Интеграция

Як зазначалось вище, в 1994 р. було створено Європейський валютний інститут, який поряд з координацією монетарної політики повинен був забезпечувати підтримку цінової стабільності. Крім цього, в його функції входило формування організаційно-технічних передумов для створення і роботи Європейського центрального банку при переході до третього завершального етапу Європейського економічного і валютного союзу, зокрема планування запровадження спільних європейських банкнот, вироблення стратегії для ведення єдиної грошово-кредитної політики тощо. В рамках  Акту про стабільність і економічне зростання, який є доповненням до Маастрихтського договору, було задекларовано необхідність дотримання країнами-членами ЄВС сталої фіскальної дисципліни з метою недопущення (зменшення) надлишкового дефіциту державного бюджету.

   Сценарій трансформації Європейської валютної системи в Європейський валютний союз. В грудні 1995 р. Рада ЄС прийняла план переходу до Європейського валютного союзу. В травні 1998 р. на засіданні голів країн ЄС та голів урядів на основі звітів Європейської Комісії і Європейського валютного інституту було встановлено, що 11 країн-членів ЄС, а саме Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія виконали передумови для участі в Європейському валютному союзі. Данія та Великобританія використали своє право не брати участі в валютному союзі, в той час як Греція не могла брати участь в зв’язку з надлишковим дефіцитом бюджету, а Швеції не вистарчало двох років участі в Європейському валютному механізмі.

В країнах ЄС залишалась найгостріша проблема – стан державної заборгованості. Особливо це стосувалось Бельгії, Італії та Греції. В зв’язку з тим, що Бельгія і Італія виконували інші критерії номінальної конвергенції, Рада Європи при прийнятті рішення щодо участі цих країн в Європейському валютному союзі наклала на них самовідповідальність за забезпечення постійного скорочення частки зовнішньої заборгованості від ВВП. Від Австрії, Ірландії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Португалії також очікувалось, що частка зовнішньої заборгованості від ВВП буде постійно зменшуватись і на момент введення в обіг єдиної валюти євро вона не буде перевищувати критичної межі.

Критерії номінальної конвергенції країн ЄС-15 напередодні введення єдиної валюти євро, 1997 р.

Джерело: Європейський валютний інститут, Звіт по конвергенції, травень 1998, С. 29.

В травні 1998 р. вартісні відношення між національними валютами країн, що мали брати участь в валютному союзі, було зафіксовано згідно з їхніми  двосторонніми центральними курсами в межах ЄВС. На кінець 1998 р. євро в якості розрахункової одиниці замінила ЕКЮ по курсу 1:1.

В червні 1998 р. розпочала функціонувати Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) і безпосередньо Європейський центральний банк (ЄЦБ) з головним офісом у Франкфурті-на Майні. ЄЦБ взяв за основу рішення Європейського валютного інституту для забезпечення з 1 січня 1999 р. запровадження єдиної валюти євро у безготівкових розрахунках, проведення єдиної валютної і грошово-кредитної політики та реалізації третьої фази переходу до валютного союзу – введення євро в готівковому обігу з січня 2002 р. Єдина валюта повинна була не пізніше, ніж до кінця  лютого 2002 р. (а для Німеччини до кінця січня 2002 р.) повністю замінити національні валюти країн ЄВС.

ЄЦБ є незалежним інститутом від політичного впливу. Це є важливою передумовою для запобігання інфляційним тенденціям, які мають місце внаслідок проведення урядами (наприклад, перед новими виборами) експансіоністської політики зменшення облікових ставок і розширення грошової маси для стимулювання ринкової кон’юнктури в короткотерміновій перспективі. Принцип незалежності ЄЦВ від європейських наддержавних органів і національних урядів країн ЄС був запроваджений з огляду на емпіричні наукові праці, які вказували на існування оберненого значущого зв’язку між рівнем інфляції і ступенем незалежності центральних банків країн ЄС.

Таблиця

Частка капіталу національних банків країн ЄС в капіталі Європейського центрального банку

Джерело: Bauer-Emmerics M., et al. Wie funktioniert das? Wirtschaft heute. – 4. Aufl. – Meyers Lexikonverlag, Mannheim, 1999. – S. 267.

При проведенні грошової політики ЄЦБ запозичив антиінфляційний  досвід Німецького Бундесбанку. Цінова стабільність, яка була основною метою  ЄСЦБ, визначалась як ріст гармонізованого  індексу споживчих цін в зоні євро менш ніж 2% відносно попереднього року. Цінова стабільність повинна бути забезпечена в середньостроковій перспективі. Цінова кон’юнктура залежить не лише від регулювання грошової маси, але й від цілої низки індикаторів грошового ринку (ставки банківського резервування, часток кожного з агрегатів в загальній грошовій масі і їхньої динаміки, швидкості грошей в обігу), кредитного ринку (облікової ставки  і реальних та номінальних процентних ставок, валютних стерилізацій, обсягів наданих кредитів) валютного ринку (реального і номінального валютного курсу) і фінансового ринку (номінальних процентних ставок і номінального валютного курсу).

Європейський  валютно-курсовий механізм (ERM II).

  За рішенням Ради Європи (Амстердам 16 червня 1997 р.)  стосовно запровадження валютно-курсового механізму протягом  третього етапу економічного та валютного союзу Європейська валютна система (European Currency System)  була  замінена з 1 січня 1999 р. новим валютно-курсовим механізмом ІІ (exchange rate mechanism II).  

Введення валютно-курсового  механізму ІІ між євро та національними валютами країн, які не належать до зони євро, відбувається з метою забезпечення валютної стабільності та валютно-курсової солідарності і координації в європейському економічному просторі. Новий валютно-курсовий механізм ІІ створює стимули для досягнення конвергенції через забезпечення заходів монетарної та валютної політики стабілізації  з одночасним гарантуванням стабільності валютного курсу національних валют країн-членів угоди валютно-курсового механізму ІІ  до євро, а також до інших ключових валют. Участь в угоді про валютно-курсовий механізм ІІ є добровільною і стає передумовою для введення євро та членства в Європейському валютному союзі. Валютний механізм ІІ було введено з огляду на відмову Данії, Швеції та Великобританії на даному етапі брати участь в ЄВС, можливе приєднання країн ЄАВТ до даного валютного союзу, а також в зв’язку з тим, що було прийняте рішення про розширення ЄС країнами Центральної та Східної Європи , яке не виключає в довготерміновій перспективі їхній вступ до ЄВС. Введення європейського валютно-курсового механізму ІІ новими країнами може відбуватись в будь-який момент часу після входження до ЄС або за поданням центрального банку та уряду країни-кандидата на вступ в ЄС при узгодженні з Європейським центральним банком.  З метою безпроблемної участі країни в валютно-курсовому механізмі ІІ  необхідні певні пристосування економічної політики, а саме проведення цінової лібералізації та фінансової політики довіри для консолідації державних фінансів. При цьому валютно-курсовий механізм ІІ не повинен розглядатись країною як ізольований (автономний) механізм, а має забезпечувати комплексні умови економічної політики та функціонування економічної системи, зокрема сприяти структурним перетворенням, які необхідні для цілей європейського інтеграційного простору.

Для національної валюти кожної країни, що запроваджує цю систему, встановлюється  центральний валютний курс до євро.  Валютно-курсовий механізм ІІ передбачає коливання навколо  центрального валютного курсу національних валют до євро в обидві сторони. Стандартні межі коливань становлять ± 15%.⁹  Отже, валютно-курсовий механізм ІІ являє собою певною мірою валютний коридор. Якщо країни-члени ЄС та країни-кандидати, які мають бажання стати в майбутньому членами ЄВС, в більшій мірі наблизились за економічним розвитком та критеріями конвергенції до розвинутих країн ЄС, то вони можуть домовлятись з Європейським центральним банком про вужчі межі коридору, ніж визначені стандартною угодою між ЄЦБ та центральним банком країни, що прагне стати членом ЄВС. Не виключаються також іншого роду домовленості між центральними банками країн та ЄЦБ про вужчі за стандартні межі коридору, проте за цих умов мотиви введення вужчих меж  не оприлюднюються. Такими мотивами можуть бути, наприклад, прагнення країни забезпечувати структурні перетворення через ревальвацію, межі якої не повинні бути суттєвими, оскільки це може призвести до значного безробіття та повної втрати експортних можливостей підданих структурним змінам секторів. Широкі межі коридору можуть стати механізмом для девальваційних маневрів центрального банку за вказівкою уряду, що негативно впливатиме на структурні зрушення. Вужчі межі також не дозволяють центральному банку здійснювати необмежені валютні інтервенції і це зменшує спекулятивні тенденції на валютному ринку.

Рішення приймаються  спільно міністрами країн-членів ЄВС, Європейським центральним банком, а  також міністрами і головами центральних  банків країн, які не належать до зони євро і що запроваджують валютно-курсовий механізм ІІ, за участі представників Європейської комісії. Одностороннє введення спільної валюти євро для забезпечення швидкої “євроізації” поза угодою Європейського Союзу та Маастрихтських зобов’язань щодо економічної конвергенції суперечитиме  філософії ЄС, яка полягає в поетапній економічній і валютній інтеграції та поетапній побудові інституційної архітектури. ¹⁰

Основною метою введення меж коридору валютно-курсового  механізму ІІ є здійснення стабілізаційної  політики, яка б не створювала негативних процесів в зоні євро та європейському інтеграційному просторі. При цьому передбачається застосування зв’язаних валютних інтервенцій, зв’язаного застосування облікової ставки, зв’язаної грошової емісії центральних банків в контексті зв’язаних меж валютного курсу. Межі валютного коридору, в свою чергу, зв’язують і фіскальну політику країн, що прагнуть економічної конвергенції. При цьому ці країни мають ширшу площину для стабілізаційних маневрів, ніж країни ЄВС, якщо відбувається загроза ціновій стабільності.  Валютно-курсовий механізм ІІ стає важливим важелем для забезпечення бажаних ефектів стосовно зовнішнього сектору країн, що прагнуть досягти критеріїв конвергенції. Непомірні девальвації можуть розширювати експортні можливості країни та приносити валютні надходження, однак не дозволяти змінювати структуру експорту, яка б вписувалась у систему міжнародного поділу праці в європейському інтеграційному просторі. Необмежена ревальвація, в свою чергу, може збільшувати схильність нерезидентів вкладати фінансовий капітал в країну, забезпечувати її імпортом диференційованих товарів, які необхідні для структурних зрушень,  але водночас вести   до скорочення експортного виробництва, зменшення зайнятості, а також зростання зовнішньої заборгованості в довготерміновій перспективі. Межі валютного коридору дають змогу використовувати центральним банкам зміни валютного курсу для досягнення певних цілей для країн, проте не дозволяють викликати імпульси нестабільності і розвитку деструктивних процесів, що суперечать цілям європейського інтеграційного простору.

Валютні інтервенції  проводяться або в євро або в національних валютах країн, що не відносяться до зони євро і запровадили валютно-курсовий механізм ІІ.

Отже, валютно-курсовий механізм ІІ являє собою механізм регулювання  взаємозв’язку  між комплексними фундаментальними економічними факторами та валютною і ціновою стабільністю.

Неузгодженими з валютно-курсовим механізмом ІІ є незалежно плаваючий  режим обмінного курсу, керовано-плаваючий  режим обмінного курсу без  спільно встановленого центрального паритету валют, режим обмінного курсу “повзуча прив’язка” (ковзні пристосування валютного курсу), а також прив’язка до інших ключових валют, ніж євро.¹¹ Гнучкі режими обмінного курсу підсилюють тиск використання експансіоністської монетарної політики (пристосування зростання грошової маси  завдяки девальвації національної валюти), а також експансіоністської фіскальної політики (пристосування зростання державних закупок  завдяки ревальвації національної валюти). Це значно порушує монетарну та валютну стабільність. 

 Якщо країна практикує режим обмінного курсу “валютне бюро” з закріпленням національної валюти до ключової валюти євро, то це не суперечить концепції валютної інтеграції, але перед введенням євро вона так чи інакше повинна принаймні два  роки для перевірки умов конвергенції брати участь у валютно-курсовому механізмі ІІ. Ці країни можуть практикувати регулювання валютного курсу на основі валютного бюро з ключовою валютою євро в межах валютно-курсового механізму ІІ і при цьому демонструвати посилену дисципліну.  Однак, пристосування визначеного центрального валютного паритету країн, які проводять валютну інтеграцію, як показує досвід країн-членів ЄВС, є час від часу необхідними з огляду на підтримання загальноринкової рівноваги внаслідок змін рамкових умов конвергенції, змін умов міжнародної цінової конкуренції, або внаслідок непослідовної макроекономічної політики.   

Розширена рада Європейського  центрального банку спостерігає  за функціонуванням двосторонніх валютних курсів між національними валютами всіх країн, що запровадили валютно-курсовий  механізм ІІ, а також двостороннього валютного курсу кожної національної валюти цих країн до євро.

Країни, які запроваджують  валютно-курсовий механізм ІІ зобов’язуються подавати розширеній раді Європейського  центрального банку програми конвергенції аналогічно поданню стабілізаційних програм в рамках економічної координації. В програмах конвергенції розроблені цілі щодо рівня інфляції, дефіциту бюджету, а також квоти державного боргу. Також зазначаються шляхи розвитку валютного курсу і довгострокових процентних ставок.