Финансовые модели

курсова робота з фінансів

 

ЗМІСТ

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. Одним з важливих питань, фінансів є вивчення закономірностей еволюції фінансової системи. Прийнявши конкретне фінансове рішення, бізнесмен утілює його в життя за допомогою фінансової системи. Економічна структура будь-якого суспільства не може функціонувати без нормально організованого потоку коштів між державою і виробничими структурами, державою і населенням, між регіонами й окремими державами. Такі грошові потоки відбивають процеси реального життя суспільства. Вони утворюють судинну систему руху грошових ресурсів з метою підтримки життєдіяльності всіх елементів державних і недержавних структур. У своїй динаміці грошові ресурси утворюють фінансову систему суспільства.

 

Фінансова система і фінанси  використовуються як індикатор національної економіки, зростання добробуту, обмеження  негативних моментів в економічному зростанні. Чим розвиненіші ринкові відносини, тим складніші і різноманітніші зв'язки в державі, тим складніша і фінансова система.

 

Фінансова система виникла  з появою держави і нерозривно пов'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава накопичує і використовує засоби для змісту свого апарату, а також направляє їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами, організаціями, державою і населенням, між підприємствами й всередині них.

 

З іншого боку, фінансова система – це сукупність ринків та інших інститутів, які використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ризиками. Ця система містить у собі ринки фінансових інструментів, фінансових посередників, фірми, які пропонують фінансові послуги, і органи, що регулюють діяльність усіх цих установ.

 

У державах з ринковою економікою фінансові системи досягають  своєї завершеності, однак у деяких державах можуть істотно відрізнятися. У країнах з перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що їхні окремі ланки перебувають у стадії формування. Це стосується, в основному, фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

 

Таким чином, фінансова система, що забезпечує фінансування економіки (об'єкт фінансової економіки), –  це сукупність установ, інструментів і  механізмів, за допомогою яких саме ні фінансові можливості державного сектору і фінансових установ  здатні задовольнити фінансові потреби  підприємств і населення. Фінансова система – – це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави і підприємств.

 

Отже, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи.

 

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади фінансів.

 

Предмет дослідження – моделі фінансових відносин у суспільстві.

 

Метою курсової роботи є дослідження моделей фінансових відносин у суспільстві.

 

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

висвітлити теоретичні засади дослідження моделей фінансових відносин у суспільстві;

охарактеризувати моделі фінансових відносин у суспільстві.

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження моделей фінансових відносин у суспільстві

 

1.1. Поняття фінансової  системи

 

Фінансова система держави  є відображенням форм і методів  конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

 

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають  своєї завершеності, однак у розрізі  деяких держав можуть суттєво відрізнятися У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

 

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування та використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

 

Можна стверджувати, що кожна  ланка фінансової системи є самостійним  її елементом, проте ця самостійність  відносна всередині єдиного цілісного.

 

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [5].

 

Фінансові системи мають  певні характерні риси:

кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації  коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

кожна ланка фінансової системи  є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

фінансова система держави  досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли налагоджена та законодавчо  закріплена діяльність кожної її ланки;

залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна  ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

 

Поділ фінансової системи на окремі ланки – явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи – динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

 

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює  своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в  середині XX століття більшість науковців  поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто  різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди тощо.

 

Для теорії й практики правильне  визначення фінансової системи загалом  і окремих її ланок зокрема  має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання  та поліпшення

добробуту населення

 

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом Фінансовий апарат – це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою. У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт – фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи, їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

 

1.2. Фінанси як суб'єкт  і об'єкт управління

 

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних  категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

 

Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП:

Національне багатство –  вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів. Це – основні засоби; матеріальні ресурси; страхові запаси; золотий запас; валютний запас; природні ресурси.

Валовий внутрішній продукт  – додана вартість, вироблена у  країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки.

 

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують  роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва – ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює [21].

 

За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне бага-т-ство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним "проїданням" ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане еконо-мі-чною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвід-повідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація – основним об'єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство – тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація – ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

 

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці – за правом виробників ВВП, держава – за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.

 

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем. Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

заробляти як власник засобів  виробництва;

отримувати від природних  ресурсів, що знаходяться в її власності;

мобілізувати шляхом перерозподілу  доходів юридичних і фізичних осіб [21].

 

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

 

Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

 

Способи збалансування фінансових протиріч:

Встановлення оптимальних  пропорцій розподілу ВВП.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів  кожного із суб'єктів.

 

Збалансування інтересів  суб'єктів фінансових відносин досягається  насамперед шляхом встановлення оптимальних  пропорцій розподілу ВВП, тобто  таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема і держави, у його виробництво.

 

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв  ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках – рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

 

Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 році найвищий показник – 40630 дол. США був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він становив 27510, у США – 26980. Найнижчий рівень становив 80 дол. – у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії – 2240. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880 дол.

 

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів  кожного з суб'єктів досягається на основі

безперервного зростання  ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі – тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-на-всього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.