Управління конфліктами у промисловому підприємстві

Характер - це сукупність постійних психологічних якостей, що визначають лінію поведінки конкретної людини, його реакцію на ситуацію, ділові якості, вимогливість до себе та інших тощо. Кожний характер - це унікальний, неповторний набір людських якостей. Його можна приблизно визначити за допомогою стосунків: принциповість - безпринципність, тактовність - безтактність, організованість - анархія, працелюбство - ледарювання, впевненість -невпевненість, переоцінка власних сил - зневіра у собі, самокритичність - амбіційність, вимогливість - апатія, акуратність - халатність, скупість - марнотратство тощо.

Характер, вирішальною  мірою, залежить від виховання і. щоб 
не стверджували Павлов та біхевіористи - перебуває під значним впливом характеру батьків.

Життєві звички та поведінка визначаються ще й цілеспрямованістю, внутрішнім переконанням, природними даними, традиціями та соціальним устроєм.

У кожній (чи майже в кожній) організації  є людина - місцевий тиран і деспот, - яку дружно ненавидять всі співробітники. Вона, сама того не знаючи, відіграє важливу роль у діяльності фірми, тому що на ньому концентрується вся негативна енергія (незадоволення, підозри та ненависть тих, хто працює поруч). Завдяки такій зручній мішені, руйнівна сила подібних настроїв зменшується з кожною насмішкою на його адресу. Буває, що таких людей кілька, але щоб не було жодного - уявити майже неможливо.

Ця незамінна людина контролює  правильність дрібних витрат, розхід канцелярських матеріалів, черговість відпусток, виробничу дисципліну та інше, їй до всього є справа. Людина, що виконує ці обов'язки, повинна, без сумніву, володіти особливими якостями: бути спостережливою, методичною, усім цікавитись, втручатись у .будь-яку справу, знати усі новини, любити дисципліну та порядок і бути байдужою до того, що про нього думає решта (хоча інколи і навпаки - злопам'ятною та мстивою). "Букет" таких особистих якостей ідеально виводить із себе оточуючих.

Зрозуміло, що безконфліктне існування  в таких умовах неможливе, а це ще один доказ об'єктивності конфліктів та необхідності їх позитивного вирішення.(Н.П. Тарнавська, Р.М. Пушкар, «Менеджмент: Теорія та практика», Тернопіль,1997).

 

 

 

Узагальнення до розділу 2

Проведення аналізу між  особових стосунків в АТ «Коломия - хліб» дозволить керівникові  виробничого колективу виділити об’єктивні (об’єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, умови протікання) і суб’єктивні (мотиви, потреби, мета, позиції, інтереси й цінності учасників) складові конфлікту. Подібний аналіз є необхідною процедурою  яка дозволяє правильно виявити заходи для врегулювання конфлікту на конкретній стадії його розвитку.

Своєчасна фіксація наявності  конфлікту і правильна оцінка ступеня його розвитку дозволяє керівнику  АТ «Коломия - хліб» не просто адекватно  відреагувати на конфронтаційну ситуацію в організації, а й відповідно врегулювати розбіжності між суб’єктами конфліктної взаємодії. Правильний підбір методів поводження з конфліктами в АТ забезпечує як збереження нормальної соціально-психологічної атмосфери в колективі, так і підвищення продуктивності праці і результативності діяльності організації.

При визначенні причин конфліктів керівник АТ «Коломия - хліб» повинен  обов’язково врахувати їх об’єктивно-суб’єктивний характер. Конструктивне перетворення конфліктних ситуацій можливе лише за умови своєчасного виявлення та комплексного врахування чотирьох груп факторів, а саме: об’єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних, особистісних.

 

 

3. Шляхи вдосконалення  між особових стосунків на  промисловому підприємстві.

3.1 Способи розв’язання конфліктів.

Компроміс – мистецтво розділити пиріг  так, щоб кожний повірив, що йому дістався найбільший шматок.

Існуючі  способи  вирішення  конфліктних  ситуацій розподіляються на дві категорії: структурні та  міжособові. До арсеналу структурних методів належать:

• роз'яснення вимог до змісту роботи (делегування окремим особам чи структурним підрозділам чітко окреслених повноважень для виконання покладених функцій і ознайомлення з відповідальністю за їх виконання, оперативне . доведення максимуму наявної корисної інформації з цього питання);

• принцип  використання ієрархії (звернення до керівника) при вирішенні конфліктних ситуацій. Ієрархія визначає порядок взаємодії та підпорядкованість, регулює інформаційні потоки і вказує на те, яка особа відповідальна за ухвалення конкретного управлінського рішення;

• підпорядкування  цілей підрозділів загальноорганізаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів, змушує всі ланки, формальні та неформальні групи і окремих осіб сприяти її досягненню;

• вплив на поведінку через систему винагород.

Міжособові способи вирішення конфліктів зводяться до п'яти варіантів типу поведінки, що їх має обрати конкретна людина при появі перших симптомів конфліктної ситуації  –    загострення

досі прихованих суперечностей чи втручанні сторонніх сил, які зміщують акценти у розстановці сил (графік 1). Це, зокрема:

Висока                                                                                  Вирішення конфлікту

Ступінь          Згладжування

уваги

сторін                                          Компроміс

                        Ухилення                                                     Примус

Низька

       низьке               врахування інтересів опонента              високе

 

Графік 1. Міжособові стилі вирішення конфлікту

Надзвичайно важливий у разі конфлікту вибір стилю поведінки опонентів. Стиль може захищати власні інтереси опонентів (діючи активно чи пасивно) та інтереси організації (діючи спільно чи індивідуально). З урахуванням цього розрізняють кілька стилів поведінки в конфліктній ситуації (графік 1.)

1.   ухилення - мається на увазі, що людина (група людей, підприємство, складова соціуму), передбачаючи наперед загострення ситуації прагне уникати дій, які провокують інцидент.  Хоча такий стиль ідентифікується з «втечею від проблеми» (відповідальності) і не належить до ефективних способів розв'язання конфліктів, він є цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Виправданий за певних обставин:

— результат розв'язання конфліктної ситуації не має важливого значення;

— рішення, які потрібно ухвалити, є настільки тривіальними, що на них не варто витрачати час, сили, кошти;

— проблематичність, а то й неможливість розв'язання конфлікту на свою користь;

— необхідність виграти час для отримання додаткової інформації;

— недостатня влада і брак шансів для розв'язання проблеми бажаним  для себе чином;

— недоцільність дій у  зв'язку з великою ймовірністю погіршити ситуацію.

Така роль пасивного спостерігача притаманна особам, які не зацікавлені у змінах, прагнуть уникнути загострення суперечностей;

2.   згладжування - тип поведінки, який має багато спільного з попереднім. При цьому не помічаються ознаки майбутнього конфлікту, йде активна профілактика його вияву, ліквідовуються чи завуальовуються суперечності сторін. Стиль пристосування використовують у таких типових ситуаціях:

— за необхідності зберегти добрі стосунки з опонентами;

— за важливості результату для опонентів.

3.   примус - контроль над ситуацією і регулювання її розвитку. При небажаному напрямі розвитку конфлікту, особа, яка наділена владою і повноваженнями втручається і силовими методами впливає на ситуацію, спрямовує конфлікту бажане русло;

4.   компроміс - тимчасове чи нейтральне вирішення проблеми, що умовно задовільняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті. Суперники (опоненти) йдуть на взаємні уступки, частково приймають точку зору іншої сторони або ж відкладають вирішення питання на майбутнє, залишаючи його відкритим. Цей стиль є ефективним, якщо сторони прагнуть одного і того ж, але знають, що одночасно неможливо досягнути власних цілей. Компроміс часом є останньою можливістю прийняти раціональне рішення.

5.    вирішення  конфлікту - найбільш бажаний і радикальний шлях розвитку ситуації. Сторони детально ознайомлюються з аргументацією як "за", так і "проти", йдуть на взаємні уступки, вузлові питання вирішують колективним ухваленням рішень. Цей стиль потребує Він є особливо ефективним, коли сторони мають різні приховані потреби і не можуть встановити причин, через які ці потреби залишаються незадоволеними. Для розв’язання проблем, які часто зустрічаються в АТ керівництво використовує певну методику (див. табл. 3.1):

— тривалість і взаємозалежність відносин між опонентами;

— наявність в опонентів  достатнього часу для розв'язання проблеми;

— ознайомленість усіх сторін конфлікту з проблемою та з інтересами кожного його учасника;

— рівноправність сторін, що змушує їх на рівних умовах здійснювати пошук шляхів розв'язання проблеми.

 

Таблиця 3.1

Методика  вирішення конфлікту в АТ «Коломия - хліб» шляхом розв’язання проблеми

 

№	Послідовність дій
1.	Керівництво АТ визначає проблему в категоріях цілей, а не рішень (тобто встановлює причину  проблеми, а не зосереджується на боротьбі з її наслідками)
2.	Після з’ясування суті проблеми, розглядає варіанти її вирішення, які б влаштовували, певною мірою всі зацікавлені сторони
3.	Сконцентровує  увагу на проблемі, а не на власних  якостях опонента
4.	Створює  атмосферу  довіри, поліпшивши інформаційний обмін  і взаємний вплив
5.	Під час спілкування  намагається  досягти результату, при цьому не здавати власних  позицій, але й враховувати конструктивні  зауваження іншої сторони.

 

 

У процесі розв’язання  конфлікту відбувається його фактичне усунення.

Розв’язання конфлікту сприяє стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту, навчені «гірким досвідом», у майбутньому будуть більше налаштованими на співробітництво, ніж до конфлікту. Крім цього, розв’язання конфлікту може запобігти виникненню більш серйозних конфліктів, що могли б виникнути, якби не було цього. (Л.Є. Довгань, «Праця керівника», Київ,2002).

 

 

3.2 Особливості діяльності керівника  в управлінні та запобіганні  конфліктів.

Управління організацією і її персоналом характеризується суперечливістю цілей діяльності (працівників з однієї сторони і керівника організації з іншої сторони); наявністю організаційних обмежень, дією розподільних і оцінних механізмів. Реалізація функцій управління персоналом також супроводжується значною конфліктною складовою.

Мистецтво управління конфліктами  для керівника полягає в наступному: не випустити з поля зору основні  орієнтири господарювання і робити вибір відповідних рішень; діяти  з розсудливістю, обачно, але завжди послідовно і наполегливо; бити при необхідності тривогу. Конфлікт потрібно улагоджувати, розв’язувати спільно, при неодмінній участі конфронтуючих сторін, активній мобілізації і координації їхніх власних можливостей.

Головне завдання керівника: вміти регулювати - визначити і «увійти» у конфлікт на початковій стадії. Встановлено, що, якщо менеджер «входить і управляє конфліктом» у початковій фазі, він розв’язується на 92%; якщо на фазі підйому – на 46%, а на стадії «загострення», коли пристрасті загострилися до межі – на 5%, тобто конфлікти практично не розв’язуються чи розв’язуються дуже рідко. Коли сили віддані боротьбі (стадія «загострення»), настає спад. І, якщо конфлікт не розв’язаний у наступному періоді, він розростається з новою силою, тому що в період спаду можуть бути притягнуті для боротьби нові способи і сили.

Керівнику необхідно завжди пам'ятати, що управління конфліктом припускає  не тільки регулювання протиріччя, що вже виникло, але й створення  умов для його профілактики і попередження. Причому найбільшу значимість із двох зазначених задач має профілактика. Саме добре поставлена робота з попередження конфліктів забезпечує скорочення їх числа і виключення можливості виникнення деструктивних конфліктних ситуацій.

Усунення наслідків конфліктів вимагає значної кількості засобів, сил, енергії. У цьому зв'язку в практичній діяльності з управління організаціями здійснюється робота з профілактики конфліктів.

Попереджати конкретні конфлікти  можна, змінюючи відношення працівника до проблемної ситуації і поведінки  в ній, а також впливаючи на психіку і поведінку опонента. До основних способів і прийомів зміни особистої поведінки в предконфліктній ситуації можна віднести: вміння визначити, що спілкування стало предконфліктним; прагнення глибоко й різнобічно зрозуміти позицію опонента; терпимість до інакомислення; зниження своєї загальної тривожності й агресивності; вміння оцінювати свій актуальний психічний стан; постійна готовність до неконфліктного вирішення проблем; уміння посміхнутися; не чекати від оточуючих занадто багато; щира зацікавленість у партнері по спілкуванню; конфліктостійкість; почуття гумору.