Державне пенсійне забезпечення в Україні

Рис. 2.3. Доходи Пенсійного фонду України на 2010 рік, тис.грн. [17 ,с  54.] 

    Оскільки, як видно з наведеної схеми, основним джерелом є все ж таки власні доходи, потрібно визначити, яким чином їх можливо збільшити.

      Для того, щоб розробити відповідну програму, слід враховувати особливості різних методів фінансування пенсійних  систем. У зв'язку з цим значний  інтерес становлять потенційні джерела фонду та створення умов для їх трансформації у реальні. Зважаючи на те, що пенсійна система планується як складна у фінансовому відношенні ієрархічна структура, розглянемо деякі потенційні джерела.

      Одним із найвагоміших джерел відрахувань у Пенсійний фонд можуть бути внутрішні заощадження населення. Слід зазначити, що їх не ототожнюють із заробітною платою. За нинішніх її розмірів, на перший погляд, недоцільно сподіватися на істотне підвищення норми заощаджень в рахунок майбутньої пенсії.

      Однак, грошові доходи населення, у тому числі за їх основним напрямом, мають  стійку тенденцію до зростання. При  цьому зазнала змін структура  грошових витрат населення у бік  зменшення питомої ваги заощаджень. Водночас особливістю економіки  України є те, що приріст заощаджень населення у всіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних доходах.

      Можна стверджувати, що причина цього криється у значному тіньовому секторі  фінансово-господарської діяльності, який, за визначенням деяких дослідників, охоплює 60% економіки. При цьому зауважимо, що близько 40% населення (в тому числі й майбутні пенсіонери) одержують офіційно не зареєстровані доходи. Залучити ці кошти, принаймні частково, надзвичайно важливо[19 ,с. 38].

     Значним потенційним джерелом реального фінансування є кошти, які вивозяться за межі країни. Безперечно, навіть в умовах найдосконалішої фінансової інфраструктури (наявних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо) далеко не всі кошти були б використані у самій країні. Проте потенційні можливості цього джерела надзвичайно великі. Значним потенційним джерелом реального фінансування є кошти, які вивозяться за межі країни. Безперечно, навіть в умовах найдосконалішої фінансової інфраструктури (наявних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо) далеко не всі кошти були б використані у самій країні. Проте потенційні можливості цього джерела надзвичайно великі.

     Глибинний фінансовий зміст зовнішніх надходжень полягає у тому, що вони, як правило, є результатом заощаджень, здійснених у інших країнах. Ці заощадження можуть повертатися в Україну у вигляді фінансових запозичень (міжнародних організацій, фондів або іноземних держав)[11, с. 67].

      Інший спосіб залучення коштів у пенсійні фонди – це житлове будівництво. З урахуванням наявності заощаджень у населення можна проблему фінансування будівництва житла розв'язати на користь збільшення пенсійних фондів. До технології, заснованої на принципі “заощадження – акумуляція – позика – пенсійні виплати ”, належить система житлобудівних заощаджень.

      Основна ідея цієї системи кредитування полягає  в мобілізації вільних коштів населення на будівництво і придбання  житла в рамках переважно спеціалізованих  банківських інститутів. Разом із тим однією з причин, що стримує  розвиток такого способу акумуляції коштів, є розрив між доходами переважної частини населення і вартістю житла. В Україні він значно перевищує аналогічні показники в економічно розвинутих країнах.

     Взагалі аналіз потенційних джерел системи  пенсійного забезпечення свідчить, що основною проблемою є створення умов для їх трансформації у реальні джерела.

     Якщо  ж проаналізувати розміри пенсій за видами: 

     Таблиця. 2.1.

     Розміри пенсій, які виплачуються із Пенсійного фонду України станом на 01.01.2000-01.01.2010 років [18, с. 55]. 
 

     Можна зробити наступні висновки. Всі види пенсій мають стійку тенденцію до зростання протягом звітного періоду (01.01.2000   – 01.01.2010 роки), яке відбувається у відповідь на зростання загального рівня цін. Однак, в той же час, збільшення видів пенсій відбувається нерівномірно, що легко простежити у відсотковому порівнянні з середнім заробітком. [2,с.39].

     Поступове зменшення осіб, що отримують пенсії по інвалідності від трудового каліцтва і професійного захворювання з 101837 осіб в 2000 році до 44957 в 2010 році свідчить про те, що рівень травматизму на виробництві знижується, а отже підвищується загальний рівень розвитку країни (насамперед, внаслідок запровадження нового обладнання, поступової заміни старого, покращення медичного обслуговування на виробництві, зменшення шкідливої дії виробничих факторів тощо). Водночас, в розподілі пенсій по інвалідності від загального захворювання простежується дещо інша тенденція. Найбільша кількість осіб, що отримує цей вид пенсії прийшлася на 2000-2004 роки, потім чисельність почала зменшуватись, але не такими значними темпами, що викликано різними несприятливими факторами: соціальною напругою у суспільстві, розповсюдженням різних захворювань, тощо. До цих же причин можна віднести невисокі темпи зменшення чисельності осіб, що отримують пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Збільшення кількості людей, що отримують пенсії за віком говорить про загальне старіння нації, яке притаманне більшості розвинених країн світу[2, с. 49].

     В той же час, значна чисельність цих  пенсіонерів отримують різні надбавки, доплати, компенсації та підвищення, згідно Законам України . Якщо простежити тенденції, можна відмітити, що зменшується лише чисельність тих осіб, які підпадають під наступні статті: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Це пов’язано насамперед з об’єктивними умовами, оскільки це особи похилого віку, крім того кількість цих людей значно збільшуватись не може. Зменшення чисельності пенсіонерів, що отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» викликано скороченням цих служб. Чисельність осіб, що отримують пенсії по всіх інших статтях збільшується, що на фоні загального скорочення чисельності населення країни ще раз свідчить про старіння нації. 

     2.2. Характеристика соціально-економічних  і демографічних аспектів становлення  державного пенсійного забезпечення 

      Твердження  про крах пенсійної системи в Україні стали вже звичними, вони спираються на низький рівень пенсій, які в переважній більшості не забезпечують навіть мінімальних потреб населення похилого віку, на наявність 2-х-мільярдної заборгованості (яка тільки протягом останнього року збільшилась у півтора рази) і на сьогодні вдвічі перевищує місячні потреби Фонду. Діюча пенсійна система не виконує своїх двох основних функцій - захисту громадян похилого віку від зубожіння та забезпечення зв'язку між розміром пенсії та трудовим внеском. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні чи не найбільш серйозний бар'єр на шляху реформування системи соціального забезпечення населення України в цілому і пенсійної системи як її невід'ємної складової частини. Рівень постаріння населення України є сьогодні найвищим в СНД, але нижчим, ніж в більшості економічно розвинених країн.

     Гострота  економічних наслідків обумовлена головним чином знеціненням внаслідок  інфляції початку 90-х років нагромаджень основної частини пенсіонерів і  відповідно відсутністю в них  додаткових доходів, які можна було б витрачати на підтримку належного  рівня життя. По суті це були ті ж самі добровільні накопичення, що здійснюються в рамках трирівневої системи пенсійного забезпечення. Незважаючи на те, що відрахування до Пенсійного фонду становлять 34% Фонду заробітної плати (32% сплачує роботодавець і 2% - працюючий), а сукупні витрати на фінансування пенсій (з урахуванням наявних пільг) наближаються до 20% ВВП, середній розмір пенсії - пенсіонерам, які перебували на обліку в органах соціального захисту, 60,65 грн. (US$ 18) в 1998 році - не забезпечував навіть мінімально пристойного рівня життя. До того ж у зв'язку з падінням курсу національної валюти тільки протягом 1998 року розмір пенсії в доларовому еквіваленті знизився майже на третину. Безумовно, важливим результатом низького пенсійного забезпечення є його вплив на подальше зниження рівня народжуваності, викликане необхідністю для середнього покоління утримувати не тільки дітей, а і батьків. В країнах з досить сильними внутрішньо сімейними зв'язками і збереженням традицій багатопоколінної родини (особливо поширеними в сільській місцевості) це відіграє вельми помітну роль, посилюючи тим самим процес старіння.

     За  даними на 1.01.99 в Україні налічувалось 14,5 млн. пенсіонерів (29% загальної чисельності  населення), при цьому протягом останніх років їх чисельність зросла значно більше, ніж чисельність населення пенсійного віку. відбулося це за рахунок дії цілої низки факторів законодавчого характеру: 
- скасування обмежень на одночасне отримання пенсії і заробітної плати працюючими пенсіонерами призвело до того, що частина населення, яке досягло пенсійного віку, зберегло залишкову працездатність і можливість реалізації своєї трудової активності, оформила пенсії (за умов існування обмежень таке оформлення не набувало масового характеру і таким чином чисельність пенсіонерів була меншою за загальну чисельність населення  пенсійного віку);  
- розширення переліку професій (зокрема за списками № 1 та № 2), що дають право на призначення пенсії в більш ранньому віці (за даними на 1.01.99 питома вага пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах сягнула 15,4%загальної чисельності пенсіонерів в Україні).  
- зростання безробіття і можливість призначення пенсії на 1.5 року раніше загального пенсійного віку неминуче призвели до того, що переважна частина безробітних так званого перед пенсійного віку оформлювало пенсії.  Наголосимо на тому, що в переважній більшості країн чисельність пенсіонерів перевищує чисельність населення пенсійного віку (передусім за рахунок наявності частини населення, що користується тими чи іншими пільгами), але в Україні ця різниця є вже надто великою - за даними на початок 1999 року вона становила 25% (на початок 1991 року - 18%)[25, с. 61].   Сучасна система пенсійного забезпечення громадян старше працездатного віку побудована в Україні за принципом солідарності поколінь, тобто на основі фінансування виплат пенсіонерам з відрахувань працюючих (які здійснюються ними самими чи їх роботодавцями). У тих випадках, коли коштів Пенсійного фонду не вистачає (під час досить високої інфляції і відповідної індексації пенсій та зарплат це може бути пов'язано не тільки з недостатніми надходженнями, а і з їх затримками, оскільки відрахування до Пенсійного фонду здійснюються за минулий місяць, а пенсії сплачуються за поточний; відповідним чином впливають затримки у виплаті зарплати, оскільки відрахування до Пенсійного фонду здійснюються тільки після виплати зарплати), різниця повинна фінансуватися з Бюджету, тобто за рахунок перерозподілу інших податкових надходжень до Бюджету від працюючих чи підприємств.         

     Таким чином, на фінансові можливості солідарної пенсійної системи вирішальний  вплив має співвідношення пенсіонерів  та платників страхових внесків.  
Це співвідношення залежить від кількох факторів: 
- рівня демографічного навантаження на населення працездатного віку, тобто співвідношення чисельностей населення пенсійного і працездатного віку;  
- рівня зайнятості населення працездатного віку, тобто питомої ваги економічно активних осіб в складі населення працездатного віку і питомої ваги зайнятих в складі економічно активних;  
- питомої ваги платників страхових внесків в загальній чисельності зайнятих. Всі ці фактори в свою чергу визначаються загальною економічною ситуацією, зокрема рівнем сплати податків в цілому, та демографічною, що характеризується статевовіковою структурою населення та співвідношенням середньої тривалості життя у пенсійному та працездатному віці, тобто віком виходу на пенсію на загальних і пільгових засадах і рівнями смертності.  На сьогодні в Україні сформувався високий рівень постаріння населення, і відповідно демографічного навантаження. Згідно з розрахунками внаслідок практичного вичерпання потенціалу демографічного росту в Україні в перспективі демографічне навантаження неминуче зростатиме. Пік демографічного навантаження буде досягнутий в середині наступного століття, коли (за умови збереження сучасного пенсійного віку) на 1000 осіб працездатного віку припадатиме майже 900 пенсіонерів. Оскільки не всі працездатні особи є трудоактивними, не всі трудоактивні працюють, і не всі працюючі сплачують внески до Пенсійного фонду, а всі особи пенсійного віку отримують пенсії, реальне співвідношення між платниками пенсійних внесків і отримувачами пенсій є значно більшим. Такий високий рівень навантаження на суспільство обумовлений головним чином низьким рівнем народжуваності, який протягом вже 35-річного періоду не забезпечує простого заміщення поколінь; дається взнаки високий рівень смертності населення працездатного віку та негативна вікова структура сальдо зовнішньої міграції (відплив населення 20-40 років на навчання та роботу і повернення після досягнення пенсійного віку, а з 1994 року - взагалі від'ємне сальдо).     Вік виходу на пенсію в Україні - чи не найнижчий у світі, а попри поширену тезу, що середня очікувана тривалість життя чоловіків при досягненні 60-річного віку становить 14,2 роки, а жінок при досягненні 55 років - 22,5 років, то це не відповідає дійсності. Проте, численним групам населення пенсія призначається значно раніше, що відповідним чином впливає на середні показники. Передусім, слід згадати: 
- 2-х мільйонну групу 20 категорій працюючих, яким передбачений пільговий (на 5-10 років раніше) вік виходу на пенсію;  
- значну частину людей, які втративши роботу в перед пенсійний вік, реалізують своє право на дострокове (на 1,5 року) призначення пенсії (в умовах зростання безробіття їх кількість неминуче зростатиме).    
Нормальним вважається співвідношення між пенсією та зарплатою на рівні 45%, але згідно з розрахунками за умов незмінності пенсійного віку на такий рівень пенсійного забезпечення ніхто (за винятком тих категорій громадян України, яким пенсії встановлюються на спеціальних підставах) не може розраховувати. Більше того, наведені на рис. 2 результати розрахунків свідчать про те, що реальні зрушення можуть бути досягнуті лише при поступовому підвищенні пенсійного віку до 65 років для всього населення.