Організації грошового обігу в Україні

     З іншого боку, гроші функціонують як гроші. Ця форма їх руху забезпечує оборот тієї маси товарів і послуг, що призначені для задоволення потреб людини. Значення цієї форми руху грошей важко переоцінити, адже загальний характер товарного виробництва робить практично неможливим задоволення потреб людини без грошей. З розвитком суспільного виробництва цю місію грошей реалізують усе складніші й досконаліші фінансові інструменти.

     На  відміну від обороту грошей на рівні підприємства, тобто на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства (на макрорівні) відрізняється, передусім, такими особливостями [18, 70]:

     - гроші на цьому рівні не виступають як багатство. Раніше, коли в обігу були повноцінні гроші, вони ще являли собою матеріалізацію багатства взагалі. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає.

     - на відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, або населення, де вони виступають або у формі капіталу, або у формі грошей як таких, на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. Вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

     - на макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах.

     Роль  грошового обігу на сьогодні є дуже важливою, адже грошовий обіг здійснюється у рамках грошової системи кожної країни. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

     Отже, грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту. Роль грошового обігу проявляється у тому, що за його допомогою здійснюється розширене відтворення, він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище. 
 
 
 

         1.2.Характеристика готівкового та безготівкового грошового обігу 
 

     Залежно від форми грошей грошовий обіг поділяється  на готівковий та безготівковий. Як один вид обігу, так і інший має свої недоліки та переваги.

     В організації грошового обігу  завжди має місце готівково-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні операції супроводжуються  рухом готівкових грошей.

     Основними шляхами надходження готівки  в обіг є виплата заробітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій і т. ін. Ці гроші надходять населенню через банки або через каси підприємств.

     Існує кілька переваг здійснення розрахунків готівкою, а саме:

     -       універсальність готівки як засобу платежу;

     -       обов’язковість до приймання;

     -       анонімність розрахунків;

     -       легкість використання [22, 207].

     Також варто зауважити, що високі показники  частки готівки в обігу не є  наслідком світової фінансово-економічної кризи, а склалися історично.

     Значний вплив на збільшення обсягів готівки  в обігу спричиняють такі фактори:

     -       високий рівень тіньової економіки;

     -       низький рівень доходів громадян;

     -       відсутність терміналів та обмеженість використання безготівкових розрахунків у сільській місцевості;

     -       девальваційні та інфляційні очікування;

     -       нерозвиненість фінансових ринків [18, 69].

Готівковий  грошовий обіг характеризується також і низкою негативних особливостей, а саме:

     - готівково-грошовий обіг характеризується високими витратами щодо його організації. Це пов’язано з випуском (емісією) готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зношених купюр тощо.

     - на основі цієї форми організації грошового обігу складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом.

     - розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від подат ків і тощо [18, 71].

     Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосування кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє впровадженню безготівкових розрахунків навіть на рівні роздрібної торгівлі. Крім того, у ряді країн розрахунки готівкою обмежуються адміністративними заходaми. Як правило, це стосується платежів великими сумами. Унаслідок проведення такої політики, чaстка готівки в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, як правило, невелика і складає 5—7 % усієї грошової маси.

     Готівковий  грошовий обіг є лише частиною грошового  обігу. Друга його частина представлена безготівковим грошовим обігом.

     Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII— на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку XX ст. не набув. Так, наприклад, у Німеччині безготівкові розрахунки виникають у Гамбурзі вже в 1691 p., коли в цьому місті було створено «Гамбургер-банк». Проте ця форма організації розрахунків ще довго не набувала поширення. Лише починаючи з XX ст. безготівкові розрахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною формою організації грошового обігу [16, 65].

     У сфері безготівкового обігу рух  грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється більшість операцій, в тому числі і розрахунки між підприємствами.

     Безготівкові  розрахунки треба розглядати як цілісну  систему, яка включає: класифікацію розрахунків; організацію розрахунків; форми відповідних документів; взаємовідносини платників з банками.

     У класифікації безготівкових розрахунків  слід розрізняти: розрахунки за товарними  операціями;  розрахунки за нетоварними  операціями [23, 125].

     Розрахунки  за товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово - господарську діяльність підприємств.

     Розрахунки  за нетоварними операціями пов’язані  з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції,

тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

      Існують такі переваги безготівкового обороту над готівковим:      прискорюється обіг грошових коштів господарюючих  суб’єктів; значно скорочуються витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери [21, 168].

    Безготівкові  розрахунки дозволяють значно зменшити витрати обігу, пов’язані з грошовими розрахунками у господарстві, звести до мінімуму суму грошей, яка знаходиться в обігу. Цією беззаперечною перевагою безготівкових розрахунків їх значення у ринковій економіці не обмежується. Зосередження безготівкового платіжного обороту в кредитній системі дає змогу раціонально використовувати всі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на банківських рахунках, для цілей прямого банківського кредитування суб’єктів ринкових відносин, суттєво прискорювати розрахунки, в тому числі шляхом запровадження найновіших засобів електронного зв’язку. Оскільки зміст безготівкових розрахунків розкривається у розрахункових (платіжних) документах, розрахунки у такий спосіб несуть в собі великі можливості контролю за виконання договірних зобов’язань з боку як одержувачів грошей, так і платників, а в необхідних випадках - з боку контролюючих і правоохоронних органів.

    Існує кілька принципів безготівкових  розрахунків :

    1) зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку;

    2) право вибору для відкриття рахунків усіх видів за згодою банку;

    3) самостійний вибір підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах;

    4) списання коштів з рахунку підприємства за розпорядженням його власника;

    5) відкриття поточних рахунків підприємств установами банків тільки за умови повідомлення про це податковому органу;

    6) термінове здійснення платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближений до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

    7) здійснення платежів в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту [19, 44].

     Отже, порівнюючи ці два види грошового  обігу можна зробити висновок, що готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова сфери обслуговують різні кола народно-господарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання і працювати по-різному.

     Між готівковим та безготівковим грошовим обігом  існує тісний взаємозв’язок, що реалізується в постійному переході грошей із безготівкової форми у  форму готівки й навпаки. Цей  процес є досить складним, a головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних процесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошовий обіг та їх взаємодія постійно контролюються і регулюються Національним банком України.

     Отже, грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту. Роль грошового обігу проявляється у тому, що за його допомогою здійснюється розширене відтворення, він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище.

     Грошовий обіг поділяється на готівковий та безготівковий.

     Основними шляхами надходження готівки  в обіг є виплата заробітної плати  і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій тощо. Ці гроші надходять населенню  через банки або через каси підприємств.

         Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший.

     Сфера безготівкового і готівкового обігу взаємопов’язані: постійно відбувається перетворення грошей з безготівкової форми у готівкову і навпаки. У свою чергу готівка, що оприбутковується через касу підприємства, здається в банк, зараховується поточний, розрахунковий або інші рахунки і стає відповідно безготівковими коштами. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ  ГРОШОВОГО ОБІГУ  В УКРАЇНІ 
 
 

      2.1. Сучасний стан готівкового обігу 
 

     В умовах ринкової економіки гроші  функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обгрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси [17, 322].