Финансовые модели

була можливість оголосити  себе непрацездатним і потім усе  життя жити в режимі безробітного, використовуючи різні форми допомоги по безробіттю (в тому числі названі вище).

 

2.2. Структурна будова фінансової системи США

 

Сучасна система державних  фінансів США складається з:

фінансової системи федерації;

фінансових систем 50 штатів;

фінансових систем 3044 графств, які складаються з 95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що включають  понад З тис. округів, 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міст, понад 43 тис. навчальних, а також спеціальні округи: господарсько-підприємницькі, культурно-освітні, тауншипи, сільські;

спеціальних фондів [17, 99].

 

Така система організації  державних фінансів характеризується відсутністю єдності. Це означає, що кожен підрозділ державного управління (федерація, штати, місцеві органи) самостійно формує і затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює податкову політику, керує боргом.

 

Центральне місце в  цій системі займають федеральні фінанси, на які припадає близько 60% державного бюджету. Про це свідчать сформовані в останні три десятиріччя параметри розподілу і перерозподілу коштів між бюджетами трьох рівнів: близько 65% сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35% – частка інших двох рівнів, яка розподіляється між штатами і місцевими органами влади в пропорції 2:1.

 

У США бюджети регулюються  через систему дотацій і відрахувань. Рух ресурсів відбувається одночасно по чотирьох каналах: з федерального бюджету – у бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів – у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів – у бюджети штатів; між місцевими бюджетами.

 

У базі власних доходів  влади штатів і місцевої влади спостерігається неухильно зростаюча залежність від федеральних дотацій. Федеральна допомога штатам (23%) і місцевій владі (6%) носить яскраво виражений програмно-цільовий характер. Дотації і субсидії в США розподіляються нерівномірно. З їхньою допомогою на рівні штатів реалізується понад 500 цільових програм. Така зростаюча залежність від федеральних дотацій дає підставу стверджувати, що "федеральна допомога" (29% загальної суми доходів штатів і місцевих органів) перетворилася в засіб прямого контролю федерації за фінансовою політикою штатів і місцевих органів влади.

 

Однією з форм фінансових зв'язків між центральним урядом і місцевими органами влади в  США є блоки і програми розподілу  доходів, що одержали розвиток у першій половині 70-х рр.

 

Блоки – це федеральні субсидії, надані штатам і місцевим органам влади із широким колом функцій для використання у визначеній законом галузі (охорона здоров'я, забезпечення зайнятості, житлове будівництво й ін.). На відміну від субвенцій у межах однієї із зазначених сфер одержувачі блоків мають право витрачати їх самостійно.

 

Програма розподілу доходів  визначила принцип розподілу  повноважень між центральним  урядом і владою штатів у сфері  фінансів, заснований на верховенстві федерації. Фінансові права федерації  були посилені.

 

У витратах штатів США, як і  в територіальних бюджетах інших  країн, чільне місце займають асигнування  на соціально-культурні об'єкти. Це насамперед витрати на початкові і середні школи, а в США – й на вищі навчальні заклади. Усього ці витрати становлять 40% територіального бюджету США.

 

Для США характерна наявність муніципальних органів влади з обмеженою (у порівнянні з іншими муніципалітетами) сферою відповідальності – так званих шкільних округів і районів спеціального обслуговування. Муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями.

 

Федеральний (державний) бюджет побудований за принципом "повного  бюджету" і складається з двох частин: власне урядового бюджету  і довірчих (траст) фондів. За рахунок  урядового бюджету фінансуються національні економічні і соціальні програми. Довірчі фонди мають переважно цільовий характер і забезпечують функціонування інфраструктури (федеральні автошляхи, аеродроми, електростанції). Статус довірчих мають окремі соціальні і пенсійні фонди. Доходи довірчих фондів формуються за рахунок надходжень від використання державної власності. Окремі соціальні фонди формуються за рахунок внесків працюючих як у державному, так і у приватному секторі економіки, а також відрахувань від доходів федерального уряду і підприємств.

 

Всього обсяг федерального бюджету США досягає майже 15 трлн. дол. Структура видаткової і дохідної частин федерального бюджету зазнає щорічних змін. І тому розгляд питання про доходи і витрати федерального бюджету цікавий з погляду динаміки цих

змін.

 

Слід зазначити, що на структуру  федерального бюджету США більшою  мірою впливають політичні події, які відбуваються в цій країні. Так, наприклад, федеральний бюджет був полем бою у багатомісячному протиріччі Б. Клінтона і республіканського Конгресу перед президентськими виборами 1996 р.

 

Перед адміністрацією Клінтона стояла не тільки проблема переобрання  в 1996 р., а й необхідність зміцнення  політичної бази демократів. А це означало таку конфігурацію бюджетних пріоритетів, при якій повинно поступово відбуватися заміщення військових витрат на соціальні.

 

Що стосується економічних  програм, то адміністрація практично  заморозила витрати на сільське господарство, транспорт, енергетику, охорону навколишнього  середовища, науку і техніку. Доходи в 1997 фін. р. зростали випереджальними  темпами відносно витрат – 7,1 у порівнянні з 5,3%, що дало різницю в 10 млрд. дол. в абсолютному вираженні.

 

Практично збалансований  за 1997 фін. р. федеральний бюджет є  прикладом бюджету, у якому доходи і витрати перебували в більш-менш урівноваженому стані, тому є сенс проаналізувати пріоритети і структуру такого бюджету ґрунтовніше. Бюджетна збалансованість була досягнута США наприкінці 90-х рр. на рівнях доходів, що становили 19,8% ВВП, витрат – 20,1% ВВП. Тому можна впевнено говорити про те, що федеральний сектор економіки, що дорівнює 20% ВВП, є, за стандартами сьогоднішнього дня, оптимальним для змішаної, високорозвиненої економіки західного типу. Співвідношення боргу федеральною уряду і ВВП у 1997 фін. р. становило 67,4% (в абсолютному вираженні борг дорівнював приблизно 5,4 трлн. дол.), а виплати нетто-відсотків – – 15,2% видаткової частини бюджету.

 

Загальні витрати на військові  потреби досягли 270,5 млрд. дол., або 16,9%; на міжнародну діяльність, багато в чому пов'язану з глобалістичними прагненнями Пентагону, США витратили в 1997 фін. р. 15,2 млрд. дол., або приблизно 1% загального обсягу федеральних витрат.

 

У федеральному бюджеті щорічно передбачаються кошти за статтею міжнародні програми на розвиток нових держав. У 1999-2000 фін. рр. було заплановано витратити з цією метою 20,2 млрд. дол., у тому числі кілька десятків мільйонів для України [17, 102].

 

Державні кошти слугують основним джерелом фінансування освіти. Кошти на середню освіту виділяються  в основному з бюджетів штатів і органів місцевого самоврядування (на 93%). Фінансування може здійснюватися трьома шляхами: за рахунок загальних бюджетних надходжень; цільових податків і проведення лотерей. Найбільш розповсюдженим є перший спосіб фінансування освіти, але в 1988 р. у 28 штатах існував цільовий податок, а в 12 – проводили лотереї. Що стосується вищої освіти, то на початку 90-х рр. 42,5% загальних витрат вищих навчальних закладів покривалося за рахунок бюджетних коштів, у тому числі 12,4% – за рахунок федерального бюджету, 27,5% – бюджетів штатів, 2,6% – місцевих бюджетів.

 

Провідним джерелом надходжень у доходи федерального бюджету в 1997 фін. р. стали прибуткові податки, частка яких становила 46,7%. Другими  за значенням йшли податкові внески у фонди соціального страхування (33,7%). Таким чином, разом ці види податків забезпечували приблизно 80% доходів федерального бюджету. Слід підкреслити, що ці податки – у прямій чи непрямій формі – сплачуються основною масою американських робітників, службовців, і тому наростання позитивних тенденцій на ринку праці США в другій половині 90-х рр. (зниження рівня безробіття, абсолютне зростання числа зайнятих, солідні темпи приросту реальної заробітної плати, особливо кваліфікованої робочої сили), безумовно, позитивно позначилися на динаміці бюджетних показників.

 

Податкові надходження від  бізнесу і приватних фірм, представлені у федеральному бюджеті двома  основними видами податків – –  на прибуток корпорацій і акцизами (які вважаються в США непрямими  податками на бізнес), а також  митами, вони склали в 1997 фін. р. 16,3% дохідної частини федерального бюджету. Податки на дарування і нерухомість (1,2%) також не відігравали великої ролі в надходженнях у збалансований федеральний бюджет. Іншими словами, фактор капіталу і капітальних активів не має великого значення в системі федерального оподатковування, і тому стає зрозумілою та обставина, що бюджетна збалансованість була забезпечена в США наприкінці 90-х рр. насамперед завдяки економіці "високої зайнятості".

 

Сумарні показники vcix видів  надходжень містять додаткові міжфондові та міжвідомчі перерозподіли коштів на річні цілі, які не показані окремо: у суму інших надходжень входять доходи по депозитах федеральної резервної системи.

 

Таким чином, можна зробити  висновок: структура витрат і доходів  безпосередньо залежить від того, хто перебуває біля "керма влади" республіканці чи демократи, тому що вони мають різні бюджетні пріоритети, які й визначають статті витрат і доходів федерального бюджету в США.

 

За своїми розмірами місцеві  бюджети менші за федеральний  і становлять близько 1 трлн. дол. Основу дохідної частини бюджетів штатів становлять прибутковий податок на приватних  осіб, податок на прибуток корпорацій, податок із продажів. Якщо перші  два податки вносяться у федеральний  бюджет, як уже відзначалося, за єдиними  ставками по всій території країни, то надходження в бюджети штатів відбувається за нормативами, що встановлюються місцевими органами законодавчої влади. Наприклад, у штатах Аляска, Невада і деяких інших взагалі немає прибуткового податку на приватних осіб, тоді як у Каліфорнії він досягає 11% від оподатковуваного доходу. Така ж диференціація в ставках податку на прибуток корпорацій – від відсутності цього податку в Техасі, Південній Дакоті – до максимальної ставки в розмірі 12,25% у штаті Пенсільванія.

 

Майже п'яту частину місцевих бюджетів становить податок із продажів. У середньому близько 5% коштів, отриманих від продажу товарів, медикаментів, наданих послуг надходять у бюджети штатів у вигляді цього податку. Основним джерелом надходження доходів у місцеві бюджети нижчих рівнів є податок на власність. Таким чином,

важливо підкреслити, що при єдності податкової системи США кожна адміністративна одиниця обирає свою структуру податків, ставки, а також правила їхнього стягування з урахуванням розмаїтості місцевих умов і рівня життя населення.

 

До джерел фінансування витрат місцевих бюджетів належать також доходи від послуг комунального господарства, надходження від випуску місцевих позик і лотерей.

 

Дефіцит коштів у місцевих бюджетах незначний, і це пояснюється  як існуючими традиціями, так і  наявністю чітких обмежень розміру  бюджетного дефіциту в місцевих законах. Зокрема, починаючи з 60-х рр. протягом останніх десятиріч дефіцит або, навпаки, перевищення доходів над витратами в цілому в місцевих бюджетах не становили більше 0,75% ВВП, тоді як у федеральному бюджеті дефіцит досягав 4,1 % ВВП. У США не існує законодавчої норми, яка визначає, що федеральний бюджет повинен бути без дефіциту, і федеральний уряд має право залучати позикові фінансові ресурси для фінансування дефіциту федерального бюджету. На противагу федеральному бюджету, законодавство штатів у більшості випадків вимагає бездефіцитності регіональних і місцевих бюджетів за поточними витратами. Положення, які регулюють порядок запозичень, містяться в конституціях і законах штатів і, як правило, сильно варіюються в залежності від конкретного штату.

 

Основним способом державних  і муніципальних запозичень у  США є емісія облігацій штатів і муніципальних облігацій, які беруть участь в обігу без обмежень. При цьому процентний доход, отриманий за цими цінними паперами, не обкладається федеральним прибутковим податком [17, 112].

 

Важливою ознакою бюджетної  системи США є те, що федеральний  уряд не несе відповідальності за цінні  папери, випущені органами влади нижчестоящого  рівня. У такій ситуації інвестори спираються на рейтинги приватних агентств, які, зрештою, і визначають ціну запозичень бюджетів штатів та муніципалітетів на відкритому ринку.

 

Міжбюджетне вирівнювання в  США представлене складною системою бюджетних грантів, які виділяються  бюджетам різних рівнів.

 

У Сполучених Штатах бюджетам нижчестоящого рівня надається як цільова умовна, так і безумовна фінансова допомога. Основним видом безумовної фінансової підтримки є програма міжбюджетного дохідного вирівнювання, заснована на виділенні трансфертів, розрахованих згідно із законодавче затвердженою формулою, яка враховує видаткові потреби і фіскальний потенціал. В даний час федеральний бюджет не здійснює нецільової фінансової допомоги бюджетам нижчестоящого рівня, хоча безумовна фінансова підтримка місцевим бюджетам з боку бюджетів штатів широко використовується.

 

Цільова фінансова допомога надається у вигляді грантів двох типів. Перший тип – блоки-гранти – виділяється на фінансування досить широкого спектра видаткових статей при встановленні обмежень на перерозподіл коштів між цими статтями. Існують блоки-гранти на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, а також на фінансування інших видаткових груп.

 

Другим видом цільової фінансової допомоги бюджетам нижчестоящого  рівня є так звані категорійні гранти, у рамках яких виділяються кошти на фінансування окремої видаткової програми.