Україна в європейських інтеграційних процесах

У червні 1994 p. Україна і СС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 p. Угода визначає 28 сфер. у яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандарти та оцінка відповідності (сертифікація); добувна промисловість та виробництво сировини; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок та телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з «відмиванням» грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співпраця в соціальній сфері (охорона здоров'я та безпека, зайнятість та соціальний захист); туризм; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; статистика; економіка; боротьба з наркотиками; культура [17, 233].

Сторони Угоди надали одна одній режим найбільшого сприяння, причому такий режим може характеризуватися певними винятками, а саме: винятки, пов'язані з участю в митних союзах та зонах вільної торгівлі; привілеї, що надаються окремим країнам згідно з правилами СОТ, а також відповідно до міжнародних домовленостей на користь країн, що розвиваються.

Сторони зобов'язалися забезпечити  свободу транзиту через свою територію  товарів, що надходять із митної території  іншої сторони. Україна, зокрема, мала звільнити від податку на імпорт та імпортного мита товари, що ввозяться на її територію тимчасово. Передбачалося скасування кількісних обмежень імпорту з ЄС в Україну та з України в ЄС. Водночас ст. 22 застерегла можливість запровадження таких обмежень у трьох випадках, а саме:

• за умови необхідності захистити власні економічні інтереси;
• у торгівлі виробами з текстилю та одягом;
• у торгівлі сталлю [17, 233].

Сторони взяли на себе зобов'язання не встановлювати податки та інші збори на товари, що імпортуються з  території однієї сторони на територію іншої, у більшому розмірі, ніж на аналогічні вітчизняні вироби. Йдеться про поширення національного режиму на підприємців кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися вести торгівлю на основі ринкових цін, усіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Угода підтвердила право сторін застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи згідно зі ст. VI ГАТТ та багатосторонніми угодами, що обговорювалися ще під час Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Угода містить також перелік класичних (у контексті ГАТТ) винятків із режиму вільної торгівлі, які зумовлені міркуваннями захисту суспільної моралі, безпеки, збереження природних ресурсів, захисту національних скарбів тощо. Положення Угоди не поширюються на товари, які належать до розділів 50-63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг).

У межах положень, які регулюють  співробітництво сторін у галузі взаємного створення умов для  виробничо-комерційної діяльності та інвестицій для підприємців України і ЄС, Україна взяла на себе такі зобов'язання:

а) щодо умов створення компаній ЄС на території України – надавати національний режим або найсприятливіший режим серед тих, які надаються  компаніям інших країн, причому  надання такого режиму має передбачатися національним законодавством та іншими нормативними актами, які регулюють діяльність компаній;

б) щодо умов виробничо-комерційної  діяльності філій та відділень компаній країн-членів ЄС – надавати національний режим (або найсприятливіший серед чинних в-У країні) філіям та відділенням, створеним починаючи з 1 березня 1998 р. [17, 233]

Ці зобов'язання не поширюються  або поширюються частково на створення (але не функціонування) компаній, які  надають фінансові та телекомунікаційні послуги, послуги у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси та сільське господарство, рибальство) та певні професійні послуги. Зобов'язання України не стосуються послуг повітряного та морського транспорту, внутрішнього водного транспорту (за певними винятками).

Угода зобов'язала Україну забезпечити  можливість здійснення між резидентами  України та ЄС будь-яких платежів у  вільно конвертованій валюті, які  пов'язані з передбаченим Угодою пересуванням товарів, осіб та наданням послуг. Україна також має забезпечити свободу руху капіталу, коли йдеться про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцеперебування, та інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво [17, 234].

Сторони домовилися усувати умови, які обмежують конкуренцію. Угода  передбачила зобов'язання України  вдосконалити законодавство про  захист інтелектуальної, промислової  та комерційної власності. Україна  зобов'язалася надати ЄС у галузі прав інтелектуальної власності режим, не гірший порівняно з тим, який надається будь-якій іншій країні на основі двосторонніх угод. Водночас дане положення не поширюється на привілеї, які надає Україна третім країнам на взаємній основі, або преференції, що їх отримали колишні радянські республіки.

Угода про партнерство та співробітництво  доповнюється іншими угодами. Ці угоди  окремо регулюють торгівлю текстилем  та сталлю і фактично зводилися до добровільного обмеження експорту України до ЄС шляхом установлення квот. Парафовані дві угоди про співробітництво в ядерній сфері. Розробляється угода про науково-технічне співробітництво. Планується почати консультації щодо угоди про торгівлю ядерними матеріалами. У грудні 2000 p. Україна і Європейський Союз підписали Угоду про торгівлю текстильною продукцією (2000-2002 pp.), яка скасовує кількісні обмеження.

Пріоритети, принципи та основи економічного співробітництва України з ЄС сформульовані у відповідних  актах Президента, уряду та Верховної  Ради України. Так, у 1993 p. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про основні напрями зовнішньої політики України», де вказано, що «перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабільних відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом – до повного її членства у цій організації». В Указі Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» (1998 p.) формулювалися основні напрями співпраці України з ЄС. Курс на розвиток інтеграції з ЄС було визначено як пріоритетний для України і в посланні Президента України до Верховної Ради «Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 pp.». Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту», запропонованих у 2000 р. [17, 234]

Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє  і зовнішнє становище України  у 2000 році» містить спеціальний розділ «Україна і Європейський Союз», де наголос зроблено на інтенсифікації практичної реалізації домовленостей між Україною і Європейським Союзом, розробці разом з Євросоюзом заходів, які має здійснити Україна для формування умов створення зони вільної торгівлі з ЄС [17, 235].

В офіційних документах ЄС, принаймні  до 2000 p., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн СС відносно України зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічних реформ, поглиблення економічної взаємодії.

Серед основних рішень та документів ЄС щодо України слід назвати:

• надання Україні з 1 січня 1993 p. переваг Генералізованої схеми преференцій;
• затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;
• прийняття «Спільної позиції щодо України» 28 листопада 1994 p.;
• прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;
• заяву ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;
• прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 p. Плану дій щодо України [17, 235].

Прийнята в Гельсінкі 1999 p. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України не містить положень про можливість вступу України до ЄС хоча б на правах асоційованого члена, однак у ній зафіксовано згоду членів ЄС внести відповідні зміни до Стратегії за умови певних позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку України. При цьому Європейський Союз має вивчити умови, за яких можливе створення зони вільної торгівлі ЄС – Україна. У Стратегії є також нове положення про підтримку співпраці сторін у контексті розширення ЄС [17, 235].

Принципове значення для подальшого розвитку економічних взаємин має  ухвалена Радою Міністрів ЄС 9 жовтня 2000 p. постанова про вилучення України з переліку країн із неринковою економікою та поширення на імпорт із неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення «нормальної вартості» згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою.

Таким чином, центральне місце в  загальній інституційно-правовій системі економічної співпраці України і ЄС належить Угоді про партнерство та співробітництво. Що ж до можливого членства України в ЄС, то позиції сторін мають асиметричний характер, зумовлений головним чином довготривалою соціально-економічною кризою та повільним перебігом економічних перетворень в Україні.

2.2. Розвиток основних форм  економічного співробітництва між  Україною і ЄС

Провідними формами економічного співробітництва між Україною і  ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни в зовнішній торгівлі України. Питома вага країн ЄС у період з 1994 до 2000 pp. зросла: в експорті України з 9,0 % до 16,2 %, в імпорті – з 13,3 % до 20,6 % (табл. 2.1). Разом з тим ці показники були значно меншими, ніж у середньому по СНД (обидва показники – понад 26 %) [17, 236].

Таблиця 2.1

Зовнішня торгівля товарами України та країн – членів ЄС у 1996-2000 pp.

(млн. дол. США) [17, 236]

Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС у 90-ті роки були Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, найменші обсяги торгівлі зафіксовано з Люксембургом, Бельгією, Швецією. При цьому характерною рисою експорту України в ЄС була його надмірна концентрація до двох країн – Німеччини та Італії (59 % у 2000 p.). Від'ємне сальдо торгівлі України з ЄС постійно зростало-з 502,20 млн. дол. США в 1994 р. до 1881,13 млн. дол. США в 1997 p. Лише 1998 p. воно скоротилося до 1199.26 млн. дол. США, а у 2000 p. склало 526,8 млн. дол. США [17, 237].

Зрушення в товарній структурі  торгівлі України з СС були незначними: в імпорті переважали машини та обладнання, в експорті – хімічні продукти та інші товари з низьким рівнем доданої вартості. Так, в останні роки на продукцію чорної металургії припадало 15-20 % сукупного експорту України до ЄС. на текстиль, мінеральні та інші продукти – 58-64 %, тоді як на машини та устаткування – лише 6-8 %. Причому питома вага останньої товарної групи має стійку тенденцію до зниження [17, 237].

Збільшенню експорту з України  в ЄС та позитивним зрушенням у  його структурі перешкоджають повільні структурні зміни в національній економіці, «тінізація» зовнішньої торгівлі, невисокий рівень конкурентоспроможності українських товарів, наявність обмежень із боку ЄС у «чутливих» галузях (чорна металургія, легка промисловість, сільське господарство).

Таким чином, товарний обмін між  Україною і ЄС відбувається переважно на міжгалузевій основі, що. суттєво зменшує матеріальну базу реальної економічної інтеграції.

На сьогодні ЄС є найбільшим іноземним  інвестором в Україні, який інвестує більше, ніж США та Росія разом. За даними Держкомстату України, на 01.01.2001 p. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн – членів ЄС становив 1415,7 млн дол. США. Хоча у 2000 p. цей обсяг значно зріс, на початок січня 2001 p. питома вага країн ЄС зменшилася до 36,6 %. Капіталовкладення з країн ЄС здійснені у 2108 підприємств України (табл. 2.2) [17, 237].

Із прямих іноземних інвестицій, що надійшли в економіку України  з країн – членів ЄС, найбільші  обсяги до 1998 p. вклали нерезиденти з Нідерландів – 10,4 %, Німеччини – 8,9 %, Великої Британії – 7,3 %. Найбільший інтерес європейських інвесторів викликають такі галузі економіки України, як: харчова промисловість – 241,2 млн. дол. США (14,5% загального обсягу), внутрішня торгівля – 119,7 млн. (7,2 %), хімічна та нафтохімічна промисловість – 81,8 млн. (4,9 %), машинобудування та металообробка – 63,2 млн. (3.8 %), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення – 52,7 млн. (3,2 %), будівництво і промисловість будівельних матеріалів – 45,6 млн. дол. США (2,7 %) [17, 237].

При заснуванні українських компаній на своїй території ЄС надає Україні статус найбільшого сприяння, тобто відкрити українську компанію на території Європейського Союзу так само легко, як і компанію більшості інших країн. Будучи заснованою, українська компанія отримує національний режим; вона має підпорядкувати свою діяльність тим самим правилам, що й компанії ЄС. Україна встановлює дещо інші правила діяльності для компаній ЄС. Коли такі компанії відкривають свій бізнес в Україні, вони можуть на власний розсуд обрати національний статус (керуватися правилами, встановленими для українських компаній) або статус найбільшого сприяння (керуватися правилами, встановленими для іноземних компаній) – залежно від того, які умови є вигіднішими. Але в деяких галузях можливість такого вибору не надається, і режим, що пропонується іншим іноземним компаніям, автоматично встановлюється і для компаній ЄС.