Шляхи підвищення прибутку підприємства

      Удосконалювання виробництва повинно здійснюватися в напрямку його спеціалізації (суворого закріплення усе більш обмеженого обсягу різноманітних робіт, виконуваних на кожній ділянці виробництва), подальшої концентрації (доведення виробництва до оптимальних масштабів), комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів і керування ними.

      У умовах вільної конкуренції ціна продукції, зробленої підприємствами, фірмами вирівнюється автоматично. На її впливають закони ринкового  ціноутворення. У теж час кожний підприємець ринеться до одержання максимально можливої прибули. І тут, крім чинників збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки й ін., невблаганно висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, зниження витрат виробництва.

      У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у  виробництві: трудових і матеріальних.

      Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці (у  промисловості України 13-14%, розвитих країн 20-25%). Тому актуальна задача зниження трудомісткості що випускається продукції, росту продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

      Зниження  трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різноманітними засобами. Найбільше важливі з них - механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці. Нерідко підприємства (фірми) одержують або беруть під оренду дороге устаткування, не підготовившись до його використання. У результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені на придбання засобу не приносять очікуваного результату.

      Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготування робочого місця, повне  його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці й ін.

      Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі  витрат на виробництво продукції. Звідси зрозуміло значення економії цих  ресурсів, раціонального їхній використання. На перший план тут виступає застосування ресурсозберегаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю і матеріалів, що надходять від постачальників сировини, що комплектують виробів і напівфабрикатів.

      Скорочення  витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхній завантаження.

      Відомо, що чим більше партія що закуповується  сировини, матеріалів, тим більше розмір середньорічного запасу і більше розмір витрат, пов'язаних із складуванням цієї сировини, матеріалів (орендна плата за складські помешкання, утрати при тривалому збереженні, утрати, пов'язані з інфляцією й ін.). Водночас   придбання сировини і матеріалів значними партіями має свої переваги. Знижуються витрати, пов'язані з розміщенням замовлення на що одержуються товари, із прийманням цих товарів, контролем за проходженням рахунків і ін. Таким чином, виникає задача визначення оптимального розміру що закуповуються сировини і матеріалів.

      У сполученні з традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції знову виниклі чинники дозволять у комплексі довести розмір витрат виробництва до оптимального рівня.

      Проблема  беззбиткового функціонування, розширеного  відтворення, з одного боку, збитковості  і банкрутства - з інший, багатьох вітчизняних компаній, банків, підприємств різноманітних галузей господарства і сфер діяльності є як не можна більш актуальної. Тільки зростання прибутку, нововведення забезпечують фінансову основу самофінансування ринкової діяльності фірми, здійснення її розширеного відтворення.

3.2 Дослідження процесу формування та розподілу прибутку

      З переходом до ринку актуального  значення набувають не тільки пошуки шляхів зростання прибутку, але й  правильний його розподіл. Під час  аналізу важливо встановити, наскільки ефективним є механізм розподілу прибутку як інструмента інтенсифікації виробництва, скорочення термінів спорудження об’єктів. У зв’язку з цим визначається взаємозалежність загального зростання прибутку і його частки, що залишається в розпорядженні організації (підприємства) як джерело формування фінансових ресурсів.

       Більшість витрат, що раніше відображалися в  порядку використання прибутку, тепер  відносяться до складу витрат підприємства і відображаються на відповідних  витратних рахунках. Це пов’язано насамперед зі зміною значення терміна “витрати”. Так, згідно з п. 3 П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” і п. 4 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” під витратами розуміється зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Іншими словами, операції, пов’язані із сплатою податків та інших обов’язкових платежів до бюджету сьогодні включаються до складу витрат підприємства, оскільки вони повністю відповідають критеріям визнання витрат.

       Прибуток, що залишається в розпорядженні  організації використовується нею  відповідно до напрямів, визначених засновницькими документами, з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавством. Важливе місце при аналізі розподілу прибутку відводиться перевірці правильності визначення суми прибутку, яка оподатковується.

       Діючими стандартами бухгалтерського обліку передбачено обов’язковість формування організаціями тільки двох фондів (резервів): резерву сумнівних боргів і резервного капіталу. Крім обов’язкового резервування сум, підприємства на свій розсуд можуть створювати забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат.

       Відповідно  до П(С)БО 11 “Зобов’язання” під забезпеченнями розуміються зобов’язання  з  невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу. Цей резерв використовуються тільки для забезпечення тих витрат, для покриття яких він створений. На кожну дату балансу залишок забезпечення переглядається і у разі необхідності коригується. П(С)БО передбачають створення таких видів забезпечень (резервів):

• на виплату відпусток працівникам;
• на виконання гарантійних зобов’язань;
• на додаткове пенсійне забезпечення;
• на реструктуризацію;
• на виконання зобов’язань за обтяжливими контактами.

       Отже, значна частина фондів і резервів, що створювалися раніше за рахунок  прибутку у нинішній час може створюватися за рахунок відповідних витрат підприємства або просто відображатися у складі тих чи інших витрат (без попереднього резервування).

       Використання  прибутку, що залишається в розпорядженні  підприємства, можливе за такими напрямами, як:

• збільшення розміру статутного капіталу;
• збільшення розміру пайового капіталу;
• формування резервного капіталу підприємства;
• виплата премій за облігаціями;
• виплата дивідендів учасникам.

      Можливість  збільшення розміру статутного фонду (капіталу) підприємства передбачена Законом України “Про господарські товариства”. Згідно зі статтею цього Закону товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Зміна розміру статутного фонду товариства має супроводжуватися внесенням відповідних змін до засновницьких документів. При цьому збільшення статутного фонду може бути здійснене тільки після внесення  всіма учасниками своїх вкладів повністю (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом про господарські товариства.

       Відповідно  до статті 38 Закону про господарські товариства збільшення статутного фонду  акціонерного товариства проводиться в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

       До  операцій, що об’єднуються поняттям використання прибутку, з вищезазначених способів збільшення статутного капіталу акціонерного товариства можна віднести тільки збільшення статутного капіталу за рахунок збільшення номінальної вартості акцій.

       При цьому слід зазначити, що можливе  збільшення за рахунок прибутку звітного періоду можливе збільшення статутного капіталу приватного підприємства. Чинне законодавство України не вимагає обов’язкового формування статутного капіталу приватного підприємства. Власник сам має право приймати рішення про його створення, а також про його розмір. Законодавством відповідно не встановлено і джерел збільшення розміру статутного капіталу таких підприємств.

       Збільшення  за рахунок прибутку розміру пайового капіталу. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фінансово-господарської діяльності. Пайовий капітал може створюватися в споживчих товариствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, житлово-будівельних колективах, кредитних спілках та деяких інших підприємствах, засновницькими документами яких передбачене створення пайового капіталу.

      Необхідність  формування підприємствами резервного фонду передбачена Законом про господарські товариства. Так, згідно зі статтею 14 цього Закону господарське товариство має створювати резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому засновницькими документами, але не менше 25% статутного капіталу.

       Розмір  щорічних відрахувань до резервного (страхового фонду) передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим 5% суми чистого прибутку. Резервний капітал господарського товариства створюється з метою покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, втрат. Резервний капітал використовується для покриття балансових збитків підприємства за звітний період, на виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності нерозподіленого прибутку, а також на інші цілі, передбачені законодавством. Одним із джерел формування резервного капіталу є нерозподілений прибуток підприємства.

       Використання  прибутку для виплати премій за облігаціями заслуговує особливої уваги. Зазначимо, що облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка всіх форм власності.

       Підприємства  випускають в основному відсоткові облігації, тобто облігації, за залученням коштів, пов’язаних з емісією яких, власнику виплачується емітентом дохід (премія).

       Відповідно  до п. 4 П(С)БО 15 “Дохід” відсотки – це плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум заборгованості підприємству. Згідно з П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” і П(С)БО 16 “Витрати” витрати на відсотки (витрати за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, з фінансової оренди тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу, відносяться до складу фінансових витрат підприємства. Отже, відповідно до вимог П(С)БО витрати на виплату премій за облігаціями відносяться до складу витрат підприємства.

       Тут слід зауважити, що виплати премій за облігаціями можуть проводитися  щороку або одноразово при погашені позики (за номінальною вартістю емітованої облігації) шляхом нарахування відсотків  до номінальної вартості. З цього випливає, що суму премії за облігаціями умовно можна розділити на дві складові:

• частина премії, що виплачується у звітному періоді та відноситься до витрат цього періоду;
• частина премії, що виплачується у звітному періоді та відноситься до витрат попередніх періодів.

      Перша частина премії відноситься на поточні  витрати, джерелом виплати другої частини  є нерозподілений прибуток підприємства.

       Використання  прибутку для виплати  дивідендів учасникам. У Законі про господарські товариства зазначено, що дивіденди – це частка прибутку, що розподіляється між учасниками. Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку під дивідендами розуміється частка чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства. Відповідно до вимог П(С)БО нарахування податку на прибуток підприємств проводиться не за рахунок нерозподіленого прибутку, а за рахунок витрат звітного періоду, в якому здійснюється нарахування податку на прибуток.