Взаємозв’язок інфляції і безробіття, їх особливості в Україні

                                                    ВВП٭

де ВВП٭ - природний обсяг виробництв

ВВП – фактичний обсяг виробництва

(ВВП٭ - ВВП) – ВВП- розрив

Б٭ - природна норма безробіття

Б' – фактичний рівень безробіття

      β – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що на кожен відсоток перевищення безробіттям його природної норми фактичний ВВП є меншим за природний ВВП на β %).

              У більшості країн коефіцієнт β коливається в інтервалі від 2 до 2,5%. Це означає, що коли циклічне безробіття в національній економіці становить 1%, то фактичний ВВП на 2 – 2,5% менший за природний ВВП.

Таким чином, ВВП- розрив як показник втрат від циклічного безробіття становить:                   ВВП- розрив = β(Б' - Б*)ВВП*

Хоча економічна плата за безробіття висока, ніякі втрати не можуть віддзеркалити ті соціальні та психологічні наслідки, які несуть у собі періоди вимушеного безробіття. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Недавні дослідження соціального здоров'я показали, що безробіття  негативно позначається на психіці людини, на її фізичному стані: підвищується рівень  серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств.

3.2 Шляхи подолання інфляції в Україні

Ряд економістів пояснюють високий рівень інфляції насамперед штучно завищеним доходам населення. Так, на думку колишнього голови ради Нацбанку А. Гальчинського, інфляційна модель економіки сформувалась в нас з 2005 року, оскільки із цього часу темпи приросту заробітної плати істотно перевищили темпи приросту ВВП. Тому для подолання інфляції необхідно зменшити соціальне навантаження на економіку.

Постійне вилучення у працівників значної частини необхідного продукту негативно впливає на економіку, призводить до злиденності значної частини населення, «відтоку мізків» за кордон, тому без радикальної зміни існуючих пропорцій розподілу доходів не обійтись. Це – найважливіша умова подолання бідності, збільшення обсягу внутрішнього ринку, соціальної переорієнтації економіки. Однак наближення частки заробітної плати у ВВП до рівня розвинених країн потребує випереджаючого зростання реальної зарплати порівняно із продуктивністю праці.

Хоча зростання цін на енергоносії, підвищення зарплати та монетарні чинники вплинули на динаміку цін, ці фактори далеко не повною мірою пояснюють причини спалаху інфляції. Існують більш важливі чинники, що чомусь випали з поля зору дослідників.

Як відомо, будь-який підприємець прагне до збільшення прибутку. На перший погляд, найпростіший шлях досягнення цієї мети – механізм конкуренції. Підприємець знає, що при необґрунтованому підвищенні цін він втратить значну частину ринку. Існуюча структура ринків серйозно впливає на цінову політику підприємств, робить нашу економіку вразливою до інфляції. Адже, якщо у підприємства, що діє в конкурентному середовищі, збільшуються витрати, його керівництво починає серйозно думати, як їх зменшити. Однак монополіст рідко обтяжує себе такими турботами, оскільки може перекласти додаткові витрати на споживача. Збереження існуючих проблем супроводжувалося появою нових. Вони пов’язані в першу чергу з істотним посиленням рейдерства. Захоплення ряду ефективних підприємств завдали економіці значної шкоди.

Слід також зазначити, що рейдерство безпосередньо впливає на інфляцію. В ринковій економіці одним із найважливіших джерел інвестицій є кошти громадян. Однак в умовах, коли надійний захист прав власності відсутній, інвестори вкладають гроші переважно в ті активи, які вилучити складніше, насамперед у нерухомість. У цьому – одна з найважливіших причин швидкого зростання цін на нерухомість в Україні, утворення «мильної бульки» на відповідному ринку. Замість того, щоб збільшити виробництво, кошти інвесторів сприяють зростанню попиту на будівельні матеріали і ряд інших товарів, порушуючи баланс попиту та пропозиції. При виробленні дієвої антиінфляційної політики необхідно використовувати світовий досвід. Наприкінці 70-х – на початку 80-х років минулого століття США зіштовхнулися зі спадом виробництва та високою інфляцією. Для боротьби з нею Федеральна резервна система впровадила жорсткий контроль за зростанням грошової маси. Однак в антиінфляційній політиці адміністрації Рейгана, обраного президентом у 1980 році, наголос був зроблений на інші заходи. Було здійснено перегулювання економіки, внаслідок чого обсяг державного втручання скоротився, посилилась конкуренція. Варто згадати і власний повчальний досвід. Наприкінці 90-х років минулого століття був здійснений комплекс заходів, спрямованих на дерегулювання економіки і розвиток підприємництва. Істотно скоротився перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, зменшилась кількість перевірок, була впроваджена спрощена система оподаткування, обліку та звітності для малого бізнесу. Суттєво зросла і чисельність зайнятих на підприємствах. А кількість суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб збільшилась в півтора рази.

Ці заходи сприяли виходу економіки із кризи, вплинули також на динаміку цін. Якщо у 2000 році споживчі ціни в Україні зросли на 25,8%, то в 2001 – на 6,1%, а в 2002 році спостерігалось небачене протягом багатьох десятиліть явище – дефляція. На жаль, надалі програма дерегулювання була згорнута.

3.3 Шляхи подолання безробіття в Україні

Стан ринку праці й тенденція до зростання числа безробітних свідчать

про потребу прийняття термінових і радикальних заходів, необхідних для вирішення проблеми зайнятості та створення робочих місць. Наявна система допомоги безробітним не відповідає ситуації, яка склалася, а потребує докорінного реформування. Для цього потрібно здійснити оцінку перспективного стану зайнятості, на основі чого можна виробити стратегію вирішення цього питання. Служби зайнятості не в змозі власними силами вирішити цю проблему.

Україна, як й інші країни, стикнулася з проблемами безробіття, зумовленими світовою економічною кризою. Багато країн вирішували і надалі вирішують проблеми зайнятості населення.. Створення нових робочих місць є можливим передусім у сфері малого бізнесу, тобто у сфері реального підприємництва, всебічний розвиток якого має великий потенціал. Крім цього ,на ринку праці багатьох країн світу вже тривалий час застосовують нетипову форму зайнятості – запозичену працю. У дещо спрощеному трактуванні запозичена праця – це форма нетипової зайнятості, яка передає певного працівника в розпорядження іншого роботодавця [14; 7-8].

Поширення інституту запозиченої праці тісно пов'язане з розвитком агентств зайнятості, які, власне, і надають послуги у цій сфері. Спочатку ці агентства обслуговували малі підприємства, перебираючи на себе надання послуг з оренди робочої сили за певну винагороду для виконання допоміжних функцій: охорона приміщень, їхнє прибирання, кур'єрське обслуговування, а згодом – урізноманітнили та розширили свої послуги. Такі послуги у світі в середньому зростають на 20-25 % за рік.

Повертаючись до малого бізнесу, варто зазначити, що для економіки на сучасному етапі він, як завжди, є тією сферою трудової діяльності, яка поглинає індивідуальну працю і водночас є антиподом стандартизованого великого виробництва (90-ті роки вже переконливо про це свідчать). Тому закономірності розвитку малого бізнесу залишаються актуальними і на тлі глобалізації економіки. Тому вважаю за потрібне докладніше проаналізувати можливості малого бізнесу для подолання безробіття. У багатьох країнах цей бізнес обмежується предметами першої необхідності і насамперед орієнтується на попит бідних прошарків населення. Безумовно, орієнтація на бідних людей перетворює малий бізнес у консервативний елемент економіки. Але оскільки бідність та безробіття існують і, мабуть, будуть існувати у світі ще протягом тривалого часу, то попит на продукцію, яку виробляє малий бізнес, збережеться ще на довго.

Однією з характерних особливостей розвитку малого бізнесу на сучасному етапі є те, що він сприяє відродженню традиційних ремесел, народних промислів, кустарництва. Це зумовлено пожвавленням інтересу до національних традицій, культури, народної творчості, ручної роботи. Такий інтерес посилюється високими темпами зростання міжнародного туризму, який в умовах кризи є найменш ризикованою й найбільш перспективною, з економічного погляду, сферою вкладання державних інвестицій – реального джерела зростання ВВП і надходжень до бюджету. У світовій туристичній галузі зайнято близько 10 % світових трудових ресурсів, виробляється близько 10 % світового валового продукту, 7 % світових інвестицій і 5 % усіх податкових надходжень [28; 39].

Розвиток туризму в Україні дасть змогу створити тисячі робочих місць не тільки в туристичній сфері, а й у видах діяльності, процвітання яких прямо пропорційне кількості туристів у країні (мається на увазі такі види традиційних промислів, як: гончарство, різьбярство, писанкарство, народна вишивка тощо), а це має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи.

В інформації уряду України зазначено, що загрозливим для національної економічної безпеки є порогове значення тіньової економічної діяльності, яке становить 30 % від офіційного ВВП. На сьогодні, за статистичними зведеннями Міністерства економіки України, рівень нелегальної економіки України становить 28 %, а за висновками експертів – майже 60 % ВВП [17].

Безумовно, статистика "домашнього" бізнесу не є точною, навіть у США. Найбільш переконливі цифри є Статистичне управління Міністерства праці США: 1985 р. у "домашньому" (надомному) бізнесі працювало 18 млн. чол. Згідно з результатами опитування, які проводила нью-йоркська дослідна

фірма "Link resources", у 1993 р. повністю або частково вдома працювало 39 млн. осіб, зокрема 6 млн осіб, які мали ще основну роботу. Відповідно до інших розрахунків, на початку нового тисячоліття кількість американців, які

будуть займатись "домашнім" бізнесом, зросте до 35 млн осіб У США сімейний бізнес досить різноманітний. Тут займаються і ремеслами, і побутовими послугами, надають ділові та освітні послуги. Так, тільки 4,4 % всіх сімейних підприємств займаються ремеслами; 11,8 % зайняті в роздрібній торгівлі; фінансові, бухгалтерські, консультаційні та комп'ютерні послуги становлять 30 % всього "домашнього" бізнесу; на частку будівництва, нерухомості, освітніх, юридичних і оздоровчих послуг припадає 53,8 % Надавати такі послуги можна і в Україні, (певною мірою вони вже існують, але нелегально), але належної підтримки з боку держави цей бізнес ще не набув.

Використовуючи досвід США у розвитку "надомного" бізнесу, можна значно покращити питання зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не тільки для безробітних, але й для держави загалом, проте її можна реалізувати лише за умови забезпечення певної частини населення хоча б вживаними комп'ютерами (для виконання, скажімо, найпростіших комп'ютерних послуг). Хоча в умовах інтенсивних економічних перетворень,

за динамічного розвитку інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерних мереж і програмного забезпечення зросло значення діяльності висококваліфікованих працівників, які виконують певну частку складної комплексної роботи, використовуючи персональний комп'ютер, перебуваючи

при цьому поза межами безпосереднього виду діяльності. Таку дистанційну

зайнятість називають відповідно "позаштатною дистанційною роботою" (або телероботою, або "мобільною дистанційною роботою") [15,с.81-84]. Найприйнятнішими для дистанційної зайнятості є роботи, які виконують індивідуально.

Вирішенням проблеми безробіття, зокрема у сільській місцевості можуть бути "сімейні ферми". Найбільш загальним і зручним є визначення ферми як виробництва, яким керує фермерська сім'я, навіть за тієї умови, що на ньому працюють наймані робітники.

Отже, можна стверджувати, що сімейні господарства належно забезпечують сільськогосподарською продукцією населення своїх країн. При цьому підтримка їхнього бізнесу з боку держави є вагомою.

Таким чином, аналіз розвитку сімейного бізнесу переконує в тому, що

тільки організацією сімейного бізнесу всіх проблем працевлаштування населення вирішити неможливо. Проте системний розвиток усіх форм бізнесу і зайнятості за належної підтримки держави допоможе вивести Україну на траєкторію сталого економічного зростання.

ВИСНОВОК

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною не відпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі.