Аналіз засобів вираження синтаксичних відносин на прикладі твору Гі де Мопассана «Заповіт»

1. Називного та знахідного відмінків української  мови в їх первинної функції (вираження суб'єкта і прямого об'єкта дії) відповідає безприйменниковим синтаксична форма французького іменника (Il va; Il a mis son chapeau). Розбіжності можливі у вторинних функціях: іменник без прийменника у французькій мові може позначати час дії (Il est venu à Paris l'anée passée), що в українській мові передається непрямими відмінками (Він приїхав у минулому році).

2. Родовий відмінок має  багато спільних функцій з  прийменником de:

 а) вираз доповнення  при дієслові з запереченням (Je n 'ai pas de cahier);

б) в іменникових  словосполученнях родовий відмінок і прийменник de висловлюють приналежність та інші відносини (le fils de mon amie), кількість (un kilo de pommes).

Однак прийменник de не вживається після дієслів бажання, досягнення, ухилення (atteindre qch). Прийменник de має також безліч значень, як і родовий відмінок самостійно (без прийменників) виконувати не може.

Давальний відмінок аналогічний  прийменнику  à у своєму основному  значенні: позначення адресата при  трьохвалентному дієслові (raconter une histoire à qn). При двовалентних дієсловах ця відповідність часто порушується у зв'язку з переважанням прямоперехідних дієслів у французькій мові. Українському давальному відмінку тут відповідає безприйменниковим форма імені (applaudir qn). З іншого боку, український давальний відмінок не завжди може висловити посессівне значення, що передається прийменником à (займенник lui): La t ê te lui tourne.

Орудний відмінок в українській  мові набагато ширше за обсягом значень, ніж співвідносяться з ним французькі прийменники par і avec. Він збігається з ними лише в первинних функціях агенса і знаряддя (La maison est construite par les ouvriers; couper avec un couteau). У переносних значеннях йому відповідає без прислівниковий  іменник (hausser les é paules), прийменник en (courir en flèche) та ін. засоби.

Що стосується прийменників , вони об'єднують слова і речення  (La mere et ses enfants).

Прийменники та сполучники належать до диференційованих засобів  зв'язку: вони уточнюють характер відносини. Проте в кожній з цих груп виділяються елементи найбільш узагальненого характеру, наприклад сполучники et, que, прийменник de. Конструкція з прийменником de наближається за широтою значення до прикметника: le train de Paris.

Особливий тип синтаксичного  зв'язку здійснюють займенники, які  комбінують зв'язок і заміщають елемент  речення: J 'ai acheté un livre, mais je l' ai oubli é chez moi. Займенник здійснює зв'язок між замінним словом і реченням. Цю функцію також виконують детермінатіви і артиклі.

Як засіб зв'язку у французькій  мові широко використовуються десемантизованні  слова. Висловити зв'язок між двома поняттями homme і courage можна трьома способами:

морфологічним зміною другого слова (un homme courageux)

службовим елементом (un homme de courage)

десемантизованним словом (un home plein de courage)

Десемантизованні слова  компенсують ослаблені прийменники  і використовуються найчастіше для  зв'язку двох іменників. У такій функції  використовуються прикметники, дієприкметники, дієслова у складі підрядного речення: une amiti é vieille de dix ans, le discours prononc é à l 'inauguration de l' exposition. Сполучні слова можуть десемантизуватись або в силу їх відстороненого значення, або в силу їх смислової надмірності, т.к. вони семантично дублюють один з компонентів (On prononce un discours). Іншими словами, ці слова або мають дуже широке категоріальне значення (le visage plein de rides), або повторюють одне зі слів словосполучення і звичайно опускаються при перекладі на українську мову (Le soldat est parti pour rapporter des ordres - Солдат пішов за розпорядженнями). Використання слів в напівслужбовій функції дозволяє зв'язати два інших слова, якщо виявляються недостатніми морфологічні засоби або службові слова.

 

                                           2.4. Порядок слів

Порядок слів - найважливіший  аспект структури речення, який виконує  наступні функції: структурно-граматичну, комунікативну, стилістичну та змістороздільну.

Порядок слів, їх місце в  реченні виступають як показник синтаксичних зв'язків слів у реченні. У французькій мові структурно-граматична функція використовується як засіб граматичного вираження:

Членів речення: через  відсутність відмінкових форм нерідко саме порядок слів розрізняє підмет і пряме доповнення (Marie regarde son ami, mais son ami ne regarde pas Marie)

Зв'язки між членами речення: наприклад, постановка  означення  після означеного  слова допомагає правильно зрозуміти синтаксичні відношення слів (Il a donné un livre à cet enfant a musant)

Зв'язки між частинами складного речення (Fût - il venu plus tôt, ils partirent à temps)

Різних комунікативних типів речень(Avez - vous lu ce livre? / Vous avez lu ce livre)

Порядок слів у французькій мові служить не тільки для зміни змісту висловлювання. Оскільки порядок слів у французькій мові фіксований, він ще представляє собою прийняту норму і несе змістороздільну функцію.

Порядок слів у французькій мові має такі особливості:

Порядок слів є зв'язаним: порядок слів фіксований, якщо тільки мовець не хоче виділити слово, замінивши  його займенником (Ce spectacle, je l 'ai aimé beaucoup)

Прогресивний порядок  слів: визначальне стоїть за визначеним, залежний член - за головним (Un livre int é ressant)

Особливий порядок службових  займенників: місце придієслівного займенників не збігається з місцем іменників (J 'ai vu ce film / Je l' ai vu)

Таким чином, у французькій  мові дієслово має тенденцію займати  серединне місце між підметом і доповненням або обставиною, а всі інші компоненти речення розташовуються по відношенню до цієї основної структурі.

При недостатності морфологічних засобів вираження синтаксичного зв'язку найважливішу роль набуває у французькій мові ступінь згуртованості компонентів словосполучення, яка призводить до стягнення синтаксичних груп. Французьке слово включається в речення не безпосередньо, але перш за все як компонент синтаксичної групи, усередині якої уточнюється його функція. Стягнення проявляється в наступних рисах:

1. Постійний порядок проходження  компонентів:

а) в предикативній групі  підмет передує дієслову, інверсія практично неможлива (Elle parle)

б) в об'єктній групі додаток  йде слід за дієсловом, інверсія можлива  тільки при запитальні-оклику quel, que de, combien de (Il a pris son chapeau. / Quel â ge as tu?)

в) у атрибутивної групі  означення, виражене іменником або  дієприкметником, йде слід за означеним  ім'ям (les travaux de campagne). Прикметник в 60% випадків йде після іменника, його положення марковане (une pauvre femme - une femme pauvre)

2. Нероздільність групи:  члени групи перебувають в контактній позиції і не можуть бути довільно роз'єднані іншими словами, проте між ними можуть включатися такі елементи:

а) елементи, структурно більш  тісно пов'язані з одним з компонентів (Ils avaient fait de mauvais placements)

б) елементи, що не входять  в основну структуру речення  і слабо пов'язані з ним в  синтаксичному відношенні. Ці слова (вступне слово, відокремлені члени,підрядні речення) відносяться не до одного з членів речення, але до всього речення в цілому (Le médecin, qu'on avait appelé, est venu). Розчленування групи вставними елементами не означає її розпад, а, навпаки, передбачає тісне злиття її компонентів.

3. Структурна повнота  групи: синтаксична група повинна бути повною, структурно закінченою. У разі відсутності словесного вираження одного з компонентів він позначається спеціальним службовим словом-замінною займенникового характеру.

а) в предикативній групі  в якості субститутів виступають придієслівні займенники (il, elles, on, ce і  ін.), які обов'язково вживаються при  відсутності знаменної підмета, так що французькому реченню властива двоскладність, навіть у безособових і невизначено-особових реченнях (Il neige. Elle fait son devoir)

б) в об'єктній групі замінну функцію несуть придієслівні займенники (le, la, les, en). На відміну від суб'єктних, вони обов'язково повторюються при кожному дієслові, що потребує даного доповнення (Tu lui as donné un conseil, il m 'en a parlé et en a profité).

в) у атрибутивної групі замінюється головний член субститутами le, celui, займенниками le, la, en (Il a achet é des fleurs et en a fait deux bouquets)

Стягненням синтаксичних груп пояснюються такі важливі особливості  французького синтаксису, як частота  відокремлень, велика кількість службових  слів, специфіка засобів логічного  виділення, завершеність синтаксичної конструкції, стійкий порядок слів у реченні.

 

                                                       

                                            

                                                 2.5. Інтонація

Інтонація - найважливіший засіб оформлення речення, його синтаксичної організації. Функції інтонації в реченні дублюються іншими лексичними та граматичними засобами, проте слід підкреслити обов'язковість інтонації, оскільки інтонація як засіб вираження присутній завжди. Її роль в реченні стає особливо очевидною, коли в реченні відсутні інші засоби вираження того значення, яке передається і інтонацією.

Інтонація є обов'язковим  формальною ознакою речення і  служить для його виділення в  мовному потоці, вона одночасно членує речення на більш дрібні семантичні та ритміко-мелодійні частини і об'єднує їх у єдине ціле всередині інтонаційного контуру. Інтонація оформляє слова в речення, уточнює синтаксичні відносини між реченнями і лексичними одиницями в них, що випливають із завдань і умов спілкування.

Інтонація надає виразність мови, створює її ритміко-мелодійну  структуру, вона може виражати різне осмислення одного й того ж речення у залежності від контексту і ситуації спілкування, дає можливість передати дуже тонкі відтінки думки та емоцій. Все це здійснюється за допомогою інтонаційних засобів мови: наголоси, мелодики, тембру, пауз, теситури, змін тривалості, ритму.

Інтонація виконує такі функції:

1) Граматична функція. 

а) оформляє предикативні відносини, створює закінчене  речення з  групи слів, що часто не мають  граматичного предиката (Qui est l à? - Mon fr è re Paul). Предикативне роль інтонації особливо важлива в розмовній мові, де діалог часто складається з неповних речень та окремих слів;

б) служить засобом розрізнення  комунікативних типів речення - розповідного, питального, спонукального:

На письмі різниця в комунікативному типі подібних виразів виражається знаками пунктуації, в живій мові вона визначається відповідною інтонацією. Інтонаційні засоби проявляються у тісній взаємодії з синтаксичними, підтримуючи або відшкодовуючи відсутність або недостатність їх.

Організуюча функція (полягає у створенні ритміко-мелодійного малюнка мови, відповідного її лексико-граматичній структурі)

Виразна функція (дозволяє передати емоційний стан мовця і викликати у співрозмовника деяку емоційну реакцію).

 

 

                                                         Короткі висновки

 

У французькій мові існують  такі засоби для вираження синтаксичних відношень: морфологічні (узгодження), лексичні (службові слова, деякі самостійні слова, десемантизированних слова), порядок слів та інтонація. Існують наступні форми узгодження:

1.У роді та числі у синтаксичних групах

а) предикативній: підмет + присудок

б) атрибутивній: іменник + прикметник або детермінатив

в) об'єктній: дієслово в складній формі та попереднє доповнення (Les fleurs qu 'il a achetées)

2. В особі в предикативній групі (Les jeunes filles bavardent)

3. У часі у складному реченні

До лексичним засобів  вираження синтаксичних відносин передусім  належать службові слова - прийменники, сполучники, артиклі. Особливо важлива  роль прийменників, що виражають підрядності зв'язку.

Порядок слів, їх місце в  реченні виступають як показник синтаксичних зв'язків слів у реченні. У французькій мові структурно-граматична функція використовується як засіб граматичного вираження.

Інтонація - найважливіший засіб оформлення речення, його синтаксичної організації. Функції інтонації в реченні дублюються іншими лексичними та граматичними засобами, проте слід підкреслити обов'язковість інтонації, оскільки інтонація як засіб вираження присутній завжди.

                                                      Висновки

У даній роботі ми проаналізували типи синтаксичних зв'язків у французькій мові, їх функції, засоби вираження синтаксичних відносин, виявили особливості синтаксичного ладу французької мови і прийшли до наступних висновків:

В області синтаксису французьку мову виявляє такі тенденції: аналітизм, переносне вживання граматичних  форм, відносно слабка взаємозалежність між значенням слова і його граматичної формою. Особливості синтаксичного ладу французької мови:

1. Аналітизм, який виражається  в аналітичних структурах члена  речення. Аналітичні структури  зустрічаються прт вираженні  предиката (regarder - jeter un regard), визначення (courageux - de courage, plein de courage), обставини  (habiliment - avec habilet é, d 'une main habile). У французькій  мові широко використовуються  не тільки аналітичні структури  зі службовими словами (особливо  з прийменниками de, en, à), але і з словами з десемантизованним значенням, багато хто з яких перетворилися по функції в прийменники і зв'язки (d 'une mani è re é nergique) .