Система основних макроекономічних показників та їх динаміка в Україні

K-М – чистий експорт товарів і послуг за рубіж, що розраховується як різниця експорту і імпорту. При підрахунку ВВП необхідно врахувати всі витрати, пов'язані з покупками кінцевих товарів і послуг, вироблених в даній країні, у тому числі і витрат іноземців, тобто вартість експорту даної країни. Одночасно необхідно виключити з покупок економічних агентів даної країни ті товари і послуги, які були проведені за кордоном, тобто вартість імпорту.

2) За  другим методом ВВП обчислюють  за доходами, отриманими від виробництва  продукції. Такими доходами є:

1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2. рента,  тобто доходи, які отримують домогосподарства  і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3. процент,  що являє собою виплати грошового  доходу постачальникам грошового  капіталу (виплата процентів домогосподарствам  за вклади, за облігації підприємств);

4. прибуток. Він має два різновиди – доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два  види виплат, що не є доходом:

5. непрямі  податки на бізнес (податок на  додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6. амортизаційні  відрахування (показують обсяг капіталу, впожитого у процесі виробництва  впродовж року).

Інше  трактування ВВП, що розраховується по доходах, заснована на американській  практиці розрахунку даного показника, припускало підсумовування наступних видів первинних доходів: оплати праці, прибутку корпорацій, що залишається після виплат працівникам і кредиторам (у ній виділялися дивіденди, нерозподілений прибуток і податки на прибуток), ренти, відсотка (окрім відсотків по державному боргу), доходів некорпоративних підприємств (вони називалися доходами власників, або доходами від власності). До цих доходів додавалися дві статті, що не вважалися доходами, - непрямі податки і споживання основного капіталу.

3) Найпоширенішими  з наведених методів обчислення  ВВП є метод кінцевого використання  та виробничий метод. Вибір  країною методів обчислення ВВП  визначається особливостями її  статистики.

ВВП –  дуже важливий показник функціонування національної економіки, але:

- по-перше,  ВВП не враховує результатів  економічної діяльності в тіньовому,  або підпільному, секторі національної  економіки. Окремі представники  цього сектора втягнуті в нелегальну  діяльність – торгівля і виробництво  наркотиків, лихварство і шахрайство при наданні позик. Проте більшість учасників тіньової економіки веде легальну діяльність, але не повідомляє про неї, щоб не сплачувати податки. За оцінками Світового банку (Додаток 1), в тіньовій економіці України виробляється до 50% усієї продукції.

- по-друге – не всі вироблені в національній економіці продукти проходять стадію купівлі – продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства – виробництво продукції для споживання домогосподарством, яке її виготовило. В останні роки масштаби натурального господарства в нашій країні розширюються, але результати діяльності у цьому секторі не враховуються у ВВП України. Отже, його величина суттєво занижена.

Співвідношення показників кінцевого використання ВВП в Україні виглядає так: 

Фонд  споживання - це частина чистого  продукту, що використовується для задоволення особистих потреб населення. Вона використовується непродуктивно, служить основою для виробництва робочої сили і її розвитку. Фонд споживання суспільства складається з фондів індивідуального споживання, що формуються за рахунок особистих доходів громадян, і трансфертних платежів держави, і суспільних фондів споживання.

Заощадження - це дохід, що залишився після сплати податків, не витрачений на придбання  споживчих товарів. Інвестиції (капіталовкладення) - це витрати на покупку машин, устаткування і інших засобів виробництва, будівництво і збільшення виробничих запасів. Якщо загальні капіталовкладення отримали назву валових інвестицій, то їх друга частина має назву чистих інвестицій. Чисті інвестиції відрізняються від валових на величину амортизаційних відрахувань і в збалансованій економіці рівні заощадженням. В процесі господарської діяльності частина капіталу споживається, на зміну вибулому капіталу поступає новий. Динаміка ВВП знаходиться у залежності від співвідношення вибуття і введення капіталу. Оскільки вибуття відбивається амортизаційними відрахуваннями, а введення - валовими інвестиціями, то по їх співвідношенню можна судити про можливість економічного зростання. Якщо валові інвестиції більше амортизації, тобто відбувається приріст капіталу за рахунок чистих інвестицій, то ми маємо справу з економікою, що росте; якщо ці показники рівні - економіка знаходиться в статичному стані; якщо ж валові інвестиції менше амортизації, то це означає, що не відбувається навіть відновлення капіталу, а отже, економіка може бути охарактеризована як та, що скорочується.

У моделі економічного зростання Солоу використовував лінійно-однорідну виробничу функцію з еластичністю заміщення ресурсів, рівній одиниці:

 ,

де Y_t - валовий внутрішній продукт, у цінах деякого року; K_t - об'єм вживаного основного капіталу, в цінах деякого року; L_t - число відпрацьованих людино-годин (або чисельність зайнятих).

У додатку 2 приведені дані про процентні внески у приріст ВВП факторів «капітал», «праця» і «ЗЧП»(загальний чинник продуктивності). Звертає на себе увагу підвищений внесок чинника «капітал» у ряді регіонів. У пізнішому звіті наголошується, що ще більше незрозумілого зустрічається при розгляді відмінностей в темпах зростання по країнах. У одному з прикладів вплив праці і капіталу у сукупності складає всього 9%, а частка ЗЧП – 91%.

    ВВП як вимірник загального обсягу виробництва  має такий недолік: він завищує  обсяг продукції для споживання і для нагромадження нового капіталу. Річ у тім, що з нього не вираховується  та частина річного обсягу виробництва, яка потрібна для відшкодування капітальних благ, використаних у виробництві впродовж року. Щоб отримати річний обсяг виробництва, який іде на споживання і на приріст капіталу, обчислюють чистий внутрішній продукт.

    Чистий  внутрішній продукт (ЧВП) – це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

       ЧВП = ВВП – Амортизація.

    Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка – домогосподарства, фірми, уряд та іноземці – може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей  наступних років.

    "Чистий дохід, - писав К. Маркс, - є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній включає в себе заробітну плату, перший же не включає її".

    Показник  ЧНП має істотний недолік: він  несе в собі спотворення, які вносить  до структури ринкових цін держава. Без втручання держави сума ринкових цін всіх товарів без залишку розкладається на доходи чинників домашніх господарств. Проте держава, вводячи непрямі податки, з одного боку, і надаючи фірмам субсидії – з іншою, фактично сприяє завищенню ринкових цін в першому випадку і заниженню – в другому.

    Валовий національний продукт(ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, - як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад, України, незалежно від того, де використовувались ці фактори – в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належить іноземцям, вираховується із ВНП України. Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

                                  Надходження                Платежі

       ВНП = ВВП  +   за фактори       ─         за фактори

                                              з-за кордону                решті світу

    Якщо  надходження в країну за фактори  виробництва від решти світу  переважають над платежами за фактори решті світу, то ВНП країни перевищує її ВВП. І навпаки, якщо ці надходження менші за платежі, то ВВП країни більший, ніж її ВНП. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна і змінюється з перебігом часу повільно. Окремі країни, в тому числі Україна, публікують лише показник ВВП, що можна пояснити значними статистичними труднощами обчислення ВНП.

    Розглянемо  витратний і прибутковий метод підрахунку ВНП

• Витратний метод підрахунку ВНП

 У витратному методі налічується 4 основних складових частини ВНП :

1. Витрати на особисте споживання.

Включають витрати домашніх господарств, які у свою чергу ділять на :

- предмети споживання тривалого користування(автомобілі, побутова техніка, і ін.)

- товари  поточного споживання(продукти харчування, одяг і ін.)

- споживчі  витрати на послуги

2. Сукупні приватні внутрішні інвестиції

3. Державні витрати.

 У групу державних закупівель товарів і послуг включають всі державні витрати, включаючи федеральні, штатів, а також місцевих органів влади на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі покупки ресурсів.

4. Чистий експорт

Підраховується вся продукція країни, що продає за кордоном, і віднімається закордонна продукція, що продається в цій країні. Це робиться для того, щоб уникнути завищення загального об'єму виробництва даної країни.

• Прибутковий метод підрахунку ВНП

У прибутковий  метод підрахунку ВНП включають : заробітну плату, ренту, прибуток, відсоток. Підсумовує доходи чинників виробництва ( праця, земля, капітал, підприємницькі послуги). Сюди ж включають амортизаційні списання - засоби для фізичного відновлення зношеного капіталу.

Сума  доходів ВНП повинна повністю співпадати з сумою витрат. Якщо цього не відбувається, це означає, що країна живе за чийсь рахунок, тобто живе у борг.

    У системі національних рахунків особливу значущість має національний дохід. Національний дохід (НД) – це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес:

       НД = ВНП – Амортизація – Непрямі податки.

    Національний  дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів  резидентів – заробітної плати, ренти, процента та прибутку. Національний дохід  можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання  обсягу національного виробництва. У вітчизняній практиці національний дохід поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд споживання – це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволенням матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону і т.д.). Фонд нагромадження – це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва. Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат. Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності. Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне. Утвердження адміністративно-командної системи ознаменувалося значним підвищенням норми нагромадження (ця норма характеризується часткою національного доходу, яка використовується для нагромадження).