Интеграция

Щодо країн-кандидатів на вступ до ЄВС, які мають трансформаційну економіку, то Рада Європи вимагає від них виконання також низки передумов, а саме:

- дотримуватись правил  функціональної ринкової економіки,  що полягає у здатності вистояти  тиск міжнародної конкуренції на основі лише ринкових сил;

- здійснювати інтеграцію  валютної політики поетапно. Перша  фаза передбачає інтенсифікацію  співпраці з країнами ЄС та  ЄВС при виробленні  економічної,  фінансової та валютної політики, а також подальшу лібералізацію руху капіталів країн-кандидатів на вступ в ЄВС з метою забезпечити кращу макроекономічну стабільність, стабільність у фінансовому секторі, а також конвергенцію реальної економіки.

Починаючи з 1999 р. участь в європейському валютному механізмі ІІ взяли Данія та Греція. Згодом Греція вийшла з цього механізму і  в 2002 р. вона набула повноправного членства в Європейському валютному союзі.

Розширення  ЄВС в контексті  приєднання нових  країн  Центральної та Східної  Європи  до ЄС.

Після вступу восьми країн  ЦСЄ, а також Кіпру та Мальти в  ЄС 1 травня 2004 р. введення євро в цих  країнах залишається останнім кроком для повної економічної та валютної інтеграції. Ці країни, що не є членами зони євро, на відміну від Данії та Великобританії зобов’язались через договір країн-кандидатів перейняти спільну валюту ЄС. Питанням залишається те, якими повинні бути оптимальна стратегія та дата введення спільної валюти. В той час як деякі  нові країни-члени ЄС схвалюють швидке введення євро, то інші вбачають цей крок як кінцевий пункт довготривалого процесу конвергенції.

Інтеграція нових країн-членів ЄС до ЄВС повинна відбуватись  поступово. При цьому Рада Європи визначила основні передумови для  вступу:

• забезпечення ринкової конкуренції та здатність витримувати тиск і негативні ефекти від неї всередині ЄС;
• здатність дотримуватись зобов’язань, які зростають по мірі поглиблення європейської економічної інтеграції.

Для країн-кандидатів на вступ до ЄВС було передбачено  три фази валютної інтеграції.

Перша фаза  лежить в часовому просторі перед вступом в ЄС. Вона передбачає інтенсифікацію  співпраці між країнами-кандидатами на вступ в ЄС та ЄС/ЄВС в галузі вироблення і проведення економічної, фінансової та валютної політики. Трансформаційним країнам-кандидатам на вступ в ЄС/ЄВС необхідно забезпечити посилення лібералізації руху капіталу з метою сприяння макроекономічній стабільності, стабільності фінансового сектору та поглибленню реальній і номінальній конвергенції. Важливим є також забезпечення пристосування законодавчих актів, що регламентують діяльність центральних банків країн-кандидатів до законодавчих актів стосовно функціонування Європейської системи центральних банків, а також забезпечення принципу незалежності центральних банків цих країн від національних урядів.

Друга фаза валютної інтеграції починається з входженням країн-кандидатів до ЄС, в якому ці країни отримують статус «країн-членів, для яких діє винятковий режим» (стаття 122 Угоди про ЄС), тобто вони стають членами ЄС, але поки що не є членами ЄВС. З входженням у другу фазу країни-кандидати на вступ до ЄВС повинні провадити свою валютну політику згідно зі статтею 124 Угоди про ЄС «як справу спільних інтересів», що передбачає заборону привілейованого та/або адміністративного доступу  державних органів до фінансових інститутів,  а також слідкувати за довготривалим характером досягнутих критеріїв номінальної конвергенції. Важливим кроком перед вступом  країни-кандидата в ЄВС стає принаймні її дворічна участь в європейському валютному механізмі ІІ без можливості проведення значної девальвації національної валюти.

Третя фаза означає, що країну оцінюють як таку, що здатна витримувати внутрішні і зовнішні шоки при дотриманні критеріїв конвергенції, і вона приєднується до ЄВС: стає частиною Євросистеми в межах Європейської системи центральних банків і ЄЦБ вводить для неї єдину валюту євро.

В той час як ці країни, будучи країнами-кандидатами на вступ  до ЄС, в минулому мали право самостійно формувати свою валютну систему  та  вільно обирати режим обмінного курсу, то після вступу в ЄС це стало “спільною справою” Європейської спільноти. Нові  країни-члени ЄС мають досить відмінні один від одного режими обмінного курсу (див. табл.) Першими країнами, які запровадили валютно-курсовий механізм ІІ, стали Литва, Естонія і Словенія. Не дивлячись на межі коливання від встановленого центрального валютного курсу ±15%,  Естонія та Литва використовують де-факто режим валютного бюро, що передбачає відсутність коливань або дуже вузькі коливання ±1% . Словенія в межах валютно-курсового механізму ІІ застосовує режим прив’язаного обмінного курсу з вужчими за рекомендовані межами  ±2,25%.

Таблиця

Режими обмінного курсу  та членство в валютно-курсовому  механізмі ІІ нових країн-членів ЄС станом на 31.12.2004 р.

Джерело: МВФ, 2005.

Стабільне виконання  критеріїв номінальної конвергенції макроекономічного характеру  може досягатись, як було зазначено, якщо має  місце конвергенція реального сектору  економіки. Розглядаючи проблему реальної конвергенції, слід зазначити, що нові країни-члени ЄС подолали трансформаційну кризу на початку 90-х рр. минулого століття і вже в середині 90-х рр. намітилась тенденція до значного зростання ВВП. З 1996 р. приріст ВВП становив в середньому на 2% більше, за приріст ВВП в країнах сучасної зони євро. Проте, не дивлячись на темпи економічного зростання в нових країнах-членах ЄС, їхні доходи на душу населення, скориговані на паритет купівельної спроможності, становлять лише 50% країн-членів єврозони. При цьому існує дивергенція між середньоземними країнами, включаючи Словенію, в яких рівень доходів вже наблизився до рівня Греції та Португалії, або перевищив його, та балтійськими країнами, що показують значне відставання. З огляду на темпи здійснення конвергенції доходів можна бачити, що вирівнювання доходів між новими-країнами ЄС та країнами зони євро є справою не років, а десятиліть. Значне відставання країн-нових членів за показником номінальної продуктивності праці є більш проблематичним, ніж відставання у рівнях доходів. Це проявляється зрештою в відмінних стандартах купівельної спроможності та відмінних споживчих преференціях. Проблемною залишається ситуація і з балансом поточних операцій. Словенія останнім часом досягла незначного позитивного сальдо балансу поточних операцій. Великі потоки прямих іноземних інвестицій в нові країни-члени ЄС впливали протягом 15 років  на формування в них від’ємного сальдо балансу поточних операцій. В деяких країнах значний зовнішньоторговий дефіцит до  ВВП (наприклад, Естонія  дефіцит в 2003 р. перевищив 15% ВВП) не може бути ліквідовано за декілька років через зростання продуктивності праці. Нарощування останнього, в свою чергу, буде вести згідно з ефектом Баласса-Самьюельсона до реальної девальвації національних валют нових країн-членів ЄС. Для підтримки врівноваженого балансу поточних операцій в багатьох країнах необхідне буде проведення номінальної девальвації понад 15%, що може створювати конфлікт цілей в межах валютно-курсового механізму ІІ, а отже, неможливість швидкого введення євро.  Проведення девальвації стосується Польщі, після входження в ЄС якої виникатимуть проблеми з експортним сільськогосподарським виробництвом, Чехії, Угорщини (пік зростання продуктивності праці вже пройшов), Латвії, Словаччини. Комплементарною стратегією подолання дефіциту балансу поточних операцій може стати зменшення абсорбції держави (державних видатків на товари та послуги), а це буде, в свою чергу, означати полегшення виконання фіскального критерію конвергенції.

Таблиця

Показники нових країн-членів ЄС, що відображають критерії конвергенції для реального сектору економіки, 1996-2003 рр.

Джерело: Sachverständigenrat zur Begutachtung der gesamtwirtschaftlichen Entwicklung, 2004, S.103

Якщо розглядати номінальні критерії конвергенції, що закладені в Маастрихтській угоді, то найбільш проблематичними є фіскальні показники. Шість із десяти країн в останні роки перебільшували критичне значення 3% дефіциту бюджету від ВВП.  Звичайно, слід очікувати зменшення дефіциту бюджету цих країн, оскільки на початку 2000-х рр. вони проводили реформування податкової системи за стандартами ЄЄ. Крім цього, після вступу до ЄС закінчився строк дії проектів по формуванню інституційної інфраструктури, які спільно фінансувались за рахунок як структурних коштів ЄС, так і бюджетних коштів національних урядів. Що стосується державної заборгованості, то в нових країнах-членах ЄС крім Кіпру та Мальти цей показник нижче критичного значення 60% від ВВП. Дуже хиткі позиції має Угорщина, яка ще за часів РЕВ мала високий кумулятивний державний борг, який їй вдалось скоротити до 59%.

Як і раніше такі країни як Словаччина, Словенія, Угорщина та Кіпр мають значні труднощі досягнення цінової  стабільності. Причинами є, з одного боку, державні механізми регулювання  факторних і товарних цін, а з іншого – зростаючий тиск міжнародної конкуренції в процесі поглиблення їхньої трансформації в останні роки. Як було зазначено,  істотного значення в багатьох нових країнах-членах ЄС почав набувати ефект Баласса-Самьюельсона. Спостерігається тенденція зменшення приростів реальної продуктивності праці в торгових секторах, які мали з середини 1990-х рр. вибуховий характер внаслідок запровадження західних технологій. Зростання продуктивності праці веде до пристосування заробітних плат в сторону збільшення.  Тепер в цих країнах відносно більші прирости продуктивності праці в неторгових секторах і це означає зростання цінового співвідношення, яке почало співвідноситься з високим реальним обмінним курсом, що означає реальну ревальвацію. Зростання цін на торгові товари внаслідок зростання загального рівня заробітних плат в країні завдяки відносно більшому зростанню заробітної плати в неторгових секторах  без бажаної компенсації збільшення продуктивності праці в торгових секторах веде до зменшення конкурентоспроможності експортної продукції нових країн-членів ЄС. Для того, щоб спрямувати цінове співвідношення на користь торгових секторів і забезпечувати конкурентоспроможність зовнішнього сектору, країни вимушені проводити номінальну девальвацію. Але тоді буде проблематично виконувати критерій конвергенції стосовно рівня інфляції. (див. табл.)

Таблиця

Показники нових країн-членів ЄС, що відображають критерії номінальної  конвергенції, 2003 р.