Формирование собственного капитала

  У товаристві (табл. 2.8) частка власного капіталу має тенденцію до зниження. За звітний період вона поменшалася на 1,5 процентних пункту, тому що темпи приросту власного капіталу нижче темпів приросту позикового. Коефіцієнт фінансового левериджу збільшився на 1,5 процентних пункту. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів значно підвищилася.

  Оцінка  змін, які відбулися в структурі  капіталу, може бути різної з позицій  інвесторів і підприємства. Для банків і інших кредиторів більш надійна ситуація, якщо частка власного капіталу в клієнтів більш висока. Це виключає фінансовий ризик. Підприємства ж, як правило, зацікавлені в залученні позикових коштів із двох причин:

1. відсотки по обслуговуванню позикового капіталу розглядаються як видатки й не включаються в оподатковуваний прибуток;
2. видатки на виплату відсотків звичайно нижче прибутки, отриманої від використання позикових коштів в обороті підприємства, у результаті чого підвищується рентабельність власного капіталу.

  У ринковій економіці більша й усі  частка, що збільшується, власного капіталу зовсім не означає поліпшення положення підприємства, можливості швидкого реагування на зміну ділового клімату. Напроти, використання позикових коштів свідчить про гнучкість підприємства, його здатності знаходити кредити й повертати їх, тобто про довіру до нього в діловому світі.

 

      РОЗДІЛ 3 ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ТОВАРИСТВА

     3.1 Оптимізація структури капіталу  по критерію масимізації рівня  рівня фінансової рентабельності

 Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Етапи оптимізації структури  капіталу

1. Аналіз  капіталу підприємства. Основною  метою цього аналізу є виявлення  тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

 На  першій стадії аналізу розглядається  динаміка загального обсягу й основних складових елементів капіталу порівняно  з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позиченого капіталу, його тенденції; у складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- та короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір термінових фінансових зобов'язань та винесення причин протермінування.

 На  другій стадії аналізу розглядається  система коефіцієнтів фінансової стійкості  підприємства, яка визначається структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і  вивчаються в динаміці такі коефіцієнти:

 а) коефіцієнт автономії;

б) коефіцієнт фінансового леверіджу (коефіцієнт фінансування

 в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності;

 г) коефіцієнт співвідношення довго- та короткострокової заборгованості.

 Аналіз  фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, які генерують загрозу банкрутства.

 На  третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання окремих елементів  капіталу в цілому. У процесі проведення такого аналізу розраховуються в динаміці такі показники:

 а) період обороту капіталу;

 б) коефіцієнт рентабельності власного використаного  капіталу;

 в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

 г) капіталовіддача;

 ґ) капіталоємність  реалізації продукції.

 2. Оцінка  основних факторів, які визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позиченого капіталу не тільки для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з цим, існує ряд об'єктивних та суб'єктивних факторів, урахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними із цих факторів є: галузеві особливості операційної діяльності підприємства.

 Характер  цих особливостей визначає структуру  активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції і високої частини необоротних активів мають, переважно, більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, позичений капітал може бути використаний підприємством більшою мірою;

 — стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, які знаходяться на ранніх стадіях  свого життєвого циклу і мають  конкурентоздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позиченого капіталу. Проте, для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньоринкової, тому у них рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами. У цей же час підприємства, які знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал;

 — кон'юнктура  товарного ринку. Чим стабільніша  кон'юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на продукцію підприємства, тим вищим і безпечнішим є  використання позиченого капіталу. І навпаки — в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позиченого капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; за такого стану речей необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового леверіджу за рахунок зниження обсягу використання позиченого капіталу;

 — кон'юнктура  фінансового ринку. Залежно від  стану цієї кон'юнктури знижується вартість позиченого капіталу. При  суттєвому зростанні цієї вартості диференціал фінансового леверіджу може досягнути негативного значення (при якому використання позиченого капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в деяких випадках — і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позиченого капіталу. Також кон'юнктура фінансового ринку дає вплив на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел — при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал;

 — рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника  кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал  можливого використання позиченого капіталу. Однак, у практичних умовах цей потенціал часом залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники надають перевагу інвестуванню отриманого прибутку у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що знижує питому вагу використання позичених коштів;

 — коефіцієнт операційного леверіджу. Ріст прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового леверіджу. Тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного леверіджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового леверіджу, тобто використовувати велику частину позичених коштів у загальній сумі капіталу;

 — ставлення  кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредиторного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством;

 — рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством  податкових пільг з прибутку, різниця  у вартості власного та залученого із зовнішніх джерел капіталу знижується. Це пов'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У цей же час

 При високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позиченого капіталу;

 — фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих  рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позичений капітал використовується у максимально можливому розмірі;

 — рівень концентрації власного капіталу. Для  того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний  пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть не дивлячись на сприятливі для цього передумови.

 З урахуванням  цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів:

 1) встановлення  оптимальних рівнів для певного  підприємства використання власного  та залученого капіталів;

 2) забезпечення  залучення на підприємство необхідних  видів та обсягів капіталу  для досягнення розрахункових  показників його структури.

 3. Оптимізація  структури капіталу за критерієм  максимізації рівня фінансової  рентабельності. Для проведення  таких оптимізаційних розрахунків  використовується механізм фінансового  леверіджу.

 4. Оптимізація  капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

 5. Оптимізація  структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяють на три групи:

 а) необоротні активи;

 б) постійна частина оборотних активів;

 в) змінна частина оборотних активів.

 Існує три принципових підходи для  фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.

 Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери  підприємства вибирають один із вищепере-лічених  варіантів фінансування активів.

 Формування  показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства.

    Оптимізація структури капіталу по критерію масимізації  рівня рівня фінансової рентабельності.

Одне  із головних завдань аналізу капітала — максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні  фінансового ризику — реалізується різними методами. Важливими механізмами реалізації цього завдання є фінансовий леверідж та модель Дюпона.

 Фінансовий  леверідж характеризує використання підприємством  позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверідж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.