Система основних макроекономічних показників та їх динаміка в Україні

Аналіз взаємозв'язку цих параметрів забезпечує обґрунтування стійкості рівня безробіття, з'ясування причин його коливання. Кількість зайнятих дорівнює різниці між загальною чисельністю робочої сили і чисельністю безробітних: Т₃ = Т_К- Т_б. Підставивши значення Т₃ у праву частину, можна отримати:

  m_зТ_б = m_б(T_к – Т_б) .

Для визначення процесу формування рівня безробіття слід поділити обидві частини на Т_к :

  m₃(T_б/Т_к) = m_б(1 – Т_б/Т_к).

Тепер необхідно здійснити алгебричне перетворення цього рівняння на його загальний вигляд, перенісши відношення Т_б/Т_к у ліву частину, а решту параметрів у праву:

Т_б/Т_к = m₃/(m₃ + m_б) .

Отже, рівень безробіття Т_б/Т_к залежить від інтенсивності показників прийняття на роботу і звільнення. Якщо т₃ =m_б, то рівень безробіття незмінний. За т₃ > т_б зростає рівень зайнятості, а за т₃ < т_б — рівень безробіття. Співвідношення параметрів прийняття і звільнення з роботи характеризують політику уряду, місцевої влади щодо регулювання зайнятості. Влада повинна намагатися знизити природний (середній) рівень безробіття. її політика має впливати або на зниження показника звільнення з роботи, або на підвищення показника прийняття на роботу. Однак статистика українського ринку праці підтверджує, що переважає тенденція т₃ > т_б, тобто звільнення з роботи не перевищує прийняття. Наприклад, звільнення працівників у 1998 р. становило — т_б = 273,3 тис. осіб при попиті на працю — 34,6 тис. осіб, а працевлаштування — т₃ = 390,6 тис. осіб.

  В Україні існують програми перепідготовки, страхування від безробіття тощо, які певною мірою сприяють зайнятості, дещо пом'якшують економічні проблеми безробітних. 

3. Показники рівня цін

 

Рівень цін є третім найважливішим макроекономічним показником

   Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Причому стабільність цін не слід розуміти так, що вони не змінюються. На вільному ринку це просто неможливо. До того ж у другій половині XX ст. ціни, як кажуть економісти, прямують вулицею з одностороннім рухом — тільки зростають. У цій ситуації стабільність цін означає, що темп їхнього зростання невисокий, сталий і характеризується кількома відсотками за рік. Нині жодна країна не може уникнути зростання цін. Від рівня цін залежить економічна поведінка і фірм, і споживачів; швидке зростання цін призводить до економічного безладдя, а інколи й хаосу. Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Динаміку всіх цін, або загального рівня цін, визначають за допомогою індексів цін – індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

   Індекс цін Леспейреса показує, як змінився рівень цін упродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася. Отже цей індекс не враховує змін у виробництві й споживанні, пов'язаних із науково- технічним прогресом. Цей індекс обчислюють таким чином: 

   

,

   де p₁ і p₀ – ціни відповідно в поточному і базовому періодах;

              q₀ – обсяг виробництва в базовому періоді.

  Індекс  цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживних цін (ІСЦ). Інакше кажучи, індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика у базовому періоді: 

, 

де q_k – споживчий кошик товарів і послуг.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні при обчисленні ІСЦ ураховують поки що понад 60 найменувань.

 Унаслідок того, що споживчий кошик є незмінним, при обчисленні ІСЦ виникає можливість визначення економічної ваги товару або послуги, що входять у споживчий кошик. Ця вага є часткою видатків на товар або послугу в сукупних споживчих видатках бюджету типової міської сім'ї. Вага встановлюється для базового року. Тому індекс споживчих цін обчислюють за такою формулою: 

   

, 

де  Р₁ — ціна товару А в розрахунковому періоді;

    Р₀ — ціна товару А в базовому періоді;

    Е^А — економічна вага товару А;

   далі те саме для товарів В ... N.

   Індекс  споживчих цін у більшості  країн обчислюють щомісяця, і він  є найпоширенішим показником рівня інфляції.

   Для виявлення динаміки загального рівня  цін використовують також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року. Цей індекс обчислюють таким чином: 

                                               , 

де q₁ — обсяг виробництва в розрахунковому році.

Індекс  Пааше, обчислений для набору товарів  і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

  ІСЦ і дефлятор ВВП дають дещо різні  результати щодо динаміки загального рівня цін. Оскільки ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів і послуг, то він дещо завищує темп зростання цін. І навпаки, дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари і послуги. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності. По-перше, набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують ділові підприємства і держава. Обчислюючи ІСЦ, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

По-друге, при обчисленні дефлятора ВВП беремо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

По-третє, найсуттєвіша відмінність між цими двома показниками динаміки загального рівня цін полягає в тому, що дефлятор ВВП є індексом із змінними вагами, а ІСЦ — із постійними. Інакше кажучи, ІСЦ обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як при обчисленні дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

  Індекс  Фішера, як середнє геометричне значення індексів Лес-пейреса і Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами. Індекс Фішера обчислюють за формулою: 

  

. 

  Для виявлення динаміки цін на експортні  та імпортні товари, інвестиційні блага тощо обчислюють відповідні індекси. Різні індекси використовують для різних цілей. Наприклад, ті, що працюють за заробітну плату, бажають пов'язати їхню платню з динамікою вартості життя в країні. Цю динаміку найточніше відображає ІСЦ. Оскільки ІСЦ та подібні індекси легко обчислювати, то їх найчастіше використовують на практиці.

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо.

  Як  нам уже відомо, на величину номінального ВВП впливають два чинники: фізичний обсяг виробництва і рівень цін, а на величину реального ВВП — лише обсяг виробництва. Тому реальний ВВП знаходять так: 

  

. 

Звідси  випливає, що дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального. 

 

Темп  зростання реального ВВП дорівнює темпові зростання номінального ВВП мінус значення дефлятора  ВВП: 

Темп  зростання реального  ВВП =

= Темп зростання  номінального ВВП  – дефлятор ВВП. 

Зведення  номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ВВП  дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП  рівний одиниці. Оскільки у другій половині XX ст. ціни щорічно зростали, то для років, що йдуть після базового, дефлятор ВВП більший за одиницю, а для років, що передують базовому, — менший за одиницю. Тому для років, що йдуть після базового, номінальний ВВП перевищує реальний, а зведення номінального ВВП до реального відбувається через дефлювання. І навпаки, в роки, що передують базовому, номінальний ВВП менший за реальний, а їх зведення відбувається шляхом інфлювання.

У різних країнах рівень інфляції, обчислений за допомогою ІСЦ та дефлятора ВВП, неоднаковий. Цей рівень у 90-ті роки в розвинутих країнах вимірювався однозначним числом, а в країнах, що розвиваються, — двозначними і тризначними. Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВП є основним показником стану сфери цін. 

РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ В УКРАЇНІ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

      2.1. Аналіз динаміки  основних макроекономічних показників у 90-тих роках ХХ ст.

 

Народногосподарський  комплекс України історично орієнтувався на максимальне включення до загальносоюзного подiлу працi. Україна як республiка СРСР була виробником палива, енергiї, хімічної сировини, металу, металомiстких виробів, продукції оборонно-промислового комплексу. Наслiдком внутрісоюзної спецiалiзацiї української економiки став також високий ступiнь монополiзацiї виробництва: на початку 90-х років 75-80 % промислової продукцiї вироблялося на пiдприємствах-монополiстах. Монополiзацiї при цьому був притаманний технологiчний характер, отже, вона значно важче піддавалася впливу.

Високі  темпи iнфляцiї, знецiнення основних i оборотних коштiв пiдприємств, платiжна криза i різке зменшення державних витрат призвели до рiзкого скорочення приватних капiталовкладень в Українi з початку 90-х років. (Додаток 3). На 1 сiчня 1994 р. iндекс недооцiнки основних фондiв пiдприємств становив 10,6 разу, що викликало хронiчну недоамортизацiю устаткування і знизило коефiцiєнт замiни основних фондiв до 2 % за рiк. В Україні протягом 1991-1997 рр. Фактично було паралізовано інвестиційну діяльність. За розрахунками Міністерства економіки України ще в середині 90-х років, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки (приведення структури економіки і рівня споживання населення у відповідність до показників розвинених країн) становить до 200 млрд. доларів, а щорічна потреба в інвестиціях – 20 млрд. доларів. За 1991-1997 рр. обсяг інвестицій в основний капітал скоротився у п'ять разів, або в середньому на 21 % щорічно.

Характерною рисою стало випереджаюче скорочення інвестицій порівняно з промисловим  виробництвом. Погіршилася й структура капіталовкладень. У 1991-1993 рр. понад 4/5 промислових iнвестицiй спрямовувались у важку iндустрiю як найбiльш рентабельну експортну галузь, у той час як виробництво товарів народного споживання та високотехнологічні галузі залишалися поза інвестиційними потоками. 

2.2 Аналіз макропоказників  у 2000-2009 рр. 

   Реальний  ВВП за І півріччя 2000 року порівняно  з відповідним періодом минулого року збільшився на 5,0%. За підсумками І півріччя 2000 року приріст обсягу промислового виробництва становив 10,8%, за І півріччя 1999 року зменшення цього показника становило 1,1%. Індекс споживчих цін за І півріччя 2000 року становив 118,7%, що на 10,1 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.