Україна в європейських інтеграційних процесах

Отже, аналіз наведених індикаторів  економічного розвитку дає підстави зробити такі узагальнюючі висновки та сформулювати такі практичні рекомендації щодо міжнародної інтеграційної стратегії України.

Україна на сьогодні за досягнутим у  цілому (саме в цілому, а не в окремих  галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає  відмови від курсу на інтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти про  об'єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційний підхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми не повинні в поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційних зв'язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише одним стратегічним вектором Європейського Союзу.

Україна може значно прискорити створення  передумов для ефективної міжнародної  інтеграції національної економіки  шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливість для не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший план такі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна, освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавче встановити гарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат на зазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких витрат у провідних країнах світу (а не міркувань поточного балансування державного бюджету), а також запровадити кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм бюджетних витрат на вказані цілі.

Для об'єктивно можливого прискорення  процесу формування інституційної  готовності України до міжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі [17, 83].

Необхідно зрозуміти, що в України  немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях  економічного комплексу країни. Неможливо  бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати «локомотивами» високотехнологічного зростання.

Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значна частина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ). У цьому зв'язку слід подбати про створення ефективного механізму обов'язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду. в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – без шкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Висновки

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств  світової спільноти.

Форми МЕІ на мікрорівні:

1) спільне проведення геологорозвідувальних і дослідницьких робіт;

2) спільне проведення проектно-конструкторських робіт;

3) спільне спорудження господарського об'єкта;

4) спільні підприємства;

5) спеціалізація виробництва;

6) кооперація виробництва;

7) прямі зв'язки;

8) міжнародні науково-виробничі  організації;

9) міжнародні господарські організації;

10) міжнародні економічні організації.

На макрорівні:

1) преференційні зони – території  країн світової спільноти, де  застосовується пільгове оподаткування,  митне регулювання і кредитування;

2) зони вільної торгівлі (ЗВТ) – таке інтеграційне об'єднання держав, яке передбачає зняття внутрішніх митних бар'єрів (ЕАСТ, ЛАСТ);

3) митний союз – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції ЗВТ і передбачає встановлення спільного зовнішнього митного бар'єра;

4) спільний ринок – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає вільний перелив товарів, капіталу і робочої сили ("НАФТА-92" – Канада, США, Мексика, ЄС – Європейський союз);

5) економічний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію економічної політики: а) податкової; б) інвестиційної; в) аграрної; г) соціально-економічної; д) валютної;

6) політичний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць: а) економічної; б) військової; в) науково-технічної; г) екологічної; д) соціально-культурної.

Макроекономічні показники свідчать про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, зниження обсягу ВВП, невелику частку країн ЄС в експорті України та відносно низький рівень прямих іноземних інвестицій. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС. а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою приєднання країни до Європейського Союзу.

Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично за всіма параметрами оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу країна мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за 10 років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери суспільства. Більше того, за рівнем соціально-економічного розвитку Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки посідала останні місця не тільки серед європейських країн, а й порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддаляє перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть змінити цю тенденцію кардинально.

Україна на сьогодні за досягнутим у  цілому (саме в цілому, а не в окремих  галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Література

1. Альтовский Е. Мировая внешняя торговля в 1998 – 1999 г.г. (обзор) // Внешняя торговля. – 1999 г. – №4. – С. 33-34
2. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Юрияне, 2000. – 424с.
3. Козик В. В., Пайкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 277 с.
4. Колосов А. Особенности иностранного инвестирования в Украине. // Бизнес-информ. – № 11. – 1998.
5. Кривонос Р. Інтеграція велить не квапитись і не впадати у відчай // Віче – 1996. – № 12. – C.96-101.
6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. – М.: Прогресс, 1992. – 520с.
7. Максименко Є. Шляхи активізації залучення іноземних інвестицій в Україну // Фінанси України. – №6. – 1998.
8. Мельник О. Відновлення економічного зростання та необхідність зміни антиінфляційної політики в Україні // Економіка України. – 1999. – № 9. – С. 12-21.
9. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 191 с.
10. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підр. / А. С. Філіпенко, С. Я. Боринець, В. А. Вергун та ін. – К.: Либідь, 1992. – 255 с.
11. Отрицательное сальдо сократилось до 52 млн.// Зеркало недели. – 2000. – №1-2.
12. Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 4. – С. 75-80.
13. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
14. Рут, Франклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
15. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу
16. Україна і ЄС. – Київ, 1997. – 8 с.
17. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть /А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.
18. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: – К.: Знання, 2000. – 174 с.
19. Хахлюк А. Транспортно-транзитні проблеми пострадянських держав // Економіка України. – 1999 p. – №9. – С 83.
20. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина: Учеб. – СПб: СПбГУЭФ, 1997. – 480 с.
21. Ющенко В. Необхідність залучення іноземного капіталу – одне з найважливіших завдань для України // Вісник НБУ. – №7. – 1999.