Рентабельність виробничо – господарської діяльності підприємства та шляхи її підвищення

    Для підприємства важливо, щоб воно мало систематичну оперативну інформацію про  хід виконання наміченого плану  прибутку. Маючи щоденні дані про  одержаний прибуток (а вони, як правило, досить точно показують дійсний стан справ і уточнюються за даними бухгалтерського обліку після закінчення поточного місяця), керівництво підприємства має змогу:

1. оперативно впливати на цей процес;
2. оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку з точки зору потреб підприємства.

    У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба у координації  з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів  по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів. Ці санкції у вигляді штрафів, неустойок тощо зменшують чистий прибуток, ускладнюють фінансове становище підприємства, в тому числі вони негативно впливають на рентабельність підприємства. Тому кожний факт збитків має бути оцінений з точки зору відповідальності конкретних посадових осіб, з чиєї вини вони скоїлися, і з точки зору розробки заходів щодо недопущення їх у майбутньому.

    Отже, підприємства повинні активно шукати всі можливі шляхи вдосконалення  виробництва, підвищення конкурентоспроможності власної продукції, що повинно сприяти зростанню рентабельності підприємства.  
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок  

    Перехід до ринкових відносин в економіці  України по-новому ставить і розширює можливості діяльності підприємства, як основної її ланки. В нових умовах істотно змінилися правові, фінансово-економічні і соціальні співвідношення як всередині підприємства, так і в зовнішньому економічному середовищі. Зараз існує багатоманітність форм власності, істотно змінилися відносини підприємств з державою та іншими суб’єктами ринку. Економічна свобода, як умова і наслідок ринкових відносин, ставить більш високі вимоги до рівня господарювання й економічної діяльності підприємства. Основне завдання підприємства на сучасному етапі – виробництво високоякісної, конкурентоспроможної продукції, яка буде користуватися попитом серед споживачів, реалізація цієї продукції і отримання максимально можливого рівня прибутку.

    Результат діяльності фірми оцінюється системою показників, основним з яких є рентабельність, яка визначається відношенням прибутку до одного з показників функціонування підприємства. Рентабельність дозволяє виявити економічну ефективність роботи підприємства.

    Прибутковість діяльності будь-якого підприємства визначає його функціонування незалежно  від економічної політики держави. І прибуток є основним спонукальним мотивом здійснення будь-якої підприємницької діяльності, оскільки забезпечує збагачення власників підприємства через дохід на вкладений капітал. Наймані працівники також зацікавлені в збільшенні прибутковості підприємства, яка певною мірою є не тільки гарантом їх зайнятості (довгострокова перспектива), але й забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці і задоволення соціальних потреб (короткострокова перспектива). Крім того, прибуток через систему податкових платежів дозволяє формувати доходну частину державних бюджетів усіх рівнів, створюючи тим самим базу економічного розвитку держави в цілому. Таким чином, забезпечуючи інтереси держави, власників і персоналу підприємства, прибуток і рентабельність, яка його вимірює, є одними з найважливіших показників оцінки ефективності діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Високий рівень рентабельності дає перевагу будь-якому підприємству в залученні інвестицій, одержанні кредитів, в виборі постачальників тощо, що визначає конкурентоздатність, а також ступінь незалежності підприємства від неочікуваних змін ринкової кон’юнктури. В зв’язку з цим питання аналізу рівня рентабельності підприємства з метою виявлення шляхів її підвищення одержали винятково важливе значення.

    Підводячи підсумки даної роботи, можна сказати, що на сьогоднішній день існують ще певні неточності у визначенні показників рентабельності підприємства. Зокрема, науковцями ще точно не досліджено, за яким показником прибутку розраховувати коефіцієнти рентабельності: за чистим прибутком, за валовим прибутком чи за прибутком від операційної діяльності. Єдиної думки щодо цього питання не існує, тому потрібно ще значні доопрацювання в даній сфері.

    Кожне підприємство, зокрема і досліджуване в даній роботі ВАТ “ІнГЗК” прагне збільшити рентабельність своєї продукції, ресурсів, що використовується. Адже підвищення рентабельності сприяє покращенню фінансового стану підприємства.

    Аналізуючи  рентабельність ВАТ “ІнГЗК” у 2007 році і порівнюючи з 2006 роком, можна побачити, що в цьому напрямку тут відбулися значні зрушення в кращу сторону. До цього призвели наступні чинники:

• збільшення обсягів реалізації продукції підприємства зокрема розширення ринку збуту продукції даного підприємства, що дало змогу підвищити експорт продукції у 2,3 рази у порівняні з 2006 роком;
• збільшення видобутку продукції ;
• удосконалення організаційної структури управління, що сприяло ефективнішій співпраці між керівництвом і підлеглими. А це в свою чергу призвело до ефективнішого процесу виробництва.

    Слід зазначити, що розширення виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у роботу підприємства, підвищення якості продукції, приділення більшої уваги дослідженням ринку сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції і рентабельності підприємства.

    Використана література

1. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебное пособие для вузов/ Под ред. М.П. Любушина. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 471с.
2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов К.І. та інші. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 312с.
3. Бець М. Планування рентабельності виробництва // Економіка України. – 2000. - №2. –с. 40-45.
4. Васильєв В.В. Шляхи підвищення результативності українських підприємств // Фондовий ринок. – 2000. - №12. – с. 11-14.
5. Діденко В.М., Попова В.Д., Прядко В.В. Загальна теорія фінансів: Підручник. – Чернівці: Ратуша, 2000. – 640с.
6. Економічний аналіз: Навчальний посібник / За ред. Чумаченка М.Г. – К.: КНЕУ, 2001. – 540с.
7. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 400с.
8. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2000. – 207с.
9. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 152с.
10. Коніщева Н. та інші. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємства // Економіст. – 2001. - №2. – с. 43-45.
11. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Либідь, 2000. – 285с.
12. Крейнина П.Я. Финансовое состояние предприятия: Методы оценки. – М.: ЦКЦ «ДИС», 1997. – 345с.
13. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 132с.
14. Павловська О.В. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств // Фінанси України. – 2001. - №11. – с. 54-60.
15. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.
16. Покропивний В.Г. Економіка підприємств: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 347с.
17. Поліщук Н. До проблеми регулювання результативності підприємства // Економіст. – 2001. - №2. – с. 43-46.
18. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 207с.
19. Савчук В.П., Москаленко О.В. Вплив інфляції на оцінку показників прибутковості підприємства//Фінанси України.– 2002. - №1.– с.50-60.
20. Чуй І.Р. Фінансовий стан підприємства і механізм його стабілізації // Фінанси України. – 1999. – №11. – с. 31-35.
21. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий: Учебное пособие. – М.: Инфра-М, 1998. – 343с.
22. Баканов М. І., Шеремет О. Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. – М.:

      Фінанси і статистика, 1995.

23. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік – М., 1998.Київ

24. Беркар Коласс. Керування фінансовою діяльністю підприємства. – М.:

       Фінанси, 1997.

25. Єфімова О. В. Фінансовий аналіз. – М.: Бухгалтерський облік, 1999 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток А