Финансовые модели

 

Бюджетна система Швеції триланкова. У Швеції два рівні місцевої влади: країна складається з 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць).

 

Державну владу представляє в кожному лені губернатор і правління лену. Для виконання певних завдань у рамках лену обирається Ландстинг – місцевий регіональний виборний орган, що розробляє проект і приймає бюджет лену. Ландстинги відповідають насамперед за охорону здоров'я і лікарняне обслуговування, певні види освіти і професійного навчання. Ландстинги стягують прибутковий податок для покриття своїх витрат [17, 183].

 

У кожній комуні також працює виборний орган місцевого самоврядування – Рада комуни.

 

До відання державних  органів влади Швеції належать: зовнішня політика і оборона, порядок і  безпека усередині країни, правосуддя, економіка країни в цілому, вища освіта і науково-дослідна діяльність, великі шляхово-транспортні комунікації, політика на ринку праці і питання  зайнятості населення, житлова політика, соціальне страхування і перерозподіл доходів (пенсії, субсидії для дітей, виплати через хворобу, субсидії безробітним і деякі інші).

 

Лени відповідають за організацію  охорони здоров'я, медичне обслуговування і підготовку медичного персоналу в медичних установах. Вони, частково разом з комунами, відповідають за культуру, а також виконують завдання за дорученням держави у сфері державного планування, разом з державою розпоряджаються регіональними фондами розвитку. Ці фонди надають фінансову допомогу невеликим і середнім підприємствам. У спільному віданні комун і ландстингів перебувають підприємства суспільного транспорту.

 

На комуни у Швеції покладаються: завдання планування, охорони навколишнього  середовища, організації рятувальної  служби, цивільна оборона, громадський  транспорт, водопостачання, каналізація, тепло- і енергозабезпечення, дозвілля і культура, соціальне забезпечення, дитячі дошкільні установи, середня освіта, догляд за людьми похилого віку та інвалідами, турбота про родину і особистість. За згодою з Державним міграційним управлінням комуни приймають біженців. Комуни планують використання землі, здійснюють нагляд

за будівництвом, забезпечують заходи профілактики. На комунах лежить відповідальність за пожежну охорону.

 

У Швеції система фінансового вирівнювання одержала назву "Система Робін Гуда".

 

Для того щоб визначити  рівень можливостей кожної комуни щодо формування її доходів, шведські економісти використовують кілька показників. Це середньокомунальна податкоспроможність і податкоспроможність комуни. Середньокомунальна податкоспроможність розраховується шляхом розподілу суми доходів, що підлягають комунальному оподатковуванню по всій країні, на загальну кількість жителів держави. Податкоспроможність окремої комуни визначається шляхом розподілу суми доходів в окремій комуні, яка підлягає її комунальному оподатковуванню, на кількість жителів цієї комуни. Таким чином, одні комуни мають більшу податкоспроможність, ніж середньокомунальна, інші – меншу.

 

Основні фактори, що впливають  на цей показник, такі: частка населення, що працює, рівень доходів населення, вікова структура населення, господарська структура, структура забудови комуни та ін.

 

Податкоспроможність кожної комуни визначає її можливості фінансувати  витрати на надання суспільних послуг. Отже, з одного боку, у кожній комуні складаються різні обсяги витрат, з іншого боку – різні можливості щодо фінансування їх. Фінансове вирівнювання зводиться до того, що вирівнюються можливості комун фінансувати ці витрати і вирівнюються самі витрати. Це означає: вирівнюються їхні доходи і витрати. За інших умов, вважають у Швеції, зростав би розрив між рівнем розвитку окремих комун із усіма негативними наслідками.

 

Нова система фінансового  вирівнювання у Швеції введена з 1996 р. Система побудована таким чином, що вирівнювання здійснюється винятково за рахунок фінансових ресурсів самих комун, тобто на основах самофінансування. До цього фінансове вирівнювання здійснювалося за рахунок субсидій з бюджету центрального уряду. З 1996 р. державні субсидії використовуються для загальної фінансової підтримки місцевого самоврядування, а також для регулювання відносин комун і ленів.

 

Фінансове вирівнювання здійснюється в два етапи. Спочатку вирівнюються доходи. Середньокомунальна податкоспроможність  по Швеції визначена в обсязі 100 тис. шведських крон. Це середній дохід на одну людину по країні, який підлягає комунальному оподатковуванню. Комуни, що мають середній прибуток на одного жителя менше 100 тис. крон, одержують субсидію. Ті комуни, дохід яких становить більше 100 тис. крон на одну людину, платять внески у фонд субсидій [17, 187].

 

Розміри субсидій і внесків  розраховуються як різниця між середньо-комунальною податкоспроможністю по Швеції і власною податкоспроможністю кожної комуни, помноженою на чисельність жителів комуни, а також на попередньо встановлену податкову ставку. Так, у 1998 р. ця ставка становила 95% від середньої комунальної податкової ставки, яка встановилась в 1995 р.

 

На іншому етапі вирівнюються витрати на більшість видів послуг, що надаються комунами. Визначено сфери діяльності, які враховуються при ви-рів-нюванні витрат, а також фактори, що впливають на рівень цих витрат (табл. 2.3). Зазначені в таблиці фактори лежать в основі розрахунків відповідних доплат чи відрахувань, які здійснюються на основі індексів.

 

Таблиця 2.

 

Сфери діяльності, які враховуються при вирівнюванні витрат, і фактори, що впливають на рівень витрат у Швеції [17, 188]

 

Сфера діяльності | Фактор

 

1 | 2

 

Комуни

 

Дитячі дошкільні установи | Вікова структура, рівень зайнятості батьків, податкоспроможність і густота населення

 

Установи по догляду за людьми | Вікова структура, співвідношення чоловіків і жінок, професійна структура. рівень загального проживання, малозаселені райони

 

Дев'ятирічна школа | Вікова структура, малозаселені райони. рідна мова

 

Гімназія | Вікова структура, форми проживання (пансіон), вибір програми навчання

 

Турбота про родину | Матері-одиночки з дітьми віком до 15 років, переїзди, іноземні громадяни (за винят ком вихідців із країн Північної Європії). громадяни Фінляндії, густота забудови

 

Продовження таблиці 2.3

 

1 | 2

 

Водопостачання і система  каналізації | Низька густота забудови, геологічні особливості

 

Вулиці і дороги | Ступінь  зносу, обумовлений інтенсивністю  дорожнього руху і кліматичних особливостей

 

Забезпечення зайнятості і розвиток господарства | Безробіття

 

Витрати на будівництво, утримання  і опалення | Індекс, що розраховується на основі фактичних змін витрат

 

Додаткові витрати малозаселених  районів: адміністративно-рятувальна служба і т.п. | Чисельність населення, кількість жителів на км2, ступінь наявності районів щільного заселення

 

Зменшення чисельності населення | Скорочення чисельності населення  протягом останніх 10 років

 

Дефіцит населення | Чисельність  населення в радіусі 30 чи 90 км.

 

Додаткові виплати в зв'язку з несприятливими кліматичними умовами | Очікувані додаткові витрати

 

Лени

 

Охорона здоров'я включно  з профілактикою | Вікова структура населення, середня тривалість життя, самотнє проживання, малозаселені райони

 

Вищі навчальні заклади | Кількість зарахованих студентів

 

Додаткові виплати в зв'язку з несприятливими кліматичними умовами | Очікувані додаткові витрати

 

Комуни і лени

 

Суспільний транспорт | Густота  одного чи кількох центрів, розрідженість, шхери

 

У Швеції до 1995 р. формула  вирівнювання складалася з двох частин, одна з яких давала можливість розрахувати  гарантовану податкову базу комуни, а інша – розмір трансферту для забезпечення цієї бази. Право на одержання трансфертів вирівнювання у Швеції мають комуни з податковою можливістю на рівні менш ніж 95% від середньокомунальної по країні. Внески роблять комуни з податкоспроможністю понад 110% від середньокомунальної по Швеції.

 

Висновки

 

Отже, у державах із ринковою економікою фінансові системи досягають  своєї завершеності, однак у розрізі  деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

 

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами відносин є національне багатство і вироблений валовий внутрішній продукт. Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства, як об'єкту фінансових відносин, свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури

суспільства), підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП.

 

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватися за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві.

 

Ринково-адміністративні  моделі фінансових відносин розглядають  виходячи з обов'язкового об'єкту розподілу – національного доходу. Ринкова модель фінансових відносин є основою і домінує в світі. Суть ї полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні (первинний розподіл). Пропорції первинного розподілу регулюються: ринковими відносинами (оптимальні пропорції між заробітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом накопичення тощо); у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).

 

Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами. Модель є відкритою. Адміністративна модель фінансових відносин характеризується тим, що основна частина національного доходу відразу централізувалась у бюджеті й виключалась з розподільчих відносин. Спочатку, в процесі первинного розподілу держава отримує переважну частину національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Модель є закритою.

 

Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої полягає в  різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП. В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську.

 

Американська модель фінансових відносин характеризується незначним  рівнем бюджетної централізації – близько 25-30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП – близько 35-45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.

 

Скандинавська модель фінансових відносин передбачає значно вищий рівень централізації ВВП – до 60 %. Ця економічна модель характеризується досить розгалуженою соціальною сферою в галузі соціального захисту, освіти, охорони здоров'я. Вибір тієї чи іншої моделі залежить від багатьох чинників, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

 

 

 

Література

Аслунд А. Нові виклики  для соціальної держави // День. – 2002. – 17 вересня. – С. 3.

Базилевич В.Д., Баластрик  Л.О. Державні фінанси. – К., 2002.

Бланкарт Ш. Державні фінанси  в умовах демократії. – К., 2000.

Варнавский В.Г., Малышев  В.Л. Россия и мир на пороге третьего тысячелетия: экономический прогноз  до 2010 года // Экономическая наука  современной России. – 1998. – № 4.

Василик О.Д. Теорія фінансів. – К., 2000.

Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини. –  Луцьк: Надстир'я, 2001. – 240 с.

Державні фінанси / Під ред. Ю. Немеца і Г. Райта; Пер. з англ. – К., 1998.

Долан Э. Дж. Макроэкономика. – С-Пб., 1994.

Дорибуш Р., Фишер С. Макроэкономика. – К.: Основы, 1996.

Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака та ін. – К.: ЦУЛ, 2003.

Економіка зарубіжних країн / Під ред. А.С. Філіпенко та ін. – К., 1996.

Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2004. – 384 с.

Колодко Г. Глобализация и  сближение уровней экономического развития: от спада к росту в  странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. – 2000. – № 10.

Крисоватий A.I. Податкові  системи зарубіжних країн. – Тернопіль, 2002.

Маккопеля К., Брю С. Економикс: принципы, проблемы и политика. –  М: Республика, 1992. – Т. 1.

Мещерякова О.В. Налоговые  системы развитых стран мира. –  М.: Фонд "Правовая культура", 1995.

Миргородська Л.О. Фінансові  системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.

Налоги в развитых странах / Под ред. И.Г. Русакова. – М., 1991.

Налоговые системы зарубежных стран / Под. ред. В.Г. Князева, Д.Г. Черника. – М., 1997.

Никитин С., Глазова Е., Степанова  М. Налоги в странах рыночной экономики  и в России // МЭиМО. – 1996. – №4. – С. 18-23.

Общая теория финансов / Под ред. А.А. Дробозиной. – М., 1995.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. – К., 1999.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система  України та зарубіжних країн. – К., 2002.

Самуельсон П. Економіка. – Львів: Світ, 1993.

Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1996.

Турне Б. Державне управління / Пер. з фр. – К.:, Основи, 1993.

Финансы капитализма / Под ред. Б.Г. Болдырева. – М., 1990.

Шніцер М. Порівняння економічних  систем. – К., 1997.

Экономика зарубежных стран / Редкол.: В.П. Колесов и др. – М, 1990.