Аналіз засобів вираження синтаксичних відносин на прикладі твору Гі де Мопассана «Заповіт»

морфологічним зміною другого слова (un homme courageux)

службовим елементом (un homme de courage)

десемантизованним словом (un home plein de courage)

Десемантизованні слова компенсують ослаблені прийменники і використовуються найчастіше для зв'язку двох іменників. У такій функції використовуються прикметники, дієприкметники, дієслова у складі підрядного речення: une amiti é vieille de dix ans, le discours prononc é à l 'inauguration de l' exposition. Сполучні слова можуть десемантизуватись або в силу їх відстороненого значення, або в силу їх смислової надмірності, т.к. вони семантично дублюють один з компонентів (On prononce un discours). Іншими словами, ці слова або мають дуже широке категоріальне значення (le visage plein de rides), або повторюють одне зі слів словосполучення і звичайно опускаються при перекладі на українську мову (Le soldat est parti pour rapporter des ordres - Солдат пішов за розпорядженнями). Використання слів в напівслужбовій функції дозволяє зв'язати два інших слова, якщо виявляються недостатніми морфологічні засоби або службові слова.

2.3 Порядок слів

Порядок слів - найважливіший аспект структури речення, який виконує наступні функції: структурно-граматичну, комунікативну, стилістичну та змістороздільну.

Порядок слів, їх місце в  реченні виступають як показник синтаксичних зв'язків слів у реченні. У французькій  мові структурно-граматична функція використовується як засіб граматичного вираження:

Членів речення: через  відсутність відмінкових форм нерідко саме порядок слів розрізняє підмет і пряме доповнення (Marie regarde son ami, mais son ami ne regarde pas Marie)

Зв'язки між членами речення: наприклад, постановка означення після означеного слова допомагає правильно зрозуміти синтаксичні відношення слів (Il a donné un livre à cet enfant a musant)

Зв'язки між частинами  складного речення (Fût - il venu plus tôt, ils partirent à temps)

Різних комунікативних типів  речень(Avez - vous lu ce livre? / Vous avez lu ce livre)

Порядок слів у французькій мові служить не тільки для зміни змісту висловлювання. Оскільки порядок слів у французькій мові фіксований, він ще представляє собою прийняту норму і несе змістороздільну функцію.

Порядок слів у французькій  мові має такі особливості:

Порядок слів є зв'язаним: порядок слів фіксований, якщо тільки мовець не хоче виділити слово, замінивши його займенником (Ce spectacle, je l 'ai aimé beaucoup)

Прогресивний порядок  слів: визначальне стоїть за визначеним, залежний член - за головним (Un livre int é ressant)

Особливий порядок службових займенників: місце придієслівного займенників не збігається з місцем іменників (J 'ai vu ce film / Je l' ai vu)

Таким чином, у французькій  мові дієслово має тенденцію займати серединне місце між підметом і доповненням або обставиною, а всі інші компоненти речення розташовуються по відношенню до цієї основної структурі.

При недостатності морфологічних засобів вираження синтаксичного зв'язку найважливішу роль набуває у французькій мові ступінь згуртованості компонентів словосполучення, яка призводить до стягнення синтаксичних груп. Французьке слово включається в речення не безпосередньо, але перш за все як компонент синтаксичної групи, усередині якої уточнюється його функція. Стягнення проявляється в наступних рисах:

1. Постійний порядок проходження  компонентів: 

а) в предикативній групі  підмет передує дієслову, інверсія практично неможлива (Elle parle)

б) в об'єктній групі додаток йде слід за дієсловом, інверсія можлива тільки при запитальні-оклику quel, que de, combien de (Il a pris son chapeau. / Quel â ge as tu?)

в) у атрибутивної групі  означення, виражене іменником або дієприкметником, йде слід за означеним ім'ям (les travaux de campagne). Прикметник в 60% випадків йде після іменника, його положення марковане (une pauvre femme - une femme pauvre)

2. Нероздільність групи: члени групи перебувають в контактній позиції і не можуть бути довільно роз'єднані іншими словами, проте між ними можуть включатися такі елементи:

а) елементи, структурно більш  тісно пов'язані з одним з  компонентів (Ils avaient fait de mauvais placements)

б) елементи, що не входять  в основну структуру речення і слабо пов'язані з ним в синтаксичному відношенні. Ці слова (вступне слово, відокремлені члени,підрядні речення) відносяться не до одного з членів речення, але до всього речення в цілому (Le médecin, qu'on avait appelé, est venu). Розчленування групи вставними елементами не означає її розпад, а, навпаки, передбачає тісне злиття її компонентів.

3. Структурна повнота  групи: синтаксична група повинна  бути повною, структурно закінченою. У разі відсутності словесного  вираження одного з компонентів  він позначається спеціальним службовим словом-замінною займенникового характеру.

а) в предикативній групі  в якості субститутів виступають придієслівні займенники (il, elles, on, ce і ін.), які обов'язково вживаються при відсутності знаменної підмета, так що французькому реченню властива двоскладність, навіть у безособових і невизначено-особових реченнях (Il neige. Elle fait son devoir)

б) в об'єктній групі замінну функцію несуть придієслівні займенники (le, la, les, en). На відміну від суб'єктних, вони обов'язково повторюються при кожному дієслові, що потребує даного доповнення (Tu lui as donné un conseil, il m 'en a parlé et en a profité).

в) у атрибутивної групі замінюється головний член субститутами le, celui, займенниками le, la, en (Il a achet é des fleurs et en a fait deux bouquets)

Стягненням синтаксичних груп пояснюються такі важливі особливості французького синтаксису, як частота відокремлень, велика кількість службових слів, специфіка засобів логічного виділення, завершеність синтаксичної конструкції, стійкий порядок слів у реченні.

2.4 Інтонація

Інтонація - найважливіший засіб оформлення речення, його синтаксичної організації. Функції інтонації в реченні дублюються іншими лексичними та граматичними засобами, проте слід підкреслити обов'язковість інтонації, оскільки інтонація як засіб вираження присутній завжди. Її роль в реченні стає особливо очевидною, коли в реченні відсутні інші засоби вираження того значення, яке передається і інтонацією.

Інтонація є обов'язковим формальною ознакою речення і служить для його виділення в мовному потоці, вона одночасно членує речення на більш дрібні семантичні та ритміко-мелодійні частини і об'єднує їх у єдине ціле всередині інтонаційного контуру. Інтонація оформляє слова в речення, уточнює синтаксичні відносини між реченнями і лексичними одиницями в них, що випливають із завдань і умов спілкування.

Інтонація надає виразність мови, створює її ритміко-мелодійну  структуру, вона може виражати різне осмислення одного й того ж речення у залежності від контексту і ситуації спілкування, дає можливість передати дуже тонкі відтінки думки та емоцій. Все це здійснюється за допомогою інтонаційних засобів мови: наголоси, мелодики, тембру, пауз, теситури, змін тривалості, ритму.

Інтонація виконує такі функції:

1) Граматична функція. 

а) оформляє предикативні відносини, створює закінчене речення з групи слів, що часто не мають граматичного предиката (Qui est l à? - Mon fr è re Paul). Предикативне роль інтонації особливо важлива в розмовній мові, де діалог часто складається з неповних речень та окремих слів;

б) служить засобом розрізнення  комунікативних типів речення - розповідного, питального, спонукального:

Marie va à la gare. - Затвердження

Marie va à la gare? - Питання 

Marie, va à la gare! - Наказ. 

На письмі різниця в комунікативному типі подібних виразів виражається знаками пунктуації, в живій мові вона визначається відповідною інтонацією. Інтонаційні засоби проявляються у тісній взаємодії з синтаксичними, підтримуючи або відшкодовуючи відсутність або недостатність їх.

Організуюча функція (полягає у створенні ритміко-мелодійного малюнка мови, відповідного її лексико-граматичній структурі)

Виразна функція (дозволяє передати емоційний стан мовця і викликати у співрозмовника деяку емоційну реакцію).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Розділ ІІ

            Аналіз засобів вираження синтаксичних відносин на прикладі

                                  твору Гі де Мопассана «Заповіт»

 

                                  2.1 Типи синтаксичних зв'язків

Існують наступні універсальні типи синтаксичного зв'язку:

Нульовий тип: пов'язані  елементи не змінюються. У французькій  мові так з'єднуються дієслово та доповнення (raconter une histoire), дієслово і прислівник (parler lentement).

Морфологічний тип: відношення між словами виражається їх зміною - узгодження. Узгодження використовується в іменних і дієслівних групах: de jeunes filles, les jeunes filles bavardent.

Аналітичний тип: зв'язок позначається особливим службовим елементом, що з'єднує два слова, але морфологічно не входять до їх складу

а) сполучною елементом  є спеціалізоване службове слово - прийменник (vivre à Paris)

б) сполучним елементом  є спеціальне слово, яке лише в даній позиції пристосовується для вираження синтаксичних відносин, при цьому воно десемантизєутся (un homme plein de courage)

У французькій мові існують  такі засоби для вираження синтаксичних відношень: морфологічні (узгодження), лексичні (службові слова, деякі самостійні слова, десемантизированні слова), порядок слів та інтонація. Переважають способи, які проявляються на рівні речення (службові слова, порядок слів, інтонація), що підкреслює аналітичний характер мови.

                                                   2.2 Узгодження

Узгодження - взаємне морфологічне уподібнення двох компонентів словосполучення. У широкому сенсі - це будь-яке уподібнення двох слів, у вузькому - оформлення відносини залежності. Проблематика узгодження у французькій мові стосується його форм, змісту та функціональної значущості.

Існують наступні форми узгодження:

1.У роді та числі у синтаксичних групах

а) предикативній: підмет + присудок

 

 Je connaissais ce grand garçon…

- Il était de commerce aimable, bien qu'un peu triste, semblait revenu de tout…

-Je le croyais d'un autre lit, vu leurs noms différents…

-… nous fûmes bientôt liés…

- Etes-vous né du premier ou du second mariage de Mme votre mère ?

- …cela ne vous ennuie point, je vais vous donner…

- Ma mère, Mme de Courlis, était une pauvre petite femme timide

- Toute sa vie fut un martyre

- Cette liaison demeura tellement secrète

 

б) атрибутивній: іменник + прикметник або детермінатив

ce grand garçon, hypocrisies mondaines, d'hommes honnêtes, noms différents, quelques secondes, mon cher ami, des gentilshommes campagnards, ces petites souris, effacée, disparue, frémissante elle, yeux inquiets et clairs, cheveux décolorés ,craintes incessantes, grosses moustaches noires, livres philosophants, antiques usages, morale imbécile, façon désespérée, martyre écrasée, fils aînés, l'affection constante, sacrée, un acte notarié, l'affection profonde, dévouée, voix forte, des choses les plus belles, les plus loyales, les plus grandes

 в) об'єктній: дієслово  в складній формі та попереднє  доповнення (Les fleurs qu 'il a achetées)

2. В особі в предикативній групі (Les jeunes filles bavardent)

3. У часі у складному реченні

On m'avait dit à plusieurs reprises qu'une histoire étrange s'était passée en cette famille

 

- Je vous sais un homme intelligent, je ne crains donc pas que votre amitié en souffre, et si elle en devait souffrir, je ne tiendrais

- Cette liaison demeura tellement secrète que personne ne la soupçonna

- Nous fûmes donc prévenus qu'un testament existait chez ce notaire

 

Особливості використання узгодження:

Нерегулярність узгодження виявляється в тому, що воно залежить від конкретних слів: дієслівні форми je vais і elle va узгоджуються з займенником в числі і особі, дієслівні форми je regarde і elle regarde - тільки в числі; les verbes pronominaux - узгодження в роді і числі , des examens difficiles - тільки в числі і тільки в письмовій мові.

Різниця між усною і письмовою мовою: у письмовій формі мови узгодження зустрічається набагато частіше, ніж в усній.

У цілому узгодження у французькій мові втрачає позиції як засіб вираження граматичних відносин у реченні, але часто воно дозволяє уникнути двозначності і дозволяє визначити зв'язок слів.

 

                                                    2.3 Лексичні засоби

До лексичним засобів  вираження синтаксичних відносин передусім  належать службові слова - прийменники, сполучники, артиклі. Особливо важлива  роль прийменників, що виражають підрядності зв'язку. Залежно від наявності прийменника виділяються безприйменниковим і прийменникові конструкції, які розрізняють семантичні та стилістичні відтінки значення (se plaindre de sa femme - se plaindre à sa femme). У використанні прийменників у французькій мові спостерігаються дві протилежні тенденції: з одного боку, вони використовуються як сполучна засіб у групі дієслово + інфінітив (demander de faire qch, commencer à faire qch), з іншого боку, прямооб'ектна безприйменниковим конструкція дієслово + ім. використовується частіше, ніж прийменникова (garder les enfants, mettre une robe). Прийменники також приєднує додаток до прикметника (difficile à croire), до прислівника (assez d'argent). Значення українських відмінків у французькій мові передаються аналітично – прийменниками. Глибинна аналогія відмінків і прийменників визначається тим, що і ті й інші позначають перш за все функції іменника у реченні, проте є відмінності. Первинною функцією відмінків є вираз суб'єктно-об'єктних відносин іменників, у своїх вторинних функціях вони можуть позначати обставинні відношення (місця, часу, способу дії та інше). Первинною функцією прийменників, навпаки, є вираз просторових відносин, у своїх первинних функціях вони висловлюють тимчасові та інші обставинні відносини, а також суб'єктно-об'єктні відносини іменників. Ось чому прийменник зазвичай відсутній при підметі, більш потрібен для доповнення і, як правило, фігурує за обставин, виражених іменниками. Але оскільки первинні функції відмінків і вторинні функції прийменників збігаються, між відмінками і прийменниками встановлюються певні відповідності: