Финансирование инновационных проектов

     Позабюджетні  фонди фінансування НДДКР і підтримки  інновацій використовують з метою  забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних інноваційних проектів. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах  концернів, холдингів, ФПГ.

     Довгострокові кредити. Це найпоширеніші джерела  фінансування інноваційних проектів. Серед них виокремлюють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні (лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов'язання.

     Довгостроковий  комерційний кредит. Надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредитування узгоджуються між банком і підприємством-позичальником, на що значною мірою впливають комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення із бізнес-планом, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника.

     Лізинг. Це один із способів інвестування інноваційних проектів, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших. Застосовують тоді, коли йдеться про освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання.

     Форфейтинг. Це фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. До нього вдаються з метою акумулювання фінансових коштів при реалізації інноваційного проекту, якщо інвестору для цього бракує коштів. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку по платежах і гарантії банку щодо їх забезпечення. Форфейтинг як банківська технологія використовується для фінансування спільних інноваційних проектів.

     Франчайзинг. Він є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних  ресурсів у процес тиражування інноваційних проектів, що пройшли апробацію ринком. Власник запатентованої інноваційної ідеї, що є основою його бізнесу, за договором франшизи передає право на її використання іншій організації, водночас беручи на себе фінансові витрати на становлення бізнесу на новому ринку, його консалтинговий і маркетинговий супровід.

     Іноземні  інвестиції. Їх залучають для реалізації масштабних проектів, пов'язаних з технологічним  оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. Завдяки впровадженню сучасних технологій, в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери, останні  можуть радикально поліпшити конкурентні  позиції підприємства.

     Індекс  інвестиційної привабливості, оприлюднений Європейською бізнес-асоціацією (ЄБА) 29 вересня 2010 року, показав погіршення інвестиційного клімату в Україні. Це пов’язано з очікуванням інвесторам обіцяних реформ. Влада здійснила  певні кроки в цьому напряму, але, за винятком прогресу в питанні  відшкодування ПДВ, інші питання  залишаються без змін. [11, с. 281]

     За  підсумками Держкомстат на 01.07.2010р. обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку надійшли зі 118 країн  світу загальним обсягом 40 402,1 млн.грн,  при цьому на 10 із них припадає майже 85% від загального обсягу. Але із загального обсягу зарубіжних інвестицій лише 1-2% є інноваційними.

     Так до 2009 року основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у  загальному обсязі фінансування інноваційних робіт в середньому становила 74,07%.

     Обсяг фінансування інноваційних робіт за кошти державного бюджету в середньому становила 1,8% від загальної кількості.

     У 2000-2008 рр використані підприємствами кошти іноземних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності становили в середньому 3%, що на 17% менше ніж у 2009 році і становить 1512,9 млн.грн (19%). Наглядно дані представлені в таблиці 3.1. 

     Таблиця 3.1.

Джерела фінансування інноваційної діяльності¹

     В умовах економіки України розраховувати  на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності не варто.

     На  мою думку, в наслідок обмежених  фінансових ресурсів підприємств, слід звернути увагу на принципово нові механізми залучення коштів в  інноваційну сферу, серед яких важливу  роль відіграє фінансування за участю приватного (бізнес-ангели) та венчурного капіталу.

     Бізнес-ангели. Важним джерелом зовнішнього пайового капіталу для комерціалізації інноваційних продуктів, інновацій або ідей є  приватні інвестори, відомі під назвою «бізнес-ангели». Зазвичай це заможні  індивідууми, які забезпечують фінансування у формі пайового капіталу. Діапазон фінансування зазвичай від $ 50,000 до $ 1,000,000.

___________________

¹Складено за даними сайту Державної служби  статистики України: http://www.ukrstat.gov.ua/

     Свою  назву бізнес-ангели отримали тому, що мало хто, крім них, вирішується вкладати кошти в ризикові інноваційні  проекти на самих ранніх стадіях – посівних. 

     Бізнес-ангели можуть профінансувати і завершальні  стадії НДДКР, і маркетингові дослідження  для розробки бізнес-плану. Ці компанії заповнюють довенчурну нішу і допомагають заявити про себе невеликим високотехнологічним фірмам, з яких нерідко виростають гіганти глобального ринку. Так, світовому лідеру серед пошукових систем Google, системі передачі голосу Skype, платіжній системі Pay Pall путівку в життя забезпечили саме ангельські інвестиції [14, с.106].

Рис. 3.3. Сегменти ринку, в які вкладають  кошти «бізнес-ангели»¹

     В Україні можна виділити Асоціацію  «Приватні інвестори України» (АПІУ), створену в 2006 році як національне об’єднання приватних інвесторів. Наразі АПІУ об’єднує більше 55 приватних інвесторів. З 2008 року АПІУ – повноправний член Європейської мережі бізнес-ангелів (EBAN)

     Українські  посівні  інвестиції  за  2009  рік  складають   близько 10-20 млн.дол.США. Для порівняння у США американські «бізнес-ангели» про інвестували 57 тис. проектів на 17,6 млрд.дол.США. [14, с.107]

^{___________________________}

¹Складено за даними Angel News // www.angelnews.co.uk

     Венчурний капітал - якісно новий спосіб інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції  малих інноваційних фірм, що мають  значний потенціал зростання  і реалізують інноваційні проекти  з високим рівнем ризику.

     У широкому значенні – це вклад у  ризикові, з погляду фінансових результатів, проекти, передусім у галузі високих  технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго- або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень в акції, які здійснюються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих компаній, що швидко розвиваються. 

     Обов'язковою  умовою такого інвестування є участь інвестора в управлінні інноваційною фірмою і отримання прибутків  від продажу її акцій на фондовій біржі.

     Мета  венчурного інвестора - вкладення коштів у підприємство, яке організовує  роботу настільки ефективно, щоб  через 5- 7 років після продажу  акцій отримати суму, яка в 3-5 разів  перевищила б початковий внесок.

     За  оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкладений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбачалося; 30% - дають невеликий  прибуток; 30% - протягом декількох років  багаторазово перекривають прибутком  усі вкладені кошти. [2. с. 163]

     Отже, для реалізації інноваційних проектів можна використовувати різні  джерела фінансування. Але підприємницьким суб'єктам слід виважено ставитися до вибору інвестора, оскільки від цього залежить не лише можливість реалізації інноваційного проекту із бажаними результатами, а й перспективи розвитку підприємства.

     За  обмежених фінансових ресурсів, що властиво вітчизняному бізнесу (і що потребує залучення інвестицій зі сторони), визначення доцільності реалізації інноваційного проекту є неодмінною передумовою прийняття позитивного рішення щодо нього, оскільки надзвичайно важливо, якою буде віддача від вкладеного капіталу і чи забезпечить вона комерційну вигідність проекту для його учасників (ініціатора, замовника, інвестора). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Отже, у даній курсовій роботі було досліджено виникнення «інновації», значення інновації  для розвитку науково-технічного прогресу, та джерела фінансування інноваційної діяльності та проаналізовано світовий досвід. Стало зрозуміло, що інноваційна діяльність впливає на розвиток виробництва, і як наслідок – економічного розвитку країни. Виявили, що суспільна потреба обумовлює появу інновації, одночасно з тим, сама інновація породжує нові потреби.  Таким чином, виявлення й усвідомлення суб’єктом нової потреби є приводом для здійснення інноваційної діяльності.

     На  прикладі різних країн з розвиненою економікою було досліджено  необхідність саме інноваційного шляху розвитку економіки.  Наведені  певні форми  підтримки досліджень і розробок, такі як знижки з податок, тарифні й нетарифні бар’єри, державні закупівлі, позики і субсидії. Позитивно оцінені податкові пільги, які біли прийняті як тимчасові –  непрямим доказом цього є подовження їх строку.

       Також ми переконалися, що фінансування  інноваційної діяльності підприємств  виступає основою науково-технічного  прогресу й технологічної модернізації  виробничих потужностей і зміцнення  їх конкурентних позицій на  вітчизняному та світовому ринку. 

     Серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні  можна виділити:

1. Недостатню державну фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості;
2. Недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектора (через надвеликі ризики, наявність альтернативних, більш привабливих можливостей фінансування, проблеми з комерціалізацією інноваційної продукції тощо);
3. «неінноваційна» спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і венчурних (приватних, переважно іноземного походження) фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості;
4. Відсутність механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора;
5. Недостатня зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчизняного інноваційного сектора;
6. Незадіяність низки інституціональних інвесторів у фінансуванні інноваційного процесу (банки, інвестиційні фонди, страхові компанії тощо).

     Саме  на вирішення цих проблем повинні  бути спрямована державна політика у  сфері фінансування інноваційної діяльності підприємств.

     Узагальнюючи  проведені дослідження, можна зробити  висновок про те, що на сучасному  етапі інноваційна діяльність підприємств  потребує збільшення державної участі як фінансового, так і організаційного  характеру. Напрямки розширення фінансового  забезпечення інноваційної діяльності   підприємств мають бути максимально  диверсифікованими як з погляду  механізмів реалізації, так і з  позицій пошуку відповідних джерел ресурсів. З огляду на це важливим є  визначення умов та обмежень, які впливають  на вибір джерел фінансування інноваційної діяльності.