Система основних макроекономічних показників та їх динаміка в Україні

ЗМІСТ 
 

Вступ 3

Розділ 1. Поняття  і методика розрахунків основних макроекономічних показників 5

1.1 Валовий  внутрішній продукт та інші  показники обсягу національного  виробництва 5

1.2 Показники  рівня зайнятості 20

1.3 Показники  рівня цін 25

Розділ 2. Динаміка макроекономічних показників в Україні за роки незалежності 31

2.1 Аналіз динаміки  основних макроекономічних показників  у 90-ті роки XX ст. 31

2.2 Аналіз макропоказників  у 2000-2008 рр. 33

2.3 Макроекономічні  показники у 2009 році та прогнози  на 2010 рік 36

Висновки 37

Список використаної літератури 38

Додатки 40

Введення.

Актуальність  теми курсової роботи полягає в тому, що знання про функціонування і методи розрахунку основних макроекономічних показників дає можливість орієнтуватися  в тих економічних процесах, які відбуваються на рівні національної економіки, розуміти сенс подій, що відбуваються, особливо дії уряду у сфері економічної політики, оцінювати можливі перспективи і ухвалювати рішення відповідно до цієї оцінки.

Головна мета економічного розвитку - це зростання рівня і якості життя всіх членів суспільства. Для цього потрібне зростання масштабів суспільного виробництва товарів і послуг на основі підвищення суспільної продуктивності праці. З погляду макроекономіки це означає необхідність підтримки позитивних темпів економічного зростання. Повинна рости зайнятість і ефективність використання всіх ресурсів суспільства, його робочої сили, капіталу і природних ресурсів.

Разом з тим в ринковій економіці  ресурси суспільства не використовуються повною мірою. В умовах ринкової економіки існує безробіття, недовантаження виробничих потужностей. Доходи членів суспільства, їх рівень життя також можуть мінятися залежно від рівня ділової активності. На додаток до цього нестабільним і змінним є рівень цін. Як правило, вони ростуть, має місце інфляція. Коливається курс національної валюти, міняються масштаби експорту і імпорту, збільшуються або зменшуються надходження іноземної валюти. Може збільшуватися зовнішній і внутрішній борг країни під впливом скорочення експорту і дефіциту державного бюджету. Все це і є макроекономічні проблеми ринкової системи.

Узагальнювальною  макроекономічною проблемою є проблема макроекономічної нестабільності, головним виразом якої є економічний цикл. Річ у тому, що в ринковій економіці періодично спостерігаються економічні кризи, виробництва, що характеризуються спадом і зростанням безробіття. Економічний спад змінявся підйомом економіки, зростанням виробництва і скороченням безробіття. Макроекономічна нестабільність пов'язана з великими втратами у виробництві ВВП, з недовикористанням ресурсів суспільства. Коливання ділової активності створюють атмосферу невпевненості і невизначеності в цілому, ведуть до зниження ефективності ринкової економіки.

Про стан економіки в цілому, про її макроекономічні проблеми і перспективи можна судити за різними показниками, більшість з яких публікуються органами державної статистики. Перелік макроекономічних показників може бути дуже великим.

Інтерес представляють, перш за все, показники  розвитку української економіки, але в цілях порівняння цікаво знати і показники економічного розвитку інших країн, головним чином країн з розвиненою ринковою економікою.

Мета  курсової роботи – вивчення основних макроекономічних показників.

У зв'язку з вказаною метою були поставлені і вирішені наступні проблеми:

• Досліджувати поняття і методику розрахунку основних макроекономічних показників.

• Вивчити  динаміку макроекономічних показників України за роки незалежності.

Предмет дослідження – макроекономічні  показники.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є статті, підручники, навчальні посібники, періодична література, соціологічні і економічні дослідження, монографії, статистичні дані. 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І МЕТОДИКА РОЗРАХУНКІВ ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ 

1.1 Валовий внутрішній продукт (ВВП), та інші показники обсягу національного виробництва 

     Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, - як правило року.

     Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним  ВВП. Номінальний ВВП одночасно  віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП, - ВВП, обчислений у постійних цінах. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Короткострокові коливання обсягу виробництва називають діловим, або економічним циклом. Діловий цикл охоплює дві головні фази – піднесення і спад, та два поворотні пункти циклу – вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду – дном. Тривалість ділового циклу різна – від двох до десяти і більше років.

     Коливання реального ВВП простежується  здебільшого лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням. Для визначення тенденції економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати і ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються. Між високим і низьким рівнями безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп  інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП. Упродовж ділового циклу фактичний ВВП відхиляється від природного. У роки спаду фактичний ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом. Цей розрив може бути зі знаком плюс, зі знаком мінус або дорівнювати нулю. ВВП-розрив зі знаком плюс означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги. Протилежна ситуація простежується, коли ВВП-розрив має знак мінус. Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати. Природний ВВП не можна ототожнювати з межею виробничих можливостей економіки. Остання здатна виробляти обсяг товарів і послуг, більший за величину природного ВВП. Крім того, наявність значного ВВП-розриву зі знаком плюс не означає що економічна політика уряду була неправильною. Інколи уряд свідомо створює такий розрив, аби уповільнити темп зростання цін. У нашій економіці природна норма безробіття ще не склалася. Тому обчислити природний ВВП і ВВП-розрив для економіки України поки що неможливо. Щодо економіки, наприклад, США, то більшість американських економістів вважають, що нині природна норма безробіття тут становить 5-5,5%.

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

1. як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого використання);
2. як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами – розподільний метод);
3. як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий метод);

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Однак перш ніж глибше з'ясувати суть методів  обчислення ВВП, зазначимо такі моменти:

• Під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього року;
• У ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансфертні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансфертні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять якогось внеску до поточного виробництва.
• Для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купуються і продаються декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП;
• У багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за Їхньою ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість. Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла, для оцінки вартості послуг, які надають пожежники, вчителі державних шкіл, депутати та інші працівники державного сектора;
• Важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття „резиденти”, „нерезиденти”, та „економічна територія”. Згідно з загальноприйнятими критеріями, до резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщатися. При обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти.

Тепер повернемось до методів обчислення ВВП.

1. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на

кінцеві товари і послуги – споживчі видатки  населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і  послуг та чистий експорт. Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.). Інвестиційні видатки ділових фірм країни – це видатки:

1. на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;
2. на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);
3. на зміни в запасах(вироблених, але не проданих у цьому році інвестиційних, а також споживчих товарів);

Державні  закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не враховують державних трансфертних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам. Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши  чотири групи видатків, отримуємо  ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто: 
 
 

ВВП = С + I + G + (K – M),

де C – особисті видатки на споживання, що включають витрати домашніх господарств на товари тривалого користування і поточного споживання, на послуги, але вони не включають витрати на покупку житла;

I – інвестиційні видатки, що включають виробничі капіталовкладення, або інвестиції до основних виробничих фондів (витрати фірм на придбання нових виробничих підприємств і устаткування); інвестиції в житлове будівництво; інвестиції в запаси (зростання запасів враховується із знаком "+", зменшення - із знаком "-")

G – урядові закупівлі товарів і послуг, наприклад, витрати на будівництво і утримання шкіл, доріг, утримання армії і державного апарату управління та ін. Проте це лише частина державних витрат, які включаються до держбюджету. Сюди не входять, наприклад, трансфертні платежі;