретну функцію, в якій знаходить вираз певна частина більш великих блоків навчального матеріалу. Мистецтво проведення уроків багато в чому залежить від розуміння і виконання вчителем соціальних та педагогічних вимог, що визначаються завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Важливою умовою проведення уроку є грамотна постановка цілей уроку і успішна їх реалізація. Навчання іноземної мови має на меті реалізацію практичних, виховних, освітніх і розвиваючих завдань. Практична, або комунікативна задача, "націлена" на формування в учнів комунікативної компетенції, тобто мовної активності. Загальноосвітні завдання покликані закласти основи філологічної освіти школярів; удосконалювати культуру навчання, що проявляється в специфічних комунікативних уміннях: уміння почати розмову, підтримувати її, виявляючи увагу, зацікавленість, завершити розмову. Чимала роль відводиться і виховним завданням. Виховне значення іноземної мови полягає у вихованні в учнів оцінно-емоційного ставлення до світу, позитивного ставлення до іноземної мови, до культури народу, що говорить цією мовою. Розвиваючі завдання окреслюють шляхи формування і розвитку мотиваційної та емоційної сфер особистості учнів, ціннісних орієнтирів, готовності до подальшої самоосвіти в іноземній мові.

    З одного боку, основою для характеристики уроку є функціональний підхід, з  іншого боку, підкреслюється, що функції  уроку обумовлюються закономірностями процесу навчання, розвитку особистості  учня, без урахування яких цілі уроку недосяжні. Урок трактувався як "педагогічний твір", "складне явище", що відрізняється "цілісністю", "внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою в діяльності вчителя і класу", "єдність педагогічних і методичних засобів впливу на розум і душу дитини", що виступає для них "найважливішою" формою процесу пізнання світу та розвитку їх духовного життя. Теоретичною думкою висловлювалося, що урок набував здатність бути гнучким і різноманітним за способами організації учнів, що він не вичерпується озброєнням учнів знаннями, а включає в себе виховання самостійності, допитливого і творчого ставлення до навчання і т.д.

    Провідна  роль уроку серед інших форм навчання пояснювалася тим, що він є найбільш доцільною формою з науково-педагогічної точки, що на уроці концентрується головна  частина роботи вчителя з учнями з метою засвоєння ними системи знань, умінь і навичок (Б.П. Єсіпов), що це найбільш зручна форма при систематичних курсах предметних навчальних програм.

    Були  виділені характерні ознаки уроку як елемента класно-урочної системи: а) наявність класу з незмінним складом учнів; б) точно визначений час; в) твердий розклад з дотриманням раціонального та планомірного чергування навчальних дисциплін; г) застосування різноманітних методів досягнення дидактичних завдань.

    Поряд із зовнішніми ознаками, виявлялися і сутнісні характеристики уроку. Вже на початку періоду урок розглядався як структуроутворюючий компонент навчально-виховного процесу і свого роду "дзеркало", що відображає всі сторони шкільного життя (навчально-виховну, методичну, організаційну) (И. Н. Казанцев).

    М.А. Данилов послідовно розвивав ідею уроку - "клітинки" живого навчального  процесу, рух якого криволінійний, зигзагоподібний і за своїм характером наближається до руху по спіралі. У цьому коловороті ясно виступають основні структурні одиниці. Первинною структурною одиницею навчального процесу, що володіє всіма його ознаками, є урок. М.А. Данилов вбачав в уроці особливу якість, називаючи урок "відрізком" цілісного живого процесу навчання, в якому важливі всі моменти, властиві навчальному процесу в цілому: зміст, ідейна спрямованість, методи навчання, прийоми організації школярів, їх поведінка, використання навчальних посібників вчителем і т.д.

    Акцентуючи  положення про урок як структурно значущу одиницю навчального процесу, Б.П. Єсіпов бачив в уроці "закінчений" відрізок навчальної роботи, протягом якого здійснюється досягнення певної дидактичної задачі, поставленої вчителем. І.Я. Лернер і М.Н. Скаткін поглиблювали цю думку, підкреслюючи, що урок є закінченим, цілісним, обмеженим у часі відрізком навчального процесу, в якому представлені в складній взаємодії основні елементи цього процесу: цілі, зміст, засоби, методи, організація. Урок як основна одиниця навчального процесу виконує всі його функції: освітню, розвиваючу і виховну. Освітня функція уроку включає в себе формування лінгвістичних понять, засвоєння учнями фактів, розвиток спеціальних лінгвістичних вмінь та навичок. Зміст досліджуваного матеріалу повинен мати високий рівень, відображати наукову істину і практичну цінність знань, відповідати сучасним досягненням філологічної науки.

    Розвиваюча  функція сучасного уроку англійської  мови полягає в розвитку у всіх учнів пізнавальних процесів (спостережливості, пам'яті, мислення, мови, уяви) і розумових  здібностей. Оволодіння основними теоретичними поняттями, законами науки, методами їх логічного аналізу.

    Отже, можна зробити висновок, що урок є найбільш доцільною формою з науково-педагогічної точки зору, на уроці концентрується головна частина роботи вчителя з учнями з метою засвоєння ними системи знань, умінь і навичок. Це найбільш зручна форма при систематичних курсах предметних навчальних програм. Слід також зауважити, що урок як основна одиниця навчального процесу виконує всі його функції: освітню, розвиваючу і виховну.  

2. Специфіка уроку іноземної мови на початковому етапі навчання.

    Урок  іноземної мови має свою специфіку, тому що, на відміну від інших  предметів, тому що за основну мету навчання висувається формування комунікативної компетенції учнів. В даний час глобальною метою оволодіння іноземною мовою вважається прилучення до іншої культури та участь у діалозі культур. Ця мета досягається шляхом формування здатності до міжкультурної комунікації. Саме викладання, організоване на основі завдань комунікативного характеру, навчання іншомовної комунікації, використовуючи всі необхідні для цього завдання і прийоми є відмінною рисою уроку іноземної мови.

    Іншомовна комунікація базується на теорії мовленнєвої діяльності. Комунікативне  навчання іноземної мови носить діяльнісний  характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою "мовної діяльності", яка, в свою чергу, служить для вирішення завдань продуктивної людської діяльності в умовах "соціальної взаємодії" людей, що спілкуються. Учасники спілкування намагаються вирішити реальні та уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови.

    Діяльнісна  сутність комунікативно-орієнтованого  навчання іноземної мови реалізується в умовах гуманістичного підходу  до навчання. При такому підході  створюються позитивні умови для активного і вільного розвитку особистості в діяльності. У загальному вигляді ці умови зводяться до наступного:

    • учні отримують можливість вільного вираження своїх думок і почуттів у процесі спілкування;

    • кожен учасник спілкування залишається  у фокусі уваги інших;

    • учасники спілкування відчувають себе в безпеці від критики, переслідування за помилки та покарання.

    При гуманістичному підході до навчання зникають характерні для навчального  процесу пізнавальні бар'єри, які  знижують мотивацію учнів, які спонукають їх до дратівливості.

    Гуманістичний підхід припускає навчання, сконцентроване на учня. Це означає, що учні, які взаємодіють між собою є центром пізнавальної активності на уроці.

    Підводячи підсумок вищезазначеного, необхідно підкреслити важливість взаємодії і співпраці учнів, а також мовного завдання для організації комунікативного засвоєння мови. Комунікативне навчання включає формування комунікативної концепції, тобто внутрішньої готовності і здатності до мовного спілкування, орієнтує учнів на "входження" в інший культурний простір. Для такого навчання характерні, насамперед, нетрадиційні форми проведення занять.

    Під початковим етапом в середній школі  розуміється період вивчення іноземної  мови, що дозволяє закласти основи комунікативної компетенції, необхідні і достатні для їх подальшого розвитку та вдосконалення в курсі вивчення цього предмета. До початкового етапу слід віднести I-IV класи загальноосвітніх установ. Щоб закласти основи комунікативної компетенції, потрібно достатньо тривалий термін, тому що учням потрібно з перших кроків ознайомитися з мовою як засобом спілкування. Це означає, що вони повинні вчитися розуміти іншомовну мову на слух (аудіювання), висловлювати свої думки за допомогою мови, що вивчається (говоріння), читати, тобто розуміти іншомовний текст, прочитаний про себе, і писати, тобто навчитися користуватися графікою і орфографією іноземних мов при виконанні письмових завдань, спрямованих на оволодіння читанням і усним мовленням, або уміти письмово викладати свої думки. Дійсно, щоб закласти основи по кожному з перерахованих видів мовної діяльності, необхідно накопичення мовних засобів, що забезпечують функціонування кожного з них на елементарному комунікативному рівні, що дозволяє перейти на якісно новий щабель їх розвитку в подальшому.