Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Український інститут розвитку фондового ринку

Київського  національного економічного університету 
 
 

      Центр магістерської підготовки 
 
 

Магістерська  програма “Фінансовий  ринок”

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни “Фондовий  ринок” 

на  тему: “Фінансування  інноваційних процесів” 
 
 
 
 

Київ – УІРФР – 2012

З М І С Т

 
 

      Вступ …………………………………………………………………….3 

     

1. Поняття, значення та сутність  інноваційної  діяльності……… 5
2. Міжнародний досвід у фінансуванні інновацій………........…..14
3. Джерела фінансування інноваційної діяльності  в Україні.......22

 

     Висновки  ………………………………………………………….........35

     Список  використаних джерел………………………………….……...37 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Початок третього тисячоліття ознаменувався  формуванням нового економічного середовища, що базується на знаннях. Готовність країни сприйняти цей виклик часу визначається її спроможністю до створення  нових знань і втілення їх у  життя, тобто до інноваційного розвитку.

     До  інноваційного процесу запроваджується  комплексний підхід, який базується  на необхідності інноваційного партнерства  державного та приватного секторів, науки  та виробництва, на визнанні ефективності альтернативних джерел фінансування.

     Успадкувавши  від СРСР значний науково-технічний  потенціал Україна на  сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної  науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має піонерні напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної  техніки, засобів зв’язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у "вісімку" держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення авіакосмічної техніки, та у "десятку" найбільших суднобудівних країн світу.

     Тому  одним із найважливіших етапів забезпечення динаміки зростання економіки України  є впровадження інноваційної моделі розвитку.

     Перехід до інноваційної економіки формує позитивну  динаміку показників інноваційної діяльності інноваційних підприємств, які зазначають підвищення якості, розширення асортименту  товарів і послуг, освоєння нових  ринків та збільшення питомої ваги представництва товарів на них, прискорюють  темпи зростання обсягів виробництва, підвищують національну конкурентоспроможність країни, поліпшуючи її статус у глобальній економіці.

     Одна  з основних проблем, що гальмує розвиток економіки України на інноваційній основі, − дефіцит фінансових ресурсів. Забезпечити фінансування інноваційних змін сьогодні неможливо лише через  бюджетну систему та банківський  сектор. Необхідні активні дії, спрямовані на розвиток небанківських фінансових установ − страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних компаній, здатних мобілізувати значний незадіяний внутрішній інвестиційний потенціал. В останні роки урядом прийнято низку постанов і рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці. В цих умовах виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційних шлях розвитку.

     Основною  ціллю статті є аналіз існуючих джерел фінансування інноваційних проектів в  Україні, виявлення позитивних сторін та недоліків при тому чи іншому методу фінансування. Крім того, ціллю  статті є виявлення та постановка проблем, що пов’язані з фінансування інноваційної діяльності в Україні  та пошук можливих рекомендацій щодо покращення стану.

     Завданням роботи є:

• визначення  джерела  фінансування інноваційної діяльності;
• вивчити досвід економічно розвинених країн, які обрали інноваційний шлях розвитку економіки;
• провести аналіз основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні та їх перспектив.

 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття, значення та сутність  інноваційної діяльності

     Останні десятиліття ХХ століття остаточно  утвердили науково-технічний процес як найважливіший чинник економічного розвитку. Значною мірою ступінь  використання досягнень науково-технічного прогресу у виробництві визначає конкурентоспроможність національної економіки, успішність її розвитку й, відповідно, якість життя населення. Більше того, чітко сформувалася думка, що майбутнє країни, життєздатність й ефективність суспільних інститутів та соціально-політичних систем визначається рівнем розвитку інноваційної діяльності, здібністю творчих людей, фахівців і підприємців створювати нові процеси, адекватно сприймати й впроваджувати у виробництво інновації, які з’являються у світі. Тому сприяння розвитку інноваційної діяльності є одним із головних завдань економічної політики держави.

     Нині  економічна наука активно намагається  формувати нову парадигму  управління інноваційною діяльністю. Її складовими виступають: розуміння інноваційного  розвитку, як найефективнішого шляху  виходу з економічної кризи, зростання  ролі держави у реалізації інноваційної моделі розвитку економіки, стимулювання інвестицій в інноваційну сферу, сприяння розвитку економіки знань, підвищення мотивації інноваційної праці та підприємництва. 

     Зауважимо, що проблеми  інноваційної діяльності досліджувалися вченими багатьох країн, у тому числі вітчизняними. Цій  проблемі присвячена велика кількість  законів, постанов, указів центральних  органів влади.

     Попри це кризові явища у національній інноваційній системі продовжують  поглиблюватися, за технологічним рівнем Україна дедалі більше відстає від  розвинутих країн. Так, останніми роками значно знизився показник рівня фінансового  забезпечення інноваційної діяльності, незначною залишається частка малого наукомісткого бізнесу, в усіх секторах науки спостерігається скорочення у наукових організаціях середньої  чисельності працівників основної діяльності, погіршується вікова структура  дослідників, зменшується кількість організацій, що виконують науково-дослідні роботи у галузі технічних наук.

     Дослідження ролі інноваційної діяльності як фактора  економічного зростання має свою змістовну і суперечливу історію.

     Класики економічної думки від Адамса Сміта і до Карла Маркса вважали, що головними факторами розвитку виробництва є праця та капітал, а підвищення продуктивності праці  розцінювали як процес заміщення  фактора живої праці фактором капіталу. Тому застосування нової  техніки і технологій розглядались як наслідок, а не причина розвитку виробництва. Ще в ХVII столітті французький просвітник Жан Кондорсе звернув увагу на взаємозв’язок науки та виробництва. Він зауважував, що «прогрес наук забезпечує прогрес промисловості, який сам потім прискорює наукові досягнення….».

     Без перебільшення можна стверджувати, що засновником теорії інноваційних процесів у її сучасному трактуванні  є Й.Штумпетер. У праці «Теорія економічного розвитку», яку було видано у 1911 році, та у наступних працях Й.Штумпетер показав, що економічні зміни є результатом нововведень, а процес упровадження нововведень відбувається стрибкоподібно, що, у свою чергу, призводить до циклічних змін в економіці. Саме він ввів термін «інновація» у науковий обіг у 1939 р., у праці «Ділові цикли». Й.Шумпетер розрізняв категорії «винахід» і «нововведення». Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...».

     Він приділяв значне місце ролі підприємця в інноваційному процесі. На його думку, підприємець є тим ланцюгом, що з’єднує винахід та нововведення.

     Німецький учений Герхард Менш був представником  так званої «постшумпетерівські» теорії інновацій. Він пов’язує темпи економічного зростання й циклічність із появою базових інновацій.  Г.Менш уточнив класифікацію інновацій Шумпетера. Він виділив три великі групи інновацій: базисні, покращуючі та псевдо інновації, пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки.

     Згодом  на основі робіт Шумпетера, Менша та на підставі аналізу економічної ситуації в США 1980-х років американський економіст і соціолог П.Друкер зробив висновок, що при спаді розвитку галузей промисловості спостерігалася не стагнація, а економічне зростання, викликане підвищенням підприємницької активності у сфері інновацій. Центральною фігурою інноваційного процесу П.Друкер  вважає інноватора - підприємця,  а головним завданням суспільства – створення сприятливих соціально економічних умов для його діяльності.

     Значно  підвищилася наукомісткість виробництва у післявоєнний період. Дедалі більше фірм у США, Західній Європі, Японії почали створювати власні науково-дослідні підрозділи. Узагальнюючи досвід інноваційного розвитку різних країн, сучасна економічна наука переконливо довела, що інноваційна діяльність характеризується органічним взаємовпливом інновацій на розвиток виробництва. Іншими словами, інноваційна діяльність є внутрішнім (ендогенним) чинником економічного розвитку. Цей висновок вимагає принципової зміни доктрини державного управління інноваційною діяльністю. Зокрема, це стосується України, інноваційна сфера якої багато у чому ще й досі залишається не реформованою відповідно до умов ринкової економіки. Тому для нас набуває виняткового значення розуміння сутності  інноваційної теорії, що дозволить, сподіваємось, уникнути недоліків державного управління  інноваційною діяльністю, які сьогодні стають очевидними саме від неоднозначності розуміння основних понять цієї теорії.

     У наукових дослідженнях, довідкових виданнях та нормативних актах існує багато різних визначень категорії «інновація».

     Й.Шумпетер визначає інновацію як нову комбінацію факторів виробництва: нових і покращених  продуктів та процесів; застосування технологій до нових галузей; отримання нового  джерела сировини або напів-фабрикатів, засвоєння нових ринків збуту; нових організаційних форм виробництва та управління.

     П.Друкер вважає, що інновація – це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни, що мають місце в економіці та суспільстві, з метою використання їх у бізнесі чи в різних сферах обслуговування.

     За  думкою М.Портера, інновація – це можливість здобути конкурентні переваги. Можуть проявлятися у новому дизайні продукту, новому процесі виробництва, у новому підході до маркетингу чи новій методиці підвищення кваліфікації працівників. [12, с. 16]

     Згідно  закону України,  інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. [1]

     Така  чисельність та різноманітність  тлумачення категорії «інновація»  пояснюється багатогранністю цього  явища. Специфічну сутність інновації  становлять зміни, а її функцією є  функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін.

     Пропонуємо  визначити інновації як матеріалізований результат від інвестування коштів у розроблення нового продукту, технології чи нові форми обслуговування тощо.

     Термін  «інновація» та «інноваційний процес»  є дуже близькими, але різними  за змістом. Інноваційний процес —  це підготовка та здійснення інноваційних змін.

     Інноваційний  процес включає в себе декілька взаємопов’язаних фаз, таких як: створення (винаходу), освоєння та розповсюдження інновацій.

     До  складу інноваційного процесу входить  сім елементів[13, с.80]:

     • ініціація (діяльність, що заключається у виборі цілі інновації, постановці задачі, виконуваної інновацією. Пошуку ідеї інновації, її техніко-економічному обґрунтуванню і в матеріалізації ідеї, мається на увазі перетворення ідеї в речі, тобто в майно, новий продукт, в документ майнового права — ліцензію на право використання ноу-хау, технології.);

     • маркетинг інновації (вивчається попит на новий продукт або операцію, визначається кількість або об'єм їх випуску, якщо вони лімітуються визначаються споживацькі якості і товарні характеристики).

     • випуск (виробництво) інновації;