Удосконалення системи управління персоналом ВАТ «Донецькгірмаш

8. Управління  трудовою дисципліною і плинністю  кадрів шляхом здійснений-рювання  систем оплати праці., Надання  широкого спектру соціальних  пільг, гарантій для збереження  стабільного колективу.

Необхідна перевірка  кадрової політики на її відповідність традиціям, що склалися на підприємстві в роботі з кадрами, звичним для колективу і таким, що приймається їм. Крім того, слід враховувати психологічний клімат на підприємстві, потенційні можливості колективу, зміни в зовнішньому оточенні. Тому доцільно проводити соціологічні дослідження з метою вивчення реакції з боку колективу на вибрану кадрову політику, а на матеріалах територіальної служби зайнятості – аналіз ситуації на ринку праці відносно кон'юнктури попиту на робочих різних професій, рівня кваліфікації, профілю підготовки.

2 ЮРИДИЧНІ  АСПЕКТИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

2.1 Характеристика правового статусу відкритого акціонерного товариства (на прикладі ВАТ «Донецькгшрмаш»)

Правова регламентація  господарської діяльності в наш час - у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки - повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.

Світовий досвід свідчить, що на саморегулюючий механізм ринку не можна повністю покластися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довготермінової економічної стабільності.       

Держава повинна  всіляко підтримувати малий і  середній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у справах  справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі правові засоби, під впливом яких посилюється  мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб’єктів господарювання у сфері  суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Саме потреби є рушійною силою розвитку виробництва, збереження і відтворення природних ресурсів.[25]

З правової точки  зору  завод, як і будь-яке інше підприємство перш за все є суб’єктом  господарювання господарської діяльності.

Господарські  статутні товариства кваліфіковано  законом як організаційно - правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 p., який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників. Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права, є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. [25]

Багатогранні  і різноманітні за своєю метою, змістом  і формою господарські відносини опосередковуються зобов’язаннями, які є видом юридичного зв’язку, що розглядається і як один із правових механізмів у різних галузях права.

Господарські  зобов’язання – це і нормальні відносини між суб’єкта ми, пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, здійсненням певних управлінсько-господарських дій, створенням спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки і т. ін. Це і відносини, які виникають у результаті вчинення недозволених дій - заподіяння шкоди, привласнення майна тощо.[10]

Суб’єктний  склад господарських зобов’язань  досить різноманітний. Вони виникають  між юридичними особами: державними, комунальними, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України).

Отже, господарські зобов’язання можуть бути різними за характером, цільовим призначенням і суб’єктним складом, проте вони мають певну  як економічну, так і юридичну спільність.

Економічною функцією зобов’язань  є те, що завдяки їм здійснюється переміщення майна та інших результатів праці із сфери виробництва у сферу обігу і через сферу обігу у сферу споживання.

З конкретним суб’єктом  виникають і зобов’язання по здійсненню на користь іншої особи певної управлінсько-господарської (організаційної) дії (або утримання від неї) (ст. 176 ГК України), дії по створенню спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їхньої професійної підготовки (ст. 177 ГК України).[2]

Укладаючи зобов’язання, його учасники ставлять перед собою досягнення певних цілей - загальних і безпосередніх. Загальні цілі зобов’язань нічим не відрізняються від загальних цілей правовідносин власності або ж інших господарських правовідносин в умовах ринкової економіки.

Безпосередньою метою, для  досягнення якої суб’єкти господарювання вступають у зобов’язальні правовідносини, є здійснення ними господарсько-оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових, житлових та інших об’єктів, надання транспортних послуг і т. ін.) або ж господарсько-управлінських функцій (координація господарських зв’язків у якійсь галузі, наприклад енергетичній, створення і перерозподіл фондів тощо).[10]

Суб’єктами зобов’язання виконуються не договори, а самі зобов’язання.

Однією з основних  новацій Закону є інший поділ акціонерних товариств за типами. Якщо зараз АТ поділяються на закриті та відкриті акціонерні товариства в залежності форми розміщення цінних паперів, то новим законом та Цивільним кодексом України передбачено поділ акціонерних товариств на публічні та приватні.

В законі залишена норма  щодо мінімального розміру статутного капіталу акціонерного товариства (1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства). Але є нова вимога ст.15 Закону – обов’язковою умовою збільшення статутного капіталу акціонерного товариства є відповідність розміру статутного капіталу після його збільшення вимогам ст.14 Закону на дату реєстрації змін до статуту Станом на 01.06.2009 року статутний фонд в разі його збільшення повинен бути не менше 630 * 1250= 787 500 грн.[4]

Досі досліджуване мною підприємство залишається відкритим акціонерним товариством, але Статути та інші внутрішні положення АТ, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами Закону «Про акціонерні товариства» не пізніше ніж протягом двох років  з дня набрання чинності цим законом.

Акціонерним товариством публічного типу вважається товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента.[22]

Акції публічних акціонерних товариств  також випускаються з розрахунку на те, що будь - які інвестори, а не певне їх коло, можуть стати акціонерами. Такі акції, як правило, є предметами угод купівлі - продажу на акціонерному ринку, вони можуть обертатися на біржовому та позабіржовому ринках.[22,133]

Акції публічних  акціонерних товариств можуть також  без будь якої згоди емітента використовуватися  як предмет застави виникнення зобов'язань.

Вищим органом  ПАТ  є загальні збори товариства. У загальних зборах  беруть участь усі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів. До компетенції загальних зборів належить:

• визначення основних напрямів діяльності акціонер<span class="