Державне пенсійне забезпечення в Україні

      Отже, система пенсійного забезпечення, що формується, повинна бути фінансово достатньою як в короткотривалій, так і в довгостроковій перспективах, гарантувати стабільність і забезпечувати розміри пенсій, адекватні величині сплачених внесків. Мінімальні пенсії повинні поступово зростати та перевищувати мінімальний прожитковий мінімум. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ  ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ 

     3.1.Виявлення  й узагальнення основних напрямів  розвитку державного пенсійного забезпечення

     Як засвідчив зарубіжний досвід, найефективнішим фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування - персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів.

     Такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено в Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", ухваленому в травні 1990 р., що набрав чинності з 1 січня 1991 р. Прийняття цього закону практично завершило процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення, яка діяла за відповідними умовами та нормами. Зазначена система була побудована не тільки на принципах страхування, але й на поєднанні принципів соціального страхування і соціальної допомоги, вона створювала страхові засади, передбачивши відокремлення пенсійної системи від державного бюджету.

     Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як це було раніше, а Пенсійний фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових внесків підприємств та громадян.[29,с.61].

     Вперше було передбачено, що однією з умов одержання права на трудову пенсію є сплата страхових внесків до Пенсійного фонду, - нової інституції, яка потребувала подальшої розбудови. Для цього при Раді Міністрів СРСР було створено спеціальну робочу групу, до складу якої увійшли представники всіх союзних республік. Протягом 1990 р. було напрацьовано необхідну нормативно-правову базу, зокрема Положення про Пенсійний фонд СРСР, Інструкцію, яка регулювала порядок сплати внесків до Пенсійного фонду та витрачання його коштів. Водночас створювалися організаційні структури Пенсійного фонду СРСР, які на рівні союзних республік мали у своєму складі відповідні республіканські відділення. Союзний Пенсійний фонд розпочав діяльність 1 січня 1991 р., коли до нього почали надходити страхові внески, в свою чергу за рахунок коштів фонду було розпочато фінансування пенсійних виплат.

     Фактично Пенсійний фонд СРСР функціонував лише один рік і припинив свою діяльність після розпаду Радянського Союзу. Незалежні держави, у тому числі й Україна, утворили відповідні пенсійні фонди, функціонування яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.

     Після розпаду СРСР було утворено Асоціацію пенсійних та соціальних фондів, у рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік з метою подальшого розвитку системи пенсійного забезпечення населення.

     Наприкінці минулого століття вітчизняна пенсійна система допускала перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечувала соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і не відповідала необхідною мірою основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

     Тогочасна система пенсійного забезпечення суттєво залежала від демографічних ризиків, її фінансова стабільність визначалася головним чином співвідношенням між кількістю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, на що впливає загальна економічна ситуація, зокрема зайнятість населення, рівень оплати праці та демографічні фактори, у тому числі вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах. Але якщо в економіці є підстави сподіватися на поліпшення ситуації в майбутньому, то демографічні прогнози на найближчі роки досить невтішні. У 1990-х роках в Україні постала проблема пенсійного забезпечення населення, коли держава вже не могла здійснювати адекватне заміщення пенсією заробітної плати громадян, втраченої ними у зв'язку зі старістю, та запобігати бідності серед людей похилого віку. Внаслідок цього пенсійною системою були незадоволені як платники пенсійних внесків, так і більшість пенсіонерів. Існуюча система була соціально недосконалою здебільшого по відношенню до найбідніших верств населення.

     Вихід на пенсію означав втрату у середньому приблизно двох третин доходу, низький рівень пенсій змусив багатьох людей продовжувати трудову діяльність. Розмір трудових пенсій практично не залежав від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків, через обмеження максимального розміру пенсій, які призначалися відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", дві третини колишніх працівників та службовців отримували майже однакові пенсії.

     Все це позначалося на суспільних настроях, обумовлювало зниження зацікавленості роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків. Крім цього, існувала суттєва різниця між найбільшою та найменшою пенсіями, зокрема на початку 2000-х років середня пенсія народного депутата перевищувала найменшу пенсію працівника майже у двадцять разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) тільки у сім разів. У цей час набула поширення практика встановлення окремим категоріям громадян дострокових пенсій. Сплачені пенсійні внески не були власністю громадян, і відповідно їх виплата не гарантувалася сім'ям у разі передчасної смерті платників вказаних внесків. Від цього найбільше втрачали представники найбідніших верств населення. Так, наприклад, пенсія, яка призначалася у разі втрати годувальника, не була співставною із сумою сплачених внесків.

     Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з 2004 р. загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення радянських часів.

     Її удосконалення має змінити баланс економічних і соціальних інтересів у державі, в тому числі істотно збільшити рівень доходів осіб пенсійного віку, забезпечити максимальну залежність пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посилити стимули до праці та зростання заробітної плати, диверсифікувати джерела фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень. 

3.2.Напрями  вдосконалення системи трирівневого  пенсійного забезпечення в Україні

     Пенсійні  системи вдосконалюються практично  у всьому світі, і в першу чергу  в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами.

     Світова практика дедалі ширше застосовує багаторівневу  систему пенсійного забезпечення, яка  має три складові: солідарну (перший рівень), обов’язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або  добровільну накопичувальну (третій рівень).

     З урахуванням багаторівневої пенсійної  системи пенсійну реформу в Україні  слід проводити за такими напрямками:

     1) реформування солідарної системи,  що має призвести до запобігання  бідності серед осіб похилого  віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи;

     2) створення обовязкової накопичувальної  системи, основною метою запровадження  якої є підвищення розміру  пенсій за рахунок доходу, отриманого  від інвестування частини пенсійних внесків громадян.

     При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись як шляхом обов’язкового пенсійного страхування, так і створення  додаткових (добровільних) пенсійних  заощаджень;

     3) розвиток добровільної накопичувальної  системи.

     Основними завданнями у середньостроковій перспективі на відновлення фінансової рівноваги і набуття гуманної й цивілізованої  пенсійної системи є:

     1. З  огляду на старіння нації  та потребу утримання пенсій  на належному рівні необхідним є підвищення пенсійного віку.

     Зробити це можна двома раундами — спочатку підняти вік виходу на пенсію жінкам упродовж п'яти років до 60, а потім усім упродовж наступних п'яти років — до 65 років. Від цього заходу держава матиме одразу дві вигоди — громадяни, які працюють, залишаються у складі робочої сили і сплачують пенсійні внески упродовж тривалого терміну, а після виходу на пенсію отримують пенсійні виплати протягом коротшого часу. Цей підхід вигідний, власне, для громадян, які працюють, однак значна частина  політичних діячів до таких пропозицій не прихильна. . Цей підхід вигідний, власне, для громадян, які працюють, однак значна частина  політичних діячів до таких пропозицій не прихильна.

     Проте саме такий підхід дає змогу поступово стабілізувати пенсійну систему. За розрахунками, поступове, упродовж десятилітнього періоду, підвищеним пенсійного віку в Україні до 65 років сприятиме поступовому скороченню числа пенсіонерів приблизно на 40%, що дало б можливість дещо підвищити розміри пенсії нинішнім пенсіонерам та відновити платоспроможність національної пенсійної системи. 

     На  користь такої пропозиції свідчить досвід багатьох країн Центральної  та  Східної Європи найбільший пенсійний  вік у таких країнах як Польща - для чоловіків 65 років при 25 роках  стажу, а для жінок – 60 років  при 20 роках стажу; Словенія - для чоловіків пенсійний вік становить 65 роки, а для жінок – 60 років. Пенсійний вік в Україні можна порівняти з пенсійним віком у таких країнах як Албанія, Чехія, Латвія, Румунія і Словаччина[32, с. 96].

     Як  видно з таблиці 3.1. більшість країн Центральної та Східної Європи      відреагували на проблеми старіння населення й збільшення пенсійних виплат, що зумовлює серйозну загрозу банкрутства, підвищенням пенсійного віку і перебувають зараз у процесі поступового впровадження цього заходу.

     Крім того кілька  країн зокрема Угорщина, Польща та Чехія, розглядають проведення другого раунду підвищення пенсійного віку у своїх країнах і доведення його до 65 років. 
 
 

Таблиця 3.1.

Рік виходу на пенсію в інших країнах [18, с. 64]. 

   2. Переосмислити концепцію пенсійної  реформи. Міжнародний досвід переконує, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три й більше працівників, які сплачують внески до системи. Якщо цього немає, система буде фінансово нестабільною.

     Прийнятий "Закон про пенсійне забезпечення" та "Закон про недержавне пенсійне забезпечення", які були орієнтовані  на розв'язання поточних проблем у цій сфері не змогли створити пенсійну систему, яка б відповідала вимогам пенсіонерів. Сьогодні підходи щодо вирішення проблем у цій галузі враховують розвиток економіки у майбутньому. Основна увага приділяється проблемі поєднання та узгодженості пенсійної та податкової систем. Це питання стало актуальним ще тому, що за новою концепцією розвитку України передбачається багато численне створення робочих місць. А за нашим законодавством сплатою пенсійних внесків дуже обтяжені роботодавці, що призводить до нелегальних виплат робітникам - "виплат заробітних плат у конвертах".          

     З огляду на це, необхідно ліквідувати  диспропорцію сплати пенсійних внесків  робітником та роботодавцем та забезпечити  принцип паритетності у цьому  питанні, як це є у високорозвинених країнах світу (Додаток Б).

     3. Серед інших заходів, які сприяли б підвищенню фінансової стабільності пенсійної системи, можна назвати прискорення рішення щодо припинення       фінансування пільгових пенсій за рахунок страхових внесків. Тут не йдеться про скасування пільгових пенсій взагалі, а не лише про джерела фінансування так званих пільговиків із числа загальних професій. Сьогодні працівники загальних професій, як і ті, хто має право на отримання пільгової пенсії, зобов'язані сплачувати пенсійні внески за однаковою ставкою. Проте пільговики отримують вищі пенсії при досягненні молодшого пенсійного віку, ніж працівники, які мають право на отримання звичайних пенсій за віком. Отже, створюється нерівноправне становище, оскільки однаковий розмір внесків має надавати право на отримання однакової пенсії. Тому вартість фінансування пільгових пенсій має покриватись не за рахунок пенсійних внесків, а за рахунок працедавця шляхом переведення пільговиків до системи недержавного пенсійного забезпечення     до терміну досягнення нормального пенсійного віку.

     Таким чином, підсумовуючи основні завдання пенсійної реформи з метою  досягнення фінансової стабільності, необхідно виділити ряд причин, що призвели до фінансової незбалансованості  Пенсійного фонду. Зокрема, сюди відносять[30, с. 79]: