Система основних макроекономічних показників та їх динаміка в Україні

    На  рівні мікроекономіки (господарських  ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна.

Проблеми  зростання і перерозподілу національного  доходу України. Процеси зростання, розподілу та перерозподілу національного доходу відбивають складні умови переходу від командно-адміністративної системи до економічної системи, що базується на законах ринку та підприємництва. Колишня система розподілу передбачала зрівняльний підхід до використання необхідного продукту та жорстку централізацію додаткового продукту через державний бюджет. Це не тільки не створювало стимулів до високопродуктивної праці трудових колективів підприємств та кожного трудівника, а навпаки, породжувало утриманські настрої, апатію, безініціативність і безгосподарність.

Поглиблення економічної кризи в Україні призвело до катастрофічного погіршення матеріального становища населення. За цих умов Уряду доводиться перерозподіляти через бюджети всіх рівнів значну частину виробленого національного доходу, набагато більшу, ніж в індустріально розвинених країнах. Але при цьому поступово здійснюється перехід від бюджетної підтримки всіх верств населення до надання цільової допомоги лише найбільш соціально вразливим верствам населення.

    Держава використовує бюджет для регулювання  ринкової економіки, застосовуючи різні методи в процесі формування і розподілення доходів. До найважливіших з них можна віднести:

    1. Податки, що впливають на розвиток  виробництва, попит і пропозицію  на окремі види послуг, товарів,  робіт.

    2. Пряме бюджетне фінансування загальнодержавних програм, які забезпечують розширення суспільного відтворення, удосконалення його структури, прогрес суспільства. До них відносяться крупні природоохоронні, інвестиційні програми, приватизація, конверсія, створення робочих місць, фундаментальні наукові дослідження тощо.

    3. Субсидування деяких галузей,  підприємств, господарств для  вирівнювання економічних умов  їх господарювання.

    4. Створення за рахунок бюджетних  ресурсів особливих фондів і  резервів для попередження диспропорцій  в розвитку економіки, підтримки підприємництва і т. ін.

    За  таких умов бюджет визначає формування найважливіших вартісних пропорцій: між виробництвом засобів виробництва  і споживання; між нагромадженням і споживанням, між матеріальною і невиробничими сферами, галузями господарства. Досягається це перерозподіленням національного доходу за допомогою бюджетного механізму. Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство, або вдається до емісії грошей чи випуску держоблігацій. Одержавлення національного доходу здійснюється державою різними методами. Основними методами, що використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу є податки, позики та емісія грошей.

Особистий дохід — грошовий дохід працівника, що складається із заробітної плати і додаткових платежів, включаючи дивіденди, відсотки, ренту, премії, трансферти. Обчислюється до вирахування підсумків. Розрізняють номінальний дохід, обчислений безпосередньо в грошовій формі, і реальний дохід, обчислений з урахуванням купівельної спроможності грошей, визначуваної рівнем цін.

ОД = (ЗП - ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТ + ЧСТз ,

де ВСФ  — відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

Р —  рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);

ЧВ —  чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові  внески тощо); він обчислюється як різниця  між отриманими і сплаченими відсотками;

Д —  дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД —  змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

СТ –  соціальні трансферти;

ЧСТз - чисті зовнішні соціальні трансферти.

Велике  значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або просто безподаткового доходу (БД). Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):

БД = ОД – ОП ,

де ОП —особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).

Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживання охоплює лише споживання домашніх господарств. Кінцеве  споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також виграти на споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. 

2. Показники рівня зайнятості

 

Другим  важливим макроекономічним показником є сфера зайнятості. Кожна держава заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. Безробіття є однією з найскладніших соціально-економічних проблем. На початку 2002 року в Україні налічували до 3 млн. безробітних, з яких 51% становили чоловіки, 49% - жінки.

Для обчислення цього показника все населення  країни у віці від 16 років поділяють на три групи: а) зайняті; б) безробітні; в) ті, що не належать до робочої сили. Зайняті — це люди, що виконують оплачувані види робіт, і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки. Безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають, а також ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає виклику на неї. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Ті, що не належать до робочої сили, — це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням, чи просто не хоче працювати і не шукає роботи. 

 

Відношення  чисельності безробітних до загальної  кількості робочої сили називають  рівнем безробіття: 

де Б – безробітні; З – зайняті; Б' – рівень безробіття.

   У різних країнах рівень безробіття неоднаковий. У другій половині 90-х років рівень безробіття коливався від 5 до 6% у США та перевищував 10% у країнах Європейського Союзу. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних порівняно невелика; фактична ж їхня кількість становить близько чверті наявної робочої сили.

  Іншим статистичним показником, що характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:

  

. 

   Приблизно дві третини дорослого населення України входить до складу її робочої сили.

  Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають як відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни або населення у працездатному віці, що виражене у відсотках:

  

 

   У макроекономіці дуже часто використовують поняття "повна зайнятість". На перший погляд може видаватися, що йдеться про таке становище на ринку праці, коли всі учасники робочої сили мають роботу. Проте це далеко не так. Повна зайнятість аж ніяк не означає абсолютної відсутності безробіття або, інакше кажучи, стовідсоткової зайнятості робочої сили. Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці — фрикційним, структурним і циклічним.

    Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, котрі шукають роботу, — випускники шкіл, які роблять це вперше; ті, що переїхали на проживання в інший регіон країни; жінки, що знову входять до складу робочої сили після народження і виховання дітей; ті, що добровільно звільнилися і шукають роботу, яка відповідала б рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням; ті, що шукають роботу після звільнення. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і певною мірою бажане. Адже при цьому багато працівників перейдуть від низькооплачуваної, малопродуктивної роботи до високопродуктивної та краще оплачуваної. Це забезпечить вищі доходи для їхніх сімей та збільшення виробництва національного продукту.

    Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше є наслідком змін у структурі споживчого попиту. Це своєю чергою змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, в тому числі нові, які раніше не існували, розширюється. Структура робочої сили перестає відповідати структурі робочих місць. Наприклад, після винайдення верстатів, за допомогою яких виготовляють пляшки, склодуви втратили роботу. їхні навички й досвід застаріли, стали непотрібними через зміни в технології. Необхідний певний час для набуття ними навичок в інших професіях. До того ж у національній економіці постійно змінюється географічний розподіл робочих місць. В одних регіонах виникає надлишок, а в інших — брак робочих місць, що також веде до структурного безробіття. Структурне безробіття теж розглядають як неминуче.

    Різниця між фрикційним і структурним безробіттям досить невиразна. Однак відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне — тривалішим.

    Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття, відповідно, зростає.

    Фрикційне і структурне безробіття, як уже зазначалось, є неминучими, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття. Слово "природний" тут означає, що структурне і фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.

    З безробіттям пов'язані два важливі процеси: прийняття на роботу та звільнення. Працездатне населення щодо зайнятості чи безробіття перебуває в постійній динаміці: одна частина зайнята — Т_з, а інша безробітна — Т_б. Якщо чисельність працездатних позначити Т_к, то чисельність усіх потенційно працездатних можна записати:

  Т_к = Т_з + Т_б.

    На цій підставі рівень безробіття визначиться відношенням частини безробітних Т_б до загальної чисельності робочої сили Т_к: Т_б/Т_к.

    Теорія безробіття стверджує, що коли ринок праці перебуває в стані рівноваги, то кількість прийнятих на роботу т₃ повинна дорівнювати кількості звільнених т_б. Оскільки число людей, прийнятих на роботу т₃Т_б, а кількість звільнених пг_бТ₃, то на зрівноваженому ринку праці ці дві величини повинні бути рівні:

  m_зT_б = m_бT_з .