Финансирование инновационных проектов

     • реалізація інновації;

     • просування інновації (являє собою комплекс заходів, спрямованих на реалізацію інновацій, тобто це: передача інформації, реклама, організація торгівельного процесу і т. п.).

     • оцінка економічної ефективності інновації (результати реалізації інновації і затрати на її просування систематизуються і аналізуються);

     • дифузія інновації (являє собою розповсюдження уже освоєної інновації в нових регіонах і новій фінансово-економічній ситуації). [13, с.80]

     Інноваційний  процес набуває свого розвитку у  результаті здійснення інноваційної діяльності. Проте інноваційна діяльність є  специфічною економічною категорією, яка відрізняється від інноваційного  процесу. Якщо інноваційний процес –  це зміна етапів і фаз життєвого  циклу інновацій, то інноваційна  діяльність є рушійною силою цих  змін.

     Класики інноваційної теорії Й.Шемпетер, Г.Менш, К.Фримен підкреслювали роль інноваційної діяльності за допомогою динамічного підходу до визначення сутності інновацій. Для розкриття змісту інноваційного процесу вводиться окремий термін – інноваційна діяльність.  Інноваційна діяльність притаманна усім видам людської діяльності. Характерною ознакою цієї діяльності є генерування нових ідей та реалізація закладеного у них потенціалу. Термін «інноваційна діяльність» відображає суттєві загальні ознаки поведінки особистостей або колективів у процесі створення, освоєння, виробництва та поширення інновацій.

     Вітчизняні  та зарубіжні вчені дають такі тлумачення  змісту «інноваційної  діяльності»:

• Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. [1]
• Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність з доведення науково-технічних винаходів, розробок до результату, придатного до практичного використання.
• Інноваційна діяльність – процес стратегічного маркетингу, НДДКР, який сприяє організаційно-технологічній підготовці виробництва, виробництву й оформленню новин, їх провадженню та розповсюдженню в інші сфери.

     Специфіка інноваційної діяльності полягає в  тому, що економічні результати у вигляді  розвитку продуктивних сил, задоволення  потреб споживачів, розвитку знання та інтелектуального потенціалу особистості, отримання прибутку тощо досягаються  шляхом створення і комерціалізації  інновації.  У структурі інноваційної діяльності виокремлюються потреби, що спонукають до діяльності; цілі та результати, на досягнення яких спрямована діяльність; засоби, за допомогою яких  діяльність здійснюється.

     Інноваційна діяльність є засобом задоволення  суспільних потреб. Суспільна потреба  обумовлює появу інновації. Одночасно  інновація сама  породжує нові потреби. Таким чином, виявлення й усвідомлення суб’єктом нової потреби є приводом здійснення інноваційної діяльності. [12, с.40]

     Отже, під інноваційною діяльністю, результатам  якої притаманні такі властивості, як: науково-технічна новизна, виробниче  застосування, реалізованість на комерційній  основі, ми розуміємо сукупність науково-технічної, виробничої, інвестиційної діяльності, кінцевим результатом якої є нові або вдосконалені продукти, що реалізуються на ринку, новітні або вдосконалені технології, що впроваджені у виробництво, нові організаційно-технічні рішення  адміністративного, комерційного або  іншого характеру, що використовуються у практичній діяльності.

     Сьогодні  в Україні розвиток інноваційної діяльності має особливе значення. Це обумовлено необхідністю реструктуризації економіки та технічним оновленням більшості її галузей. Зношеність та застарілість основних виробничих фондів не дозволяє їй набрати необхідних темпів економічного розвитку та рухатись вперед за економічно розвинутими країнами. Тому головними цілями науково-технічного та інноваційного розвитку повинно  бути: сприяння розвитку науки, підвищення рівня освіти та підготовки наукових кадрів; формування державних замовлень  на інноваційні товари у вигляді  контрактів на проведення інноваційних досліджень; розвиток підприємництва у сфері науки та техніки, державне стимулювання інноваційного бізнесу  адміністративними та економічними важелями.

     Отже, роль держави в регулюванні інноваційної діяльності полягає у стимулюванні та підтримці наукової та дослідницької  діяльності, створенні критеріїв  привабливості фінансування інноваційних проектів.

     Проблемам забезпечення інноваційного розвитку держави присвячені праці провідних  вітчизняних вчених. 

     Отже, В.Денисюк зазначає, що підвищення інноваційної активності на всіх рівнях національної економіки є пріоритетним завданням  державної політики. Автор наголошує, що обсяги фінансування є кардинальним чинником інноваційної діяльності. Це потребує формування відповідних умов надходження інвестицій, зниження ризику фінансування інноваційних проектів, організаційних форм і джерел фінансування.

       Також  підкреслюється вирішальне  значення фінансового забезпечення  для високо наукоємних галузей  та наголошується на необхідності  диверсифікації джерел фінансових  ресурсів для інноваційної сфери  та забезпечення цільового й  ефективного використання коштів. [6, с.45]

     О. Шнипко доводить визначальне значення накопичення основного капіталу у сфері промисловості для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності економіки. Цей процес повинен базуватися на технологічній модернізації й удосконаленні матеріально-технічної бази виробництва.  Варто зазначити, що саме інноваційна діяльність дає можливість створити «нові інвестиції» на основі освоєння принципово нових технологій і видів продукції, які є основою інтенсифікації економічного зростання.

     Л.Федулова  обґрунтовує, що проблеми фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності мають комплексний характер. Пріоритетним завданням у цій  сфері є визначення оптимального співвідношення в обсягах фінансових ресурсів, які спрямовуються на реалізацію окремих стадій придбання, використання і створення нового знання. Уповільнення та недостатні обсяги фінансового забезпечення всіх стадій інноваційного процесу  лежать в основі негативних тенденцій  використання та розвитку інноваційного  потенціалу на всіх рівнях економіки. Частково варто погодитись із ствердженням автора про те, що збільшення обсягів  іноземного інвестування є важливим чинником позитивного впливу на результативність інноваційного процесу.

     Іноземне  інвестування інноваційного сектора, звичайно, має безперечні позитивні  наслідки, тому що іноземні інвестори  прагнуть збільшити прибутки від  використання інвестиційних ресурсів. Вони залишаються власниками того, що створено за надані ними ресурси, навіть якщо вироблені продукти чи результати НДДКР будуть використовуватися  на території України. Через це іноземні інвестиції тільки частково позитивні  для національного інноваційного розвитку і можуть використовуватися у випадках дефіциту національних інвестицій.

     М.Шарко стверджує, що модель формування національної інноваційної системи України повинна включати систему фінансування інновацій, яка враховуватиме особливості сучасного інвестиційного процесу в Україні. Участь держави у фінансовому забезпеченні інноваційної діяльності корпоративного сектора повинна зростати перед усім не за обсягами прямого фінансування, а у сфері організації, непрямого регулювання фінансових вливань і контролю за ефективним (цільовим) використанням коштів.

     Однак, не зважаючи на велику кількість наукових праць і значні досягнення в теорії і практиці управління інноваційною діяльністю в Україні, є низка  питань, які залишаються постійним  об’єктом дискусій. [15, с.102]

     Без розвиненого ринку інновацій  неможливо нормальне функціонування сучасної ринкової економіки, що базується  на технічних, технологічних та управлінських  нововведеннях. Нажаль, ринок інновацій  був і є зараз найслабшою ланкою української економіки. Тому Україна  гостро потребує вирішення завдання перетворення інновацій та інноваційної політики на двигун якісно нового етапу  розвитку ринкової економіки. 

     Інноваційні процеси потребують сприяння у вигляді  фінансово-кредитної підтримки, цілеспрямованих  преференцій з боку держави, а  також

створення спеціалізованої інфраструктури. Успішна  інноваційна діяльність передбачає належний захист власності, потоків  інноваційного та інтелектуального капіталу.

     З огляду на це, постає важливе завдання інвестиційного забезпечення інноваційного  розвитку регіонів – розроблення  і запровадження сукупності заходів  щодо створення умов, які сприяють нормальному проходженню інноваційних процесів, реалізації стратегічних програм  і проектів інноваційного розвитку, нормативно-законодавчій підтримці  стабільного функціонування інноваційних підприємств та бізнес-структур. Найкраще це можливо зробити враховуючи світовий досвід. 

2. Міжнародний досвід у фінансуванні інновацій

     Світова економіка початку XXI ст. характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Сьогодні основні акценти переміщуються  на завдання прискореного інноваційного  розвитку. Саме інноваційний шлях розвитку економіки забезпечує оновлення  технологій,  товарів і послуг,  ефективне використання науково-технічного потенціалу і стимулювання його підвищення.  Сфера нових технологій характеризується значним попитом на фінансові  ресурси. Особливої гостроти ця проблема набуває в Україні. Для її вирішення  доцільно використовувати досвід розвинених країн світу. 

     Типовим прикладом є США,  де законодавчо  визначено,  що пенсійні фонди повинні  інвестувати 15%  доходів у практичну  економічну діяльність, це створює  умови для потужного фінансування венчурних фондів [16, с. 34].

     У розвинених країнах прямі державні витрати на наукові інноваційні  проекти становлять 1.6–3.7% від ВВП, що відображено у таблиці 2.1:

     Таблиця 2.1.

     Прямі державні витрати на науку¹

_________

¹Складено за даними  A new economy? : The changing role of innovation and information technology in growth // OECD, 91377. — 2010

     Радою Європи на засіданні в Барселоні [18] було вирішено до 2010 р. збільшити  загальний рівень інвестицій у сферу  досліджень до 3% від ВВП, при цьому  дві третини від цих витрат мають бути приватними. Це дозволить  європейським країнам наздогнати за інноваційним рівнем економіки головних конкурентів –  США та Японію. 

     Крім  прямого державного фінансування ще однією ефективною формою стало гарантування державою позик. 

     У ФРН ще у 1948 р. було створено Банк кредитних  гарантій для управління грошовими  коштами. Сьогодні цей банк є одним  із провідних у Німеччині й  об’єднує 24 регіональні установи. За час існування ця система надала малим і середнім підприємствам  понад 100  тис.  гарантій на загальну суму 10  млрд марок.  Завдяки гарантіям реалізовано комерційних кредитів,  лізингових контрактів і венчурного фінансування на суму 14 млрд марок.

       У Канаді діє понад 200 місцевих  центрів розвитку, які гарантують  повернення позик малими підприємствами  в сумі до 75  тис.  доларів  США.  У Франції для гарантування  позик малому підприємництву  створено спеціальні заклади  –  товариства взаємного поручительства, діяльність яких спрямовує та  координує єдиний державний центр.  У Великій Британії діє "Програма  гарантованої позики" [10, с. 18].