Финансовые модели

 

1.3. Види і характеристика  фінансових відносин

 

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами відносин є національне багатство і вироблений валовий внутрішній продукт. Саме розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства, як об'єкту фінансових відносин, свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури суспільства), підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП.

 

Слід підкреслити, що фінансові відносини мають суперечливий характер. А саме, кожний суб'єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об'єкту (ВВП), що можливе за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів: встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП; забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів;

 

Роль фінансів проявляється у фінансових відносинах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і охоплює дві сфери: Фінансові відношення, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в бюджетній системі і цільових державних фондах; фінансові відношення, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових коштів підприємства.

 

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватися за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві.

 

Рис. 1.. Моделі (види) фінансових відносин у суспільстві

 

Ринково-адміністративні  моделі фінансових відносин розглядають  виходячи з обов'язкового об'єкту розподілу – національного доходу. Ринкова модель фінансових відносин є основою і домінує в світі. Суть ї полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні (первинний розподіл). Пропорції первинного розподілу регулюються: ринковими відносинами (оптимальні пропорції між заробітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом накопичення тощо); у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).

 

Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами. Модель є відкритою. Адміністративна модель фінансових відносин характеризується тим, що основна частина національного доходу відразу централізувалась у бюджеті й виключалась з розподільчих відносин. Спочатку, в процесі первинного розподілу держава отримує переважну частину національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Модель є закритою.

 

Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої полягає в  різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки – переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП. В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську.

 

Американська модель фінансових відносин характеризується незначним  рівнем бюджетної централізації ~ близько 25-30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП – близько 35-45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.

 

Скандинавська модель фінансових відносин передбачає значно вищий рівень централізації ВВП – до 60 %. Ця економічна модель характеризується досить розгалуженою соціальною сферою в галузі соціального захисту, освіти, охорони здоров'я. Вибір тієї чи іншої моделі залежить від багатьох чинників, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

 

Розділ 2. Характеристика моделей  фінансових відносин у суспільстві

 

2.1. Суть держави загального  добробуту та зміни в ній  у сучасних умовах

 

Розвиток сучасної цивілізації  характеризується постійним зростанням суспільних витрат. Цю тенденцію передбачив наприкінці XIX ст. німецький вчений А. Вагнер. Інколи цю тенденцію називають "законом Вагнера". Суть закону Вагнера полягає в тому, що розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспільних витрат незалежно від соціально-економічного ладу в країні. Суспільна практика XX ст. підтвердила тезу А. Вагнера про неу-хильне зростання суспільних витрат з прогресом людської цивілізації (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.

 

Питома вага державних  видатків у ВВП, % [12, 38]

 

Роки | Країна

 

США | Німеччина | Велика Британія

 

1950 | 22,3 | 31,2 | 33,6

 

1960 | 28,1 | 32,9 | 33,2

 

1970 | 28,1 | 39,1 | 37,9

 

1980 | 33,4 | 48,9 | 44,9

 

1990 | 36,0 | 45,8 | 42,7

 

2000 | 37,4 | 50,6 | 46,4

 

Об'єктивні причини зростання  суспільних витрат у порівнянні з  приватними

 

1. При зростанні суспільного  добробуту і сімейних доходів  зростає обсяг видатків на суспільні потреби. Це пов'язано з тим, що еластичність попиту на суспільні блага вище, ніж на приватні.

 

Вперше різницю в динаміці і рівні задоволення першочергових і соціально-культурних потреб в залежності від рівня сімейного доходу було відкрито наприкінці XIX ст. німецьким вченим Ернстом Енгелєм.

 

2. Переважне зростання  суспільних витрат у порівнянні  з приватними пояснюється як кількісними, так і якісними змінами

в народонаселенні (зміни  у густоті і територіальному  розселенні людей, перехід від традиційної  сім'ї до сучасної нуклеарної сім'ї, від екстенсивного типу демографічного відтворення до якісно інтенсивного з орієнтацією на відтворення інтелектуального потенціалу та розвиток людської особистості).

 

3. Зростання суспільних  витрат викликається об'єктивними  вимогами взаємного доповнення  приватнопідприємницьких та спільно-координаційних  видів діяльності. Це проявляється у розвитку єдиної інформаційної структури, єдиної інфраструктури з охорони навколишнього середовища тощо.

 

4. Зростання суспільних  витрат пояснюється закономірністю  відставання продуктивності праці  працівників сфери послуг від  продуктивності праці зайнятих  у матеріальному виробництві.  У сфері послуг заміна живої праці уречевленою працею йде повільніше, ніж у сфері матеріального виробництва.

 

5. На зростання суспільних  витрат суттєво впливають соціально-політичні фактори, пов'язані із зростанням бюрократичного апарату, зацікавленістю його у своєму розширеному відтворенні.

 

Закон Вагнера реалізувався у багатьох країнах, які обрали шлях соціально-орієнтованого ринкового господарства (Скандинавські країни, Німеччина, Швейцарія та інші розвинуті країни.). Про них говорять, що у них існує держава загального добробуту.

 

Держава загального добробуту  – це така держава, в якій за рахунок  переважно суспільних витрат забезпечуються такі суспільне значимі потреби, як потреба в освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні тощо.

 

Про рівень забезпечення деякими престижними товарами в розвинутих країнах можна довідатися з табл. 2.2.

 

Таблиця 2.

 

Результати дослідження споживчого попиту в Європі [12, 39]

 

Найменування | % тих, котрі  мають | % тих, котрі бажають придбати

 

1 | 2 | 3

 

Стаціонарний телефон | 93 | 3

 

Телевізор | 92 | 4

 

Відеомагнітофон | 83 | 3

 

Муз. центр | 78 | 4

 

Моб. телефон | 76 | 7

 

Комп'ютер | 55 | 7

 

Кол. принтер | 48 | 7

 

Плеєр | 47 | 3

 

Продовження таблиці 2.2

 

1 | 2 | 3

 

Сканер | 31 | 8

 

Ігр. приставка | 26 | 8

 

Відеокамера | 24 | ; 4

 

Запис CD-ROM | 23 | 8

 

Лаптон | 12 | 4

 

Плоский ТВ | 11 | . . 3

 

Цифр. фотоапарат | 11 | . 8

 

Веб-камера | 8 | 5

 

Цифр. відеокамера | 7 | 5

 

Киш. комп'ютер | 6 | 2

 

МРЗ-плеєр | 4 | 3

 

Моделі держави добробуту (або соціальної держави)

Ліберальна (або англосаксонська), яка застосовується в США, Великобританії, ряді латиноамериканських країн. Вона передбачає державні обов'язки з соціального захисту для найбільш уразливих верств населення. Інші громадяни повинні забезпечувати себе самостійно. У системі соціального забезпечення перевага надається трудовій мотивації громадян.

Соціально-демократична (або скандинавська) модель, яка найбільш поширена у Швеції. Тут надається базове забезпечення усім громадянам за рахунок бюджетів усіх рівнів. Вона спрямована на недопущення бідності і забезпечення усім зайнятим громадянам достойного рівня життя.

Консервативна (континентально-європейська), що поширена в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Греції. Вона побудована на системі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків працюючих і роботодавців. Боротьба з бідністю поєднується з підтримкою високих стандартів життя усіх громадян.

 

Уряди багатьох розвинутих країн зараз змушені відходити від моделі держави загального добробуту, оскільки на це не вистачає бюджетних коштів, змушує платників податків ухилятися від надмірного оподаткування (приклади: Голландія, Німеччина, Швеція тощо).

 

Іноземці часто ідеалізують  шведську "державу добробуту", але треба брати до уваги той  факт, що країна протягом 30-ти останніх років незмінно поступалася у  розвитку економіці сусідніх країн. У 1970 р. Швеція посідала четверте місце у світі за рівнем ВВП на душу населення, а сьогодні їй належить 17-е місце серед країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР). Щороку показники економічного зростання Швеції відстають у середньому на 1% від показників інших країн Заходу. Одна із причин цього полягає в тому, що Швеція, як і раніше, є одним із лідерів за розмірами податків, а державні витрати становлять майже 60% ВВП [1].

 

Суть сучасної моделі розподілу  в розвинутих країнах полягає  у визнанні рівності всіх перед законом і включає механізм перерозподілу доходів за допомогою прогресивного оподаткування і трансфертних платежів. Цю модель називають змішаною, оскільки вона поєднує елементи ліберальної та соціальної моделей розподілу.

 

Складові змішаної моделі розподілу

Програми із створення  реальних рівних стартових можливостей (в т. ч. за допомогою державних програм розвитку людського капіталу).

Програми підтримки малого і середнього бізнесу.

Політика високих податків на спадщину та майно.

Антимонопольна політика.

Надання гарантій соціального захисту з боку держави тощо.

 

Види моделей розподілу  в ринковій економіці

Ліберально-ринкова модель.

Соціально-ринкова модель.

 

Ці моделі мають, крім усього іншого, і національну специфіку (в США вона інша, ніж у Німеччині).

 

До ліберально-ринкової відноситься  насамперед американська модель розподілу, її основним принципом є принцип  індивідуальної відповідальності за рівень життя окремого громадянина.

 

До соціально-ринкової моделі відноситься передусім німецька модель розподілу, її основним принципом є принцип колективної відповідальності за рівень життя окремого громадянина (або суспільний принцип солідарності). Тобто, тут громадяни отримують більшу допомогу за рахунок бюджету, а наголос тут робиться на дотриманні єдиного державного мінімуму доходу для всіх членів суспільства.

 

Так, частка соціальних виплат і податків у сукупному ВВП  країн ЄС за період з 1970 по 1992 р. зросла з 34,4% до 40%, в той же час у США вона залишалась незмінною (близько 30%) [12, 41].

 

Крім цього, податкові  і соціальні виплати становлять близько 40% всіх видів видатків на робочу силу в ЄС, що значно вище, ніж у США.

 

Вимогам ринкової справедливості відповідає організація трансфертних платежів у США за цільовими програмами незалежно від рівня доходу (пенсійні і страхові внески насамперед). На думку американців, ці виплати є грошовою компенсацією їх попереднього трудового і підприємницького внеску.

 

У зарубіжній фінансовій науці  аналіз видаткової частини бюджету  країни займає провідне місце. Він дає змогу оцінити ефективність дій держави в проведенні економічної

політики. Для цього використовуються деякі показники: 1) державна квота; 2) частка видатків на соціальний захист у ВВП країни.

 

1. Державна квота

 

Важливим показником, що характеризує ефективність трансфертної діяльності держави є так звана державна квота.

 

Державна квота – це питома вага сукупних витрат держави  у ВВП. Вона показує місце держави  в системі ринкових відносин і  в певній мірі дозволяє визначити тип ринкової моделі країни.

 

2. Частка видатків па  соціальний захист у ВВП

 

Іншим важливим відносним  показником, що характеризує ефективність видаткової діяльності держави, є частка видатків на соціальний захист у ВВП. Головне, щоб вона була оптимальною і стимулювала до праці і сплати податків.

 

Аналіз цієї частки проводиться  в декілька прийомів:

по-перше, розраховується в  цілому питома вага соціальних трансфертів у ВВП;

по-друге, розраховується частка виплат по соціальному страхуванню у ВВП;

по-третє, розраховуються виплати по соціальному страхуванню без урахування виплат по страхуванню по безробіттю;

по-четверте, розраховується частка соціальних виплат місцевих бюджетів у ВВП.

 

У багатьох розвинутих країнах  Європи, як вважають чимало дослідників цих процесів, соціальний захист безробітних, пенсіонерів тощо є надмірним.

 

Приклади надмірності  в соціальному захисті в Голландії

 

У середині 90-х років XX ст. в Голландії окрім обов'язкової  для всіх пенсії за віком (після 65 років) і заробленої пенсії, а також соціальної допомоги в разі вимушеного безробіття або непрацездатності, були й такі, які викликали сумнів у їх доцільності у багатьох жителів цієї країни. Серед них:

8% від річного доходу безробітному виплачували на відпустку;

частина квартплати безробітного не повинна була перевищувати третини  його місячного прибутку (різницю доплачувала держава);