Державне пенсійне забезпечення в Україні

     Абсолютно ясно, що далеко не все обумовлене суто демографічними чинниками. Вкрай негативно  розвивається в Україні ситуація із сплатою внесків до Пенсійного фонду і податків в цілому. Коли спробувати визначити причини цього явища, то варто зауважити що: 
- близько половини всіх розрахунків проводиться у формі бартеру, тобто без зарахування грошей на відповідні банківські рахунки і без виплати заробітної плати у традиційній формі - тобто не сплачуються внески до соціальних фондів;  
- збереження широкомасштабної вимушеної неповної зайнятості, передусім неоплачуваних відпусток, істотно скорочує суму надходжень;  
- невиплата вже нарахованої зарплати також супроводжується заборгованістю сплати внесків до  Пенсійного фонду;  
- внаслідок дії цілого ряду факторів значна частина населення працює без реєстрації, що відповідно супроводжується меншими надходженнями коштів до Бюджету(у формі податків)та до Пенсійного фонду;  
- рівень зарплати є надто низьким для забезпечення істотних надходжень;  
- своєчасно не перераховуються бюджетні кошти для виплати пенсій тим категоріям пенсіонерів, які фінансуються з бюджету, а не з Пенсійного фонду (військовослужбовцям зокрема).         Зрозуміло, що за таких умов пенсіонери (принаймні ті, що не мають дітей або інших родичів, на чию допомогу можуть розраховувати), приречені на зубожіння. Єдиною альтернативою для них є пошук додаткових джерел доходів. За даними обстеження домогосподарств пенсіонерів (одиноких та сімей з непрацюючих пенсіонерів), в 1998 році місячний сукупний доход на члена сім(ї з урахуванням натуральних надходжень від особистого підсобного господарства та від продажу продуктів харчування, а також соціальних пільг та допомог у місті в 1.5 рази, а в селі - в 3.3. рази перевищував розмір пенсії.  
До цього слід додати поширену зайнятість населення пенсійного віку. Крім вже зазначеної економічної необхідності цьому сприяють наступні чинники: 
- в умовах раннього пенсійного віку більша частина населення на час призначення пенсії зберігає залишкову працездатність;

     - чинне законодавство протидіє  вивільненню осіб, що досягли пенсійного віку;

     - працюючі пенсіонери отримують  в повному обсязі пенсію та  заробітну плату;  
- поширення неформального сектору з непрестижними робочими місцями створює значний попит на робочу силу населення пенсійного віку, яке, як правило, не має високих вимог до якості роботи.

     Ці  причини обумовлюють високий  рівень економічної активності і  зайнятості населення аж до 70-річного  віку. І хоча за даними на 01.01.1999 року з 14.5 млн. пенсіонерів в зареєстрованому секторі економіки України працювали лише 2 млн., тобто 13,8%, цей відносно невисокий показник обумовлений виключно особливостями вікової структури населення пенсійного віку. Результати трьох співставних обстежень економічної активності населення України, проведених Держкомстатом у 1996-1998 роках, дають підстави для висновку про невпинне зростання рівня економічної активності населення пенсійного віку, більш стрімке у віці 65-69 років. У 1998 році пропонували свою робочу силу на ринку праці 37,9% населення віком 60-64 роки (в тому числі 46% чоловіків) і 27% населення віком 65-69 років (32% чоловіків), а працювали - відповідно 36,2 (43,8%) та 26,6 (31,6%). До цього слід додати, що обстеження не могло повністю врахувати економічну діяльність населення пенсійного віку в незареєстрованому секторі, і реальні рівні зайнятості є вищими. Таким чином, істотна частина населення старше 60 років питання стосовно зміни пенсійного віку фактично для себе вже вирішила.  Працюючі пенсіонери становлять 13,6% всіх зайнятих в зареєстрованому секторі економіки України; що ж стосується окремих галузей, то тут спостерігається значна варіація: її межі сягають 117% середнього по економіці країни показника. Найвища питома вага пенсіонерів у складі працюючих характерна для науки і наукового обслуговування (23,1%), найменша - для фінансування, кредитування і страхування (7,2%). Така різниця обумовлена і диференціацію вимог до робочої сили, і новітніми тенденціями розвитку (зокрема, така галузь як страхування докорінно змінилась протягом останніх років, туди прийшли нові люди, переважно молодь).       По регіонах варіація є менш помітною, але теж значною: вона становить 106,6% середнього по країні рівня. Найвища питома вага пенсіонерів спостерігається серед працюючих в зареєстрованому секторі економіки Севастополя, найменша - Закарпатської області. Аналіз регіональної варіації питомої ваги пенсіонерів у складі працюючих свідчить про наявність вирішального впливу на регіональні розбіжності двох факторів: рівня постаріння населення та галузевої структури економіки області.

     В існуючих економічних умовах вирішення  невідкладних проблем пенсійного забезпечення може здійснюватись двома шляхами: 
1) за рахунок збільшення доходів Пенсійного фонду; 
2) за рахунок скорочення його видатків.

     Для збільшення доходів є такі можливості:

     - підвищення податкових ставок - практично  це зроблено виконавчою владою  двократним збільшенням внесків  працюючих з доходів, вищих  за 150 гривень на місяць, але додаткові надходження до Фонду є надто малими і не вирішують проблем;

     - введення нових зборів - з валютних  операцій, купівлі-продажу автомобілів,  нерухомості, ювелірних виробів,  обслуговування засобів мобільного  зв'язку тощо; цей напрям також поширюється, але зростання доходів Пенсійного фонду - недостатнє, можливо внаслідок "втаємничення" частини операцій;

     - поширення практики безготівкового  грошового обігу за участю  населення, що сприятиме зниженню  кількості тіньових операцій - поки  що є тільки декларації Уряду та Національного банку про наміри, але нема жодних зрушень на практиці;

     - зниження сукупних податкових  ставок (не до 10%, але до розумних, економічно обґрунтованих меж), що  сприятиме висвітленню частини  підприємств та операцій, які  сьогодні не реєструються - безумовно, ніхто не може гарантувати, що такий процес розвиватиметься в реальності, існує загроза збереження нинішнього високого рівня ухилення від сплати податків, але видається, що вона є короткотривалою і менш імовірною ніж збільшення доходів в результаті зростання чисельності платників податків;

     - відмова від практики пільгового  оподаткування (в частині внесків  до соціальних фондів) окремих  галузей, підприємств, територій.

Дії щодо скорочення витрат Пенсійного фонду  є, безумовно, менш популярними. Якщо виключити зниження розміру пенсій, то наявні можливості виявляються досить обмеженими, а саме:

• скорочення кількості пільгових пенсіонерів;
• поступове скорочення (аж до повного викорінення) практики одночасної виплати пенсії по віку та зарплати у повному обсязі;
• підвищення (вельми поступове) пенсійного віку і вирівнювання пенсійного для жінок та чоловіків;
• збільшення трудового стажу, необхідного для отримання пенсії за віком;
• збільшення тривалості періоду, за який враховується розмір доходу (заробітної плати) та відрахувань до Пенсійного фонду при визначенні пенсії за віком;
• вилучення з Пенсійного фонду виплат, які не мають безпосереднього відношення до його функцій - це хоча і не знизить сукупних витрат на соціальний захист, але зніме частину навантаження на цільовий фонд, створений для фінансування пенсій;
• уведення обмежень для пенсії за віком, яка сплачується з державного пенсійного фонду - відповідно до обмежень максимальних сум щомісячного доходу, з якого стягуються внески до Пенсійного фонду. 

      Абсолютно ясно, що перелічені напрями дій  можуть не співпадати в часі; більш  вдалим з огляду на необхідну суспільну  підтримку реформ видається підхід, згідно з яким заходи щодо збільшення сукупних надходжень до Пенсійного фонду  передуватимуть заходам щодо скорочення його витрат      [31, с. 37].

     Що  стосується віку виходу на пенсію, то демографічні прогнози свідчать, що для істотного  його збільшення Україна має приблизно 10 років, тобто починати цей процес залежно від річних рівнів збільшення (на 3 чи 6 місяців) необхідно не пізніше наступного року. Певні часові обмеження є і у скороченні пільгових пенсій та пільг щодо сплати внесків до Пенсійного фонду. Швидке запровадження цього заходу створює передумови для певного уповільнення процесу збільшення пенсійного віку, і навпаки. пільгових пенсій та пільг щодо сплати внесків до Пенсійного фонду. Швидке запровадження цього заходу створює передумови для певного уповільнення процесу збільшення пенсійного віку, і навпаки.

     Але якщо зважити на співвідношення жінок та чоловіків у пенсійному віці та статеві особливості структури життєвого потенціалу (середню тривалість трудоактивного та пенсійного періодів життя), то слід підкреслити, що дійсно дієві результати може дати встановлення рівного пенсійного віку - 65 років для чоловіків і жінок, як би не хотіли ми робити інакше.

     Говорячи  про проблему підвищення пенсійного віку, варто наголосити, що від її вирішення одні верстви населення  виграють, а інші програють. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити  виграш найменш захищених і відповідно найбільш нужденних верств населення (а такими, безумовно, сьогодні є ті пенсіонери, які за станом здоров'я не можуть працювати і вимушені животіти на сучасну пенсію).

     Вони  абсолютно нічого не втратять від  підвищення пенсійного віку, а виграти можуть, коли зекономлені кошти держава витратить на збільшення пенсій передусім для них.    

     Окрім цього в рамках здійснення загальної  реформи пенсійної системи необхідні: 
- впровадження накопичувальних рахунків на умовах добровільного пенсійного страхування;  
- підтримка розвитку недержавних (приватних, корпоративних, професійних тощо) пенсійних фондів - тут необхідно здійснити комплекс заходів для відновлення довіри населення до цих фондів;

     - збільшення частки виплат до  Пенсійного фонду, які робляться працюючими, і одночасне зменшення частки виплат, які здійснюються працедавцями (за умови попереднього збільшення рівня оплати праці).

2.3. Етапи  розвитку державного пенсійного  забезпечення і поглиблене дослідження  їх фінансових аспектів 

     Для оцінки теперішнього стану та можливих майбутніх змін у системі пенсійного забезпечення в Україні у цілому, включаючи, перш за все, і систему  державного пенсійного забезпечення, розглянемо еволюцію становлення цих  систем в Українській державі. Адже, логіка розвитку стає зрозумілою на основі ретроспективного підходу, коли досліджуються основні елементи, етапи, принципи діяльності цієї системи. У становленні та розвитку пенсійне забезпечення на теренах України за останні 125 років пройшло кілька етапів, які можна охарактеризувати рівнем пенсійного законодавства, широтою охоплення населення, колом їх професійної орієнтації, джерелами професійної орієнтації та іншими ознаками. Своїми витоками пенсійне забезпечення, як частина соціального страхування, сягає середини 80-х років ХІХ століття Воно зародилося у формі Пенсійних кас - емеритальних і страхових. На той час на теренах східних областей України, що були під протекторатом Росії, для певних категорій державних чиновників та окремими відомствами для їх службовців створювались так звані емеритальні та страхові каси. Законодавчо обов'язковий устрій кас пенсійного страхування започатковано у 1861 р           [1, с. 91]. 

     Другий  етап формування пенсійного забезпечення розпочався після політичних подій 1917 року і закінчення громадянської війни. Уряд суттєво змінив систему фінансування пенсійного забезпечення. Вже у 1933 р. соціальне страхування почало перетворюватися у соціальне забезпечення. Протягом десятиліть розвитку пенсійного забезпечення радянської доби вносились різні зміни, на подробицях яких ми зупинятись не будемо. Можна лише зауважити, що ухвалена у 1936 році Конституція СРСР декларативно проголосила право усіх громадян на матеріальне забезпечення в старості. 

     В середині 80-х років в Радянському  Союзі почали відбуватися зміни у всіх сферах життя: політичній, економічній і соціальній. Виникла потреба змін і у пенсійному законодавстві. У травні 1990 р. ВР СРСР був ухвалений Закон «Про пенсійне забезпечення». Однією із принципових відмінностей стало те, що виплата пенсій передбачалась не з Державного бюджету СРСР, а з принципово нової фінансової інституції - Пенсійного фонду. Стаття 8 цього закону декларувала, що всі державні пенсії фінансуються з коштів Пенсійного фонду як самостійної фінансово-банківської системи, що формується за рахунок відрахувань підприємств, установ, організацій, громадян та коштів держбюджету. Новий етап розвитку інституту пенсійного забезпечення розпочався з набуттям Україною незалежності і відбувався на базі системи, що існувала в радянський період. Правовою основою пенсійної системи став Закон України „Про пенсійне забезпечення" прийнятий у грудні 1991 року, який відповідно до Конституції України гарантував всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання  трудових і соціальних пенсій. За цим законодавчим актом призначались такі види державних пенсій: а) трудові пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років); б) соціальні пенсії.  

     Для виконання програм пенсійного забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів  України №39 від 28 січня 1992 року був  створений Пенсійний фонд України. Цей фонд як спеціальний фінансовий інститут зародився в надрах планової економіки, тому основні недоліки притаманні їй були автоматично перенесені на його функціонування. Українська державна політика стосовно Пенсійного фонду була нестабільною, так були періоди, коли Пенсійний фонд існував автономно як державний позабюджетний фонд (1992-1993), були періоди, коли цей фонд включався до складу Державного бюджету України (1994-1996 рр.). З 1997 року Пенсійний фонд функціонує як державний позабюджетний фонд. 

     Пенсійна  криза почала проявлятися після  трьох років незалежності України. У 1996 році дефіцит бюджету склав 33млн. грн. накопичувалися борги з виплати пенсій. Головною проблемою подальшої діяльності фонду було несвоєчасне фінансування пенсійних виплат і погашення заборгованості, яка на 01.01.1999 р. склала 1,974 млрд. грн. Основною причиною такого кризового стану в пенсійній системі стало різке зменшення поступлень страхового збору на пенсійне страхування.    

     Таким чином, криза Пенсійного фонду, що вперше проявилась у 1996 році та інтенсивно наростала  у 1997-1998 рр. продемонструвала невідповідність чинної на той час системи пенсійного забезпечення до нових умов соціально-економічного розвитку. Аналізуючи цю ситуацію можна відмітити по менший мірі три групи факторів, що спричинили вказану кризу - макроекономічні, демографічні та фінансово-економічні.    

     Для фінансового забезпечення погашення  заборгованості з виплат пенсій, збільшення надходжень до Пенсійного фонду Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з  виплати пенсій» введено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, а саме: з операцій із купівлі-продажу валюти; з продажу ювелірних виробів; з операцій відчуження легкових автомобілів. Завершуючи характеристику ІІІ етапу розвитку пенсійного забезпечення, необхідно відзначити, що за 12 років (1991-2003 рр.) незалежності в Україні була сформована всеохоплююча розподільча система державного пенсійного забезпечення, через яку розподілялось до 10% ВВП (у 2003 році). В основу цієї системи було закладено принцип  соціального страхування, але він реалізовувався незначною мірою і по суті, система носила адміністративно-розподільчий характер.   

     Четвертий етап розвитку пенсійного забезпечення в Україні розпочався з прийняттям Верховною Радою 9 липня 2003 р. базових законів „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та "Про недержавне пенсійне забезпечення". З зазначеними законами, що набрали чинності з 1 січня 2004 року в Україні розпочалася повномасштабна пенсійна реформа, запровадження трирівневої пенсійної системи, яка ґрунтується на відомій в економічній теорії концепції як тріада економічних інтересів членів суспільства: суспільних, групових, індивідуальних - так званих «трьох колон», яка була розроблена ще у 1957 році Людвігом Ерхардом  і яка продовжує використовуватись у практиці промислово розвинених країн.    Пенсійну реформу передбачалося здійснювати у три етапи. Перший (2004-2005 рр.) - реформування солідарної системи пенсійного забезпечення і запровадження добровільної системи пенсійного страхування. Другий етап (2005-2006 рр.) - створення економічних передумов та інформаційно-технічної бази для запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування. Третій етап (2007-2011 рр.) - запровадження обов'язкової накопичувальної системи пенсійного страхування.